Джерело фейсбук-сторінка «Духовного фронту»

12 січня 2026 року Росія зробила крок, який варто розглядати не як чергову «полеміку про релігійні свободи», а як елемент державної інформаційно-психологічної операції. 12 січня пресслужба Служби зовнішньої розвідки РФ (СВР) оприлюднила дивний, різко агресивний текст проти Вселенського Патріарха Варфоломія, називаючи його, зокрема, «антихристом у рясі» та «дияволом у плоті», а також приписуючи йому «розкольницьку діяльність», одержимість витісненням «російського православ’я» з країн Балтії та «розчленування православної України».

Це повідомлення з’явилося на важливому тлі: 6 січня 2026 року, у своєму слові Вселенський Патріарх принципово говорив про бачення та підходи Вселенського престолу до проблеми розділеного православ’я (на прикладі України), де наскрізною медійною лінією були зцілення церковних травм і примирення, а також заклик до єдності. На думку редакції, саме цей контраст — між мовою примирення/єднання та мовою демонізації — робить ситуацію показовою для розуміння чергової хвилі тиску на Вселенський Патріархат.

Нетипова для розвідки лексика як маркер жанру: це не «повідомлення», а операція впливу

В офіційних комунікаціях спецслужб — навіть у авторитарних режимах — зазвичай домінує бюрократично-холодна мова: «за наявною інформацією», «встановлено», «ймовірно», «проводиться оцінка». У заяві СВР бачимо протилежне: вона стилістично ближча до памфлету, ніж до «розвідповідомлення». Ключова ознака — демонологічні ярлики («антихрист», «диявол у плоті»), тобто лексика, призначена не для аналізу фактів, а для емоційного програмування аудиторії.

Для державних посадовців важливо розуміти практичний висновок: така мова в офіційному каналі спецслужби — це сигнал переходу з площини «інформації» у площину «мобілізації». Мета — створити просту моральну схему «свій/чужий», «святе/сатанинське», де дискусія про канони, юрисдикції чи історію відсувається на другий план. У подібній рамці будь-який компроміс подається як зрада, а будь-які дії проти опонента — як апріорі «виправдані».

«Дзеркальної пропаганда»: звинувачення у тому, що робиш сам

Вдала заувага архімандрита Кирила (Говоруна) про схильність Росії до «дзеркальної пропаганди» тут справді працює як ключ до прочитання. Російський офіційний державний текст звинувачує Вселенський Патріархат у «розколі», вдається до демонологічних ярликів на кшталт «антихрист у рясі», «диявол у плоті», а також натякає на «співпрацю зі спецслужбами». Водночас сам факт, що державна розвідка в публічній площині веде цей дискурс, спираючись на викривлений псевдобогословсько-канонічний фундамент, та поляризує/розділяє православну церкву, уже демонструє: церковна тема для РФ є інструментом державної експансії та полем спецоперацій, а не предметом свободи віросповідання.

Показовий штрих — постійна згадка «британських спецслужб» як нібито рушія процесів у Балтії. Це класичний прийом проєкції: приписати іншому «зовнішнє управління», аби приховати власну модель, у якій релігійні структури працюють як інструмент держави.

«Сербський трек»: спроба мобілізації сербів проти Фанару через Чорногорію

Окремий блок заяви СВР — це спроба каталізувати й так непрості відносини грецького православ’я із Сербською Православною Церквою. У тексті російська сторона стверджує, що Патріарх Варфоломій нібито має намір «надати автокефалію Чорногорській православній церкві», аби «завдати удару» по «особливо непоступливій» Сербській Церкві.

Тут важлива не буквальна достовірність цих тверджень (на думку редакції, це відвертий фейк, що поданий як звинувачення), а їхня функція:

 • активувати сербські страхи навколо Чорногорії як болючої теми та підштовхнути частину сербського церковного/політичного середовища до псевдооборонної позиції, шляхом спільного нападу проти Вселенського Патріархату;

 • дати аргументи локальним “антифанарським” групам у різних країнах, які часто стають ретрансляторами російських наративів;

 • розширити конфлікт із «українського питання» на «загальносхідноєвропейський фронт», де Москва намагається виставити себе «захисником традиції».

Це — класичний механізм: сформувати відчуття, що дії Константинополя нібито загрожують не лише Москві чи Україні, а «всім», хто має внутрішні церковно-національні чутливості.

Ознаки нової хвилі тиску на Вселенський Патріархат

Те, що говорити взялася саме СВР, можна трактувати як ознаку ескалації інструментарію. Якщо раніше атаки часто йшли через церковні структури (риторика, заяви, «канонічні» та «богословські» претензії), то тепер у публічній площині виступає спецслужба — з мовою, яка радше розігріває конфлікт і за стилістикою нагадує марення міського божевільного.

Офіційна відповідь Вселенського Патріархату: відмова грати в нав’язану гру

Відповідь Константинополя 13 січня — принципово інша за стилем і стратегічно виважена. Вселенський Патріархат висловив «найглибший смуток» з приводу нової атаки, окремо підкресливши, що цього разу вона здійснена «державними службами». Також нагадано: з 2018 року, після рішення щодо автокефалії Церкви України, Матір-Церква уникала коментувати «незліченні подібні напади» з церковних і політичних центрів РФ — і так само чинить нині. Завершальна фраза фіксує позицію: «вигадані сценарії, фейкові новини, образи та сфабрикована інформація» не зупинять служіння й місію.

Ця відповідь фіксує ключове: напад здійснюється на рівні державних структур РФ.

Часовий контекст: промова 6 січня про єдність і «новий період»

На думку редакції, окремо варто зафіксувати часову рамку: за кілька днів до заяви СВР Патріарх у промові на Фанарі підкреслював саме курс на єдність і надію на «початок нового періоду» у справах українського церковного життя; у тексті звучить формула, що Константинополь «закликав розділених до єдності» і очікує «позитивних новин».

З точки зору України цей контекст важливий: атака спецслужби РФ з’являється не «в порожнечі», а на тлі меседжу, який потенційно відкриває простір для діалогу та зменшення внутрішньої напруги. Саме тому Кремль може прагнути зірвати будь-які сценарії, де українське православ’я рухається до більшої внутрішньої консолідації або де Вселенський Патріархат посилює роль модератора примирення.

Теги: