15 травня виповнюється 120 років від оголошення папою Львом ХІІІ енцикліки “Rerum novarum”, яка стала відповіддю Католицької Церкви на радикально нову соціальну ситуацію — стрімкий розвиток капіталізму, експлуатацію робітників та поширення соціалістичних впливів у робітничому середовищі. При цьому підґрунтям “Rerum novarum” стали головні оцінки та концепції соціальних реформ, які уже розробляли католицькі реформатори протягом майже півстоліття.

Соціальний католицизм: “Rerum novarum” і пошуки соціальної справедливості

ХІХ ст. позначилось радикальними змінами у політичній, економічній та соціальній сферах, у розвитку науки та технологій. Традиційне суспільство відходило, поширювалась нова форма власності — капітал — та нова форма праці — наймана. Праця стала товаром. Визначальним чинником виробництва став рівень прибутковості. Внаслідок соціальної революції почало стрімко зростати зубожіння.

Католики виявили своє ставлення до соціального питання у трьох напрямках: харитативній, теоретичній та організаційній діяльності.

Справжнім апостолом харитативної діяльності став блаженний Антуан Фредерік Озанам (1813-1853), доктор юриспруденції, професор іноземної літератури Університету Сорбони в Праижі. Озанам закликав церковних ієрархів дати відповідь на соціальні виклики Французької революції. Він вважав, що треба докласти всіх сил до реалізації соціальної справедливості, спираючись на справжню любов до Бога і ближнього. Фредерік Озанам закликав змінити державне законодавство, яке врегульовувало питання праці за соціального забезпечення. Він вважав, що життєві умови можна покращити не лише через ліквідацію бідності у матеріальній сфері, але і в духовній та сфері традицій. Для повернення Католицькій Церкві автентичності Озанам закликав протиставити скрізь пропагованому антиклерикалізмові гуманістичну культуру та справжнє релігійне життя. Безумовно важливими є вияви християнського милосердя, бо віра без діл є мертва. Будучи глибоко релігійною людиною, Фредерік Озанам вважав за необхідне змінити стан справ у самій Католицькій Церкві, яка була віддалена від людей. Він вважив обов’язковим застосування євангельських заповідей у житті, на його релігійність мала значний вплив постать св. Франциска Асизького. У 1833 р. він разом із групою друзів-студентів заснував «Товариство Любові», реорганізоване 1843 р. у «Конференцію святого Вікентія де Поль». Метою товариства була матеріальна, релігійна і моральна допомога бідним. Таку допомогу члени товариства надавали через відвідування та опіку над бідними родинами Парижа. Набув популярності вислів Озанама: «Ходімо до бідних, адже їхнє благословення є благословенням самого Бога!» Дуже швидко діяльність товариства сягнула поза межі Парижа та Франції. За кілька років кількість осередків товариства зросла до двох тисяч, під їх опікою перебувало близько п’яти тисяч родин. До кінця ХІХ ст. товариство Вікентія де Поль постало в усіх католицьких країнах. Сьогодні його осередки діють у 132 країнах, у тому числі в Україні, і нараховують близько мільйона членів, як світських, так і священиків, монахів і монахинь.

Іншим потужнім згромадженням, яке постало у ХІХ ст., було чернече згромадження салезіян Дона Боско — Товариство святого Франциска Салезія. Товариство заснував в околицях Туріну святий Джованні Боско — італійський священик — під час розпалу індустріальної революції, у 1840-х рр. Товариство утримувало т. зв. «нічні школи» та «ораторії» — притулки, де діти та молодь із найбідніших прошарків населення навчались, грали, проходили катехізацію і працювали. Брати-салезіани рятували «дітей вулиці» від голодної смерті, від приєднання до кримінального світу чи від падіння його жертвою. Отримані знання та ремісничі професійні навички давали дітям із суспільного маргінесу шанс на наступне продовження навчання чи отримання праці за здобутим фахом. Дон Боско вперше ввів поняття «угоди про найом праці неповнолітньої особи», захищаючи права дітей у часи «дикого капіталізму». Наріжним каменем діяльності салезіан стали слова Дона Боско: «Ми намагаємось зробити із цих хлопців чесних громадян і добрих християн». Багато хто з його вихованців прийняв священство та вступив до Товариства. Дуже швидко діяльність Товариства поширилась на країни Європи та Латинської Америки, а на початку ХХ ст. — на Китай, Індію, Північну Африку та Північну Америку. Салезіанська родина має жіноче та світські відгалуження, об’єднання колишніх вихованців. Cалезіани східного обряду діють в Україні.

Метою католицьких теоретиків соціальної доктрини було практичне вирішення соціальних проблем. Серед таких учених помітне місце займали економісти Ле Пле та Перен. П’єр Гійом Фредерік Ле Пле (1806-1882) — французький інженер, соціолог, економіст, автор монографій «Європейські робітники» (1855) та «Основної конституції людського роду» (1875), засновник Міжнародного товариства практичних досліджень соціальної економії. Ле Пле як соціолог досліджував родини французьких робітників та на основі результатів своїх досліджень сформулював програму соціально-політичних реформ. Вона спиралась на визнання релігії та публічної влади головними об’єднуючими чинниками суспільства. Суспільний порядок мав спиратись на десять заповідей. У розв’язанні робітничого питання Ле Пле пропонував будувати стосунки між робітниками і підприємцями на засадах патронату, приватної ініціативи, без втручання держави. Працедавці та працівники повинні були укласти постійні взаємозобов’язання, які би забезпечили працівникам постійну роботу та повне розуміння з працедавцями у сфері зарплатні. Оскільки патріархальну родину Ле Пле вважав головним фактором соціального життя, він пропонував поєднати фахову працю із родинним життям, щоби перша не руйнувала другу.

Інший спосіб розв’язання соціального питання запропонував засновник теорії християнського патроналізму Шарль Генріх Перен (1815-1905), професор права та політичної економії у Льовенському католицькому університеті. Його основною працею є «Багатство в християнських суспільствах» (1861). Він твердив, що умовою християнського соціального устрою є праця, яка є джерелом багатства, та капітал, який є результатом ощадливості. Механізм економічного життя має спиратись на моральні засади — милосердя, працьовитість, зречення і посвячення. Як і Ле Пле, Перен був противником втручання держави у соціальне питання. Він виступав за впровадження до соціального життя патронату та об’єднання всіх робітників у єдину організацію праці. Така організація мала би колективну власність, а працівники брали би участь у прибутках підприємства, в управлінні ним, в організації праці.

Одне з провідних місць у соціальному католицизмі займала німецька школа. Так, одним із перших з проектом соціальних реформ виступив Майнцький єпископ Еммануїл Вільгельм фон Кеттелер (1811-1877). Його основною працею була «Робітниче питання і християнство» (1863). Реформування соціальної сфери Кеттелер вважав однією із пастирських місій Католицької Церкви, а його сучасники і послідовники називали його концепцію «церковним соціалізмом». Кеттелер виступив як проти ліберального капіталізму, який перетворив Європу у ринок праці, де йде работоргівля, та і проти комунізму з його запереченням приватної власності, а отже, поглибленням залежності найманих працівників. На основі томістичної філософії Кеттелер звів соціальну теорію до двох проблем: праці і власності. Власність має спиратись на християнські засади і має обов’язки перед суспільством. Джерелом власності є природне право. За Кеттелером, найкориснішою формою виробництва є поєднання власності з працею, де працівник є водночас власником, який отримує як зарплатню, так і частину прибутку. На думку Майнцького єпископа, саме перетворення робітника на співвласника підприємства у виробничому кооперативі мого суттєво покращити становище робітників. Іншими заходами по покращенню становища робітників є створення харитативних закладів для непрацездатних робітників та зміцнення християнських родин. Ліберальній демократії Кеттелер протиставив станову демократію, при якій противагою державному централізмові були би станові профспілки. Програма перебудови соціального устрою Кеттелера передбачала створення робітничих профспілок соціально-економічного характеру, які би спирались на солідарність членів та мали широку автономію. Кеттелер був противником будь-якого втручання держави до економічної сфери, натомість покладав на неї обов’язок реалізації соціально-економічної програми профспілок. Зробити це держава мала через впровадження соціального законодавства, яке передбачало: справедливу зарплатню; усталений робочий день (максимум 10-11 годин); заборону праці у неділі і свята; заборону праці дітей і матерів поза домом; спеціальні умови праці для дівчат; ліквідацію закладів, шкідливих для здоров’я робітників, виплату працедавцями відшкодувань робітникам, які втратили працездатність з провини підприємства; встановлення нагляду за працею. Погляди Кеттелера не лише лягли в основу енцикліки Льва ХІІІ «Rerum novarum», але і з кінця ХІХ ст. втілювались у німецьке соціальне законодавство.

Продовжувачем ідей Кеттелера був священик Франц Хітце (1851-1920), теоретик ліво-католицького корпоративізму, автор програми «корпоративної перебудови» та численних праць з соціального питання, представник партії Центр у Прусії. Хітце критикував капіталізм, який зруйнував корпоративний устрій, станову ієрархію та позбавив людей економічної та соціальної індивідуальності. А механічна праця індустріального капіталізму, єдиним сенсом якої є заробіток, знищила поняття праці як покликання. Тому Хітце виступив за відновлення середньовічного соціального устрою на основі діяльності станових корпорацій як професійно-станових, примусових організацій, які мають власні засоби виробництва та політичне представництво. Тобто підприємства мають бути власністю працівників, а отже, власність на засоби виробництва, визначення цін і розподіл національного доходу є колективними. Таким чином, Хітце називає «становим соціалізмом» самоврядування виробничих колективів. На відміну від Кеттелера, Хітце допускає втручання держави до економіки через забезпечення робітників засобами фінансування.

У Німеччині соціальний католицизм реалізовувся у формі самоврядних виробничих кооперативів, очолюваних священиками. Соціальні зміни, викликані індустріалізацією, та руйнація системи гільдій призвели до втрати підмайстрами своїх домівок у родинах майстрів. Тому у 1849 р. вікарій Кельнського собору, блаженний Адольф Кольпінг (1813-1865), заснував Католицький союз підмайстрів. Метою союзу була допомога в організації самодопомоги, надання духовної підтримки підмайстрам, підготовка їх до виконання громадянських, професійних і батьківських обов’язків. Союз мав свої притулки, школи, шпиталі. Поступово його діяльність поширилась на всіх континентах. Якщо на час смерті Кольпінга Союз нараховував 24 500 членів, то у 1879 р. їх уже було близько мільйона. Союз був призначений для католиків, але його членами могли бути і не католики. Союз був реорганізований в об’єднання Міжнародна справа Кольпінга, яке сьогодні діє у 61 країні, у тому числі в Україні, та нараховує близько півмільйона членів.

В Австрії засновником соціального католицтва був прусський дворянин, колишній лютеранин-конвертит Карл фон Фогельзанг (1818-1890). Як і інші католицькі соціальні реформатори, Фольгезанг бачив конфлікт між працею і капіталом, між працею і власністю на засоби виробництва у сфері моралі. Він вважав, що власність дана людині Богом і має слугувати загальному добру. Фольгезанг підтримав ідею корпоративно-станової монархії, де функції найвищого контролю здійснював монарх. Робітники і працедавці мали би складати один стан, протиріччя в якому вирішувались на основі виробничого самоврядування. Представники всіх станів повинні були мати представництво в парламенті, який мав визначити політику держави. Його програма соціальних реформ заперечувала як ліберальний капіталізм, так і соціалізм. Погляди Фольгезанга лягли в основу створеної у 1893 р. Австрійської християнсько-суспільної партії. Чимало його ідей, як і ідей Кеттелера, знайшли своє відображення в енцикліці «Rerum novarum».

Короткий огляд концепцій головних представників соціального католицизму та його організацій показує, що підґрунтям «Rerum novarum» стали головні оцінки та концепції соціальних реформ, які уже розробляли католицькі реформатори протягом майже півстоліття.

Теги: