Religion.in.ua > Історія > Соціальний католицизм: папські енцикліки ХІХ-ХХ століття

Соціальний католицизм: папські енцикліки ХІХ-ХХ століття


14 06 2011

Соціальний католицизм: папські енцикліки ХІХ-ХХ століттяЯк уже повідомлялося, 15 травня виповнилось 120 років з моменту публікації Папою Левом ХІІІ енцикліки “Rerum novarum”, яка стала важливим кроком у справі формування соціальної доктрини Католицької Церкви. Протягом ХХ століття ця доктрина пройшла важливу еволюцію, що відбилось в низці нових папських документів...

Як уже повідомлялося, 15 травня виповнилось 120 років з моменту публікації Папою Левом ХІІІ енцикліки “Rerum novarum”, яка стала важливим кроком у справі формування соціальної доктрини Католицької Церкви. Протягом ХХ століття ця доктрина пройшла важливу еволюцію, що відбилось в низці нових папських документів. 

 

Соціальний католицизм: папські енцикліки ХІХ-ХХ століття

 

«Rerum novarum», оголошена 15 травня 1891 р., принесла Льву ХІІІ славу «папи робітників». Документ обговорював становище робітників, роль Церкви, держави та робітничих об’єднань у розв’язанні нагальних соціальних проблем. Енцикліка констатувала поширення бідності, зростання лихварства і жадібності, беззахисне становище роз’єднаних робітників, концентрацію багатств у руках нечисленних багатіїв, які тримають бідних у ярмі, яке нічим не відрізняється від рабства. Енцикліка наводить слова Томи Аквіната про природність та законність приватної власності, про необхідність розуміння свого добра як спільного блага, яким слід ділитися з усіма потребуючими.

Шлях, пропонований соціалістами, відкидався як невідповідний правдам віри Католицької Церкви. По-перше, націоналізація приватної власності була би грабунком законних власників, вдарила би насамперед по робітниках і допустила би державу до невластивої їй сфери. По-друге, доручення державі виховання дітей розклало би родинне життя, призвело би до сум’яття в суспільстві та прирекло би усі класи суспільства на нестерпне життя. По-третє, ідеал рівності скинув би всіх на однаковий рівень злиднів і безчестя. По-четверте, страждання і терпіння є долею людства, тому ті, хто обіцяє пригнобленим звільнення від праці і клопотів, незворушний спокій і безперестанну насолоду, обманюють та спокушають народ. Полемізуючи з соціалістами, енцикліка називала великою оманою уявлення про природну ворожість класів суспільства, оскільки капітал не може обійтися від праці, а праця без капіталу.

Папський документ порушив питання католицьких профспілок, заохочуючи їхню діяльність. При цьому католикам не радилось приєднуватись до профспілок, створених «таємними провідниками» та на засадах, які не мають нічого спільного з християнським духом та загальним добром.

В енцикліці папа казав, що саме віра Церкви може примирити багатих і бідних та нагадував їм про взаємні обов’язки та справедливість. Також він нагадував, що Церква робила і робить все, що, на її думку, полегшить долю робітників. Завданням Церкви папа назвав підтримку єдності працедавців і працівників через постійне нагадування їхніх прав і обов’язків. Указував на необхідність ознайомлення майбутніх священиків з соціальною проблематикою.

Окремо енцикліка обговорювала роль держави в соціальних процесах. На неї покладався обов’язок турбуватись, щоби закони і публічні інституції, порядок та управління вели до публічного та приватного добра. Також вона мала опікуватись інтересами як багатих, так і бідних, яких набагато більше, щоби не порушувати закон справедливості. Держава повинна забезпечити робітникам мінімальну зарплатню та недільний вихідний. При цьому зауважувалось, що ані Церква, ані держава без спільної співпраці не в змозі розв’язати соціальні проблеми. Таким чином, було енцикліка показала християнську альтернативу і «безбожному соціалізмові», і «кровожерному лібералізмові» та стала основоположним документом християнської демократії.

«Rerum novarum» набула розголосу в усьому світі, викликавши ентузіазм прихильників та обурення консерваторів. Прихильники – які назвались християнськими соціалістами і християнськими демократами – заснували на основі цієї соціальної доктрини політичні організації, противники бачили в цьому підступ лібералів. Рух перших папа назвав в енцикліці «Graves de Communi Re» (1901) християнською демократією.

* * *

Наступним вагомим для розвитку і доповнення соціальної доктрини папським документом стала енцикліка «Quadragesimo аnno». Оприлюднена Пієм ХІ 15 травня 1931 р., на сорокову річницю оголошення «Rerum novarum», енцикліка стала ідеологічною основою для християнсько-демократичних партій, які набули значної популярності після Другої світової війни. «Quadragesimo аnno» містила аналіз економічної та соціальної ситуації в суспільстві. Енцикліка повторювала тезу «Rerum novarum» про природний характер приватної власності та її недоторканість, застерігаючи як перед «індивідуалізмом», який заперечує чи послаблює суспільний і публічний характер права власності, так і перед «колективізмом», який відкидає і послабляє індивідуальний і приватний характер власності.

На державу папа покладав визначення обов’язків власників та оборону приватної власності. На багатіїв – благодійництво та використання доходів для створення нових можливостей оплачуваної праці. Участь осіб та класів у багатствах мала би забезпечувати загальну користь, дотримуючись засад спільного добра, тобто соціальної справедливості. Націоналізація ж допускалась лише в разі, якби залишення власності в приватних руках складало небезпеку для загального добра. При врегулюванні рівня зарплатні папський документ пропонував брати до уваги утримання працівника та його родини, стан підприємства та економічний стан суспільства.

Енцикліка підтвердила неможливість узгодити християнство, із соціалізмом, який допускає несправедливий поділ продуктів праці, та з лібералізмом, який прагне лише примноження капіталу і не дбає про людей. Вільна конкуренція як засада економічного життя тут заперечувалась, її пропонувалось обмежити і поставити під контроль публічної влади. Оскільки така конкуренція призводить до економічної диктатури групки людей, їй було протиставлено соціальну справедливість і соціальну любов.

 

При цьому папа підняв болюче питання – відхід частини католиків Церкви та їх приєднання до соціалістичного руху під приводом того, що «Церква і пов’язані з нею люди» сприяють багатим і не турбуються про робітників. Папа визнає наявність таких людей і говорить про засудження їхніх дій. Проте він заперечує ці «підозри» і «наклепи» щодо всієї Церкви і закликає вірних, які відійшли, до повернення до Церкви.

У розділі «Відновлення суспільного устрою» були озвучені ідеї корпоративізму, які від 1880-х рр. активно розвивав зокрема Фрайбурзький союз. Католицький союз міжнародних досліджень у Фрайбурзі (Швейцарія) складався з вчених-католиків, які провадили суспільні дослідження та опрацьовували соціальні реформи. Енцикліка закликала перемогти класову боротьбу та відновити «станово-фаховий» устрій. Суспільство мало складатись із «фахових станів», до яких входили би люди залежно не від свого становища на ринку праці, а залежно від виконуваних ними суспільних функцій. Держава ж за такого устрою мала би виконувати «допоміжну», «субсидарну», функцію – вирішувати тільки ті питання, які не можна ефективно вирішити на нижчому рівні, натомість зосередитись на керівництві, контролі, тискові, покаранні правопорушень. Папа закликав усі класи до солідарності, особливо до співробітництва працедавців і робітників.

Зокрема, фашистський корпоративізм розглядався як новий устрій, опертий на профспілки і корпорації. Серед позитивів устрою називалась мирна співпраця суспільних класів, ліквідація соціалістичних організацій, створення спеціального владного апарату в якості посередника. При цьому папа висловив побоювання щодо привласнення державою завдань, які належать до сфери приватної ініціативи, а сам характер устрою є надмір політичний та бюрократичний.

Остання частина енцикліки стосується морального відродження, яке має передувати відновленню соціального устрою, та важливості дотримання християнських засад у всіх сферах соціального життя.

* * *

Після Другої Світової війни «християнсько-демократичним» кроком у розвитку соціальної доктрини Католицької Церкви стала енцикліка «Mater et Magistra», видана 15 травня 1961 р. у сімдесяту річницю оприлюднення «Rerum novarum». Вона стала тією ідеологічною основою, на якій була вибудувана оновлена система політико-економічної відносин перш за все в країнах, що зазнали поразки у світовій війні.

 

Як надзавдання для розбудови оновлених післявоєнних суспільств ставилося питання підняття рівня життя населення при неухильному розвитку особистої свободи громадян. Підмурком саме такого розвитку суспільства за Іоанном ХХІІІ мала стати християнська любов та справедливий пошук істини.

Енцикліка детально аналізувала поточний стан справ у різних галузях економіки та пов’язані з ними проблеми. Враховуючи зростання можливостей держави зменшити диспропорцію між різними економічними секторами, регіонами та країнами, енцикліка вимагала від державної влади втручання до економіки, прилаштування до цієї цілі відповідних інституцій, засобів і методів. Багаті країни-переможниці у Другій Світовій війні мали надати допомогу як своїм колишнім ворогам так і бідним країнам, що постраждали внаслідок випробувань війни, тоталітаризму та колоніалізму. Економічну успішність країн пропонувалось вимірювати не лише кількістю багатств чи засобів, але швидше тим, чи поділ цих багатств здійснюється згідно із засадами справедливості. Засад справедливості енцикліка проголошувала дотримуватись також у стосунках між різними галузями господарства, в податковій, ціновій та кредитній політиці.

Енцикліка надала ідеологічного змісту процесу, який був започаткований на початку 60-років під назвою «народний капіталізм»: робітникам була запропонована можливість стати співвласниками підприємств, на яких вони працювали. Таким чином знімалося питання і актуальність експлуатації, що давало надію на гармонізацію соціальних стосунків в середині суспільства на соціальний мир між багатими та бідними. Тим більше, що за умов зростання населення в цілому світі, а відповідно передбачуваного дефіциту продовольства і проблем у розвитку сільського господарства внутрішні соціальні напруження загрожували новими чисельними конфліктами.

На кожного християнина енцикліка покладала обов’язок у міру можливостей старатись вдосконалювати соціальний устрій та дбати про те, щоби не завдати шкоди людській гідності. Наприкінці папа закликав кожного без винятку вірного мужньо докласти зусиль до зміцнення на цій землі Царства Христа. Можна стверджувати, що «Mater et Magistra» сприяла становленню та розвитку «теології визволення» в Латинській Америці.

* * *

За тридцять років, під час падіння світової комуністичної системи, 1 травня 1991 р., вже «Centesimus аnnus» Іоанна Павла ІІ проголосила його «нову соціальну доктрину» та створення «народного католицького руху».

На противагу тенденціям в Католицькій Церкві, породженим «теологією визволення», папа однозначно став в обороні капіталізму за умови його справедливого розвитку. Така справедливість, на його думку, мала би відкидати як класову боротьбу так і визиск робітників. Іоанн Павло ІІ переконував, що ще століття тому Лев ХІІІ передбачив падіння соціалізму. Він різко критикував марксизм, атеїзм і класову боротьбу, протиставляючи їм боротьбу за соціальну справедливість; повторював заперечення свого попередника одержавлення засобів виробництва та розвинув його погляди у питанні необхідності реформ та активної ролі у них держави. Заклик до боротьби з несправедливістю поєднувався в енцикліці із радикальним запереченням застосування сили. Там висловлювалось позитивне ставлення до демократії та ідеї поваги прав людини, визнаючи за народами право вибору представників.

В енцикліці було поставлено знак рівності між націонал-соціалізмом і комунізмом як деструктивними системами – наслідком хибного розуміння свободи людини називались націонал-соціалізм, комунізм та голокост євреїв. Документ звертав увагу на тяжку ситуацію країн Третього світу. Водночас висловлювався скептицизм щодо результативності міжнародних організацій. Критикувалось споживацьке суспільство та споживацтво, якому приписувалось виникнення соціальних лих, як-от наркоманії.

Папський документ аналізував причини падіння комунізму, називаючи вирішальним чинником у цьому процесі програмний атеїзм. Вітаючи поразку марксизму, папа застерігав, що вона автоматично не ліквідовувала проблеми, в результаті яких зародилась марксистська доктрина. Передбачаючи майбутні складності країн Центрально-Східної Європи, папа закликав інші народи до співпраці і солідарності.

«Centesimus аnnus» проповідувала персоналізм та застерігала перед легковаженням людського виміру праці. Наслідком такого підходу є засада обмеження ринкових механізмів на користь спільного добра. Замість боротьби та визиску енцикліка знову запропонувала світовому суспільству категорії субсідарності та солідаризму. Енцикліка від Іоанна Павла ІІ також запропонувала світові свободу не в якості усвідомленої необхідності, але у послуху Істині, захисті прав людини та допомоги бідним. Наріжний каменем такої свободи папа бачив збереження приватної власності за умов усвідомлення того факту, що землю створив Бог, але не ті чи інші її власники.

Окреме місце енцикліка приділяє значенню культури та критикує дійсність тоталітарних країн з їх підпорядкуванням культури, мистецтва і науки пануючій ідеології. Висловлюється побоювання перед ростом фундаменталізму, у тому числі релігійного.

Таким чином процес пошуку та становлення соціальної справедливості у рамках доктрини соціального католицизму, започаткований “Rerum novarum”, конституювався в кінці ХХ на початку ХХІ століття в якості руху «християнської демократії». Християнська демократія віддає пріоритет ринковій економіці перед усіма іншими формами людського існування та господарювання за умови гуманізації процесу експлуатації людини людиною, пріоритету духовного над матеріальним, збереження оточуючого середовища над його визиском.

Демократія та правова держава є основою процесу державотворення за умови розвою християнської демократії в тій чи іншій країні. Така демократії на моральні християнські цінності та чесноти як необхідні передумови Свободи. Свободі та праву жити по Істині своєї Віри.






Повернутися назад