«Блукаємо пустелею, Моїсея кличемо…», або Для чого кардинал Курт Кох приїхав в Україну?

Отже, президент Папської Ради сприяння єдності християн кардинал Курт Кох вже в Україні. А що на це Україна? Запитаємо експертів!

Отже, президент Папської Ради сприяння єдності християн кардинал Курт Кох вже в Україні. Шосте та сьоме червня – дуже важливі та насичені подіями дні у щоденнику Його Преосвященства. Спочатку він презентує свою книжку «Християни в Європі. Нові шляхи передання віри» у Свято-Духівській церкві НаУКМА (6 червня, 15:00), а потім візьме участь у круглому столі «Україна в православно-католицькому діалозі» в Інституті релігійних наук св.Томи Аквінського (7 червня, 18:00).

Про що книжка кардинала? Про передачу віри. Про ту саму «духовну валюту», на якій не раз наголошував сам кардинал у своїх висловлюваннях, мовляв, треба відкривати свої серця один одному, бо інакше справи не буде. Європа ж зараз, навпаки, більше закриває двері перед духовністю, не даючи їй увійти до людей, як того просить (ба навіть вимагає!) сам Папа Римський. Західна Європа, яка віками була фортецею христианської, зокрема, католицької віри, скоро може втратити все. Тому видається надзвичайно важливим заново навчити континент передавати свою віру: із рук у руки, з очей в очі, словами та діями... Навчити та відпустити европейців йти у широкий світ, як колись Ісус наказав це своїм апостолам. Але спочатку варто навести лад у своїй хаті! До речі, про наш рідний дім. А що на це Україна? Запитаємо експертів!

Катерина Новікова,

релігієзнавець, філософ, публіцист, викладач Інституту релігійних наук св.Томи Аквінського в Києві:

«Україна – це держава з давнім діалогом Церков, що простежується в особливостях її культури, духовності, сакрального мистецтва та освіти. Питання релігійного порозуміння були для українських християн актуальними впродовж всієї історії – від полеміки Візантії і Риму невдовзі після офіційного запровадження християнства в Русі, далі внаслідок поділу українських земель між державами різних традицій та сьогодні, коли, на жаль, виникають нові поділи і непорозуміння. Можна багато критикувати дії сучасних Церков та оцінювати можливості екуменічного шляху. Однак видається кращим не втрачати жодного шансу зустрічі і налагодження діалогу».

Від зустрічі дійсно важко відмовлятись. Тут ми підходимо до другого важливого заходу на початку цього літа за участю кардинала Курта Коха: круглого столу в Інституті релігійних наук св.Томи Аквінського під назвою «Україна в православно-католицькому діалозі». Захід буде присвячений обговоренню сучасної ситуації у міжконфесійних відносинах Риму та Москви (а через них – усіх католиків та православних) та пошуку шляхів до єднання й порозуміння. Планується, що окрім кардинала Коха, участь візьмуть Блаженніший Святослав (Шевчук), глава УГКЦ, Архієпископ Томас Едвард Ґалліксон, Апостольський Нунцій в Україні, митрополит Антоній (Паканич), Керуючий справами УПЦ (МП), Архиєпископ Петро (Мальчук), ординарій Києво-Житомирської дієцезії РКЦ в Україні. Надамо слово модератору круглого столу:

О. д-р Ігор Шабан,

голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн:

«Тема «Україна в православно-католицькому діалозі» є темою, яка породжує різні відчуття та думки. Можливо, логічно було б цю тему завершити знаком запитання, однак у мене немає сумніву, що ця тема зможе запалити сучасних українських богословів до дії, до творення чогось нового на шляху до видимої єдності християн. Бог дає нам ще одну можливість розпочати діалог між Церквами, і лише від нас, християн, залежить, наскільки ми зможемо скористатись цією можливістю. Чи ми, поговоривши півтори години, розійдемось і забудемо про цю зустріч? Чи, все ж таки, зможемо знайти ці вузенькі стежки одне до одного, щоб, спільно протоптуючи їх, ми робили їх видимими для інших, тих, хто буде продовжувати іти цим шляхом діалогу та співпраці аж до повної видимої єдності Церков».

З цього коментаря ми бачимо, що дорогу можна знайти. Вона починається вузькою стежкою, яка веде, здається, невідомо куди. Раптом у гущавину лісу? Хтозна, може там ховається та сама єдність Церков во Христі? Але одному подорожньому це не під силу, потрібна дружня підтримка, порада, розмова. І тоді стежка стане дорогою, яка приведе нас до успіху.

Але не треба думати, що ми, як зайшли до того лісу, так зараз же звідти й вийдемо – дружні та єдині навіки. Аж ніяк! Шлях буде тернистий та довгий, бо й зараз Україну роздирають релігійні протиріччя не тільки серед православних (Патріархати Києва та Москви, а також Автокефальна Церква), а й серед католиків, де дійти згоди не можуть деколи РКЦ та УГКЦ. Всупереч спільному фундаменту, не дозволяє порозумітися відмінність в обрядях (латинський та візантійскький), ще й етнічний фактор посилює загальне напруження... Такі умови – широке поле можливостей для спекуляцій, піару, перетягування ковдри та дріб’язкових чвар...

Сучасний стан речей проілюструють коментарі наших наступних двох експертів з діаметрально протилежними оцінками.

Юрій Чорноморець,

доктор філософських наук, православний богослов, публіцист, професор кафедри культурології НПУ ім.М.П.Драгоманова:

«Отже, запрошують до круглого столу «Україна в православно-католицькому діалозі». Чи є православно-католицький діалог? Є. Чи він у хорошому стані? В дуже нестібільному. Чи потребує нових ідей? Саме так. Чи може Україна дати їх? Може. Чи дає? Ні. ЖОДНОГО РЕАЛЬНОГО ВНЕСКУ УКРАЇНИ до православно-католицького діалогу ПОКИ ЩО НЕМАЄ. І я вам скажу просту річ: поки православні не зроблять щось, нічого і не буде. Буде димова завіса розмов УГКЦ про екуменізм, яка прикриває їхній розвиток. Я не проти УГКЦ, не проти розвитку. Я проти перетворення екуменізму на димову завісу. Проти набирання балів нізащо, проти зарахування на рахунок будь-якої української церкви балів за те, чого немає або майже немає, або ж зарахування собі досягнень солідарних зусиль церков.

Взагалі, сорі, але працювати можна і потрібно. А праці все нема і нема. І скоро рукою махнуть останні люди, які ще в цій країні вміють працювати, чи то у Києві, чи у Львові. Бо, насправді, жодний реальний внесок України у православно-католицькій діалог не цікавий українським церквам. Ну, це моя особиста думка. Сорі, але вже всі втомилися від стратегій та тактик УГКЦ, і скоро все це може сумно закінчитися, при всій моїй симпатії до УГКЦ, до України, до православно-католицького діалогу. Будуть собі самі УГКЦ-шники розказувати, які вони хороші та круті, а все інше – Україна, ВРЦіРО, православно-католицький діалог – все це буде на сторінках підручників як славне минуле, яке не повернути ніяк.

Звичайно, шанси почати нормальну роботу, внести щось у православно-католицький діалог є. В Україні є живе православне богослов’я в Києві та Харкові, не зашорене нічим. В Україні є УКУ. В Україні є сприятлива загальна атмосфера у громадянському суспільстві (поки що – завтра буде лівацька хвиля). Треба щось робити, поки є вікно історичних можливостей» (Коментар з інтернет-мережі).

Отже, що ми маємо? Перед нами димова завіса, яка ховає шуканий скарб – церковну єдність, й десь там, далеко, ледве пробиває собі шлях світло з віконечка, де той скарб чекає на сміливців, які не будуть боятися щось робити. Не будуть боятися діяти заради стабільності й діалогу між Церквами. Бо, дійсно, можемо втратити все! Якщо ми хочемо, щоб нам щось дали, треба й щось пропонувати, чи не так? Ми зробимо це, а ви допоможіть нам з цим, зробіть свій внесок! Концепцію української єдності розробили вже давно – це Толока. Може, шукана єдність схована у ній?

А зараз другий коментар:

О. Войцех Суровка ОР,

директор Института религиозных наук св.Фомы Аквинского в Киеве:

«Готовясь к встрече с кардиналом Куртом Кохом, мы задумываемся, какое место занимает Украина на пути к единству христиан. Некоторые комментаторы очень скептически относятся к этому вопросу: «Дуже дивна тема. Я не бачу ЖОДНОГО ВНЕСКУ України в православно-католицький діалог, тому мене тема конференції ДИВУЄ ДУЖЕ. Тим більше я не бачу внеску УГКЦ в цей діалог. Як би там УГКЦ не вихвалялася якимись реальними чи, частіше, уявними фактами» (Ю.Черноморец).

Я хотел бы отметить, что господин Черноморец в который раз не вполне понимает того, что читает. Тема встречи звучит так: «Україна в православно-католицькому діалозі». Как видим, никто не говорит о вкладе (внеску) Украины или УГКЦ в экуменический диалог. Встречаемся, чтобы посмотреть, какое место в этом диалоге занимает Украина. И о том, что это место очень важное, свидетельствуют высказывания не только местных иерархов, но также и официальных представителей Московского Патриархата. Многократно митрополит Иларион (Алфеев) заявлял, что никогда еще Ватикан и Москва не были так близко. Тем не менее, после каждой встречи в Ватикане говорит, что еще слишком рано для приезда Папы Римского в Россию. «Такая встреча должна произойти и надеюсь, что произойдет, но нельзя сегодня определить дату и место такой встречи», – заявил в 2010 году митрополит Иларион. Он подчеркнул, что до этого уже не раз говорилось об условиях подобной встречи. Должны быть разрешены спорные вопросы, и к таким он причислил «межконфессиональную ситуацию на Западной Украине».

Хочешь не хочешь, однако мы находимся в центре диалога между Ватиканом и Москвой. Организованный Комиссией УГКЦ по содействию единству между христианами и Институтом религиозных наук св.Фомы Аквинского, круглый стол является одной из попыток разобраться в этой ситуации, но не хвастаньем каким-то «вкладом в экуменический диалог». Поэтому сердечно приглашаю принять участие во встрече».

Після доволі різкого комментаря Юрія Чорноморця нас остудили заспокійливою водою домініканця. Здається, ось він, останній крок, і єдність буде досяжна для всіх нас! Але як зробити цей крок, коли перед тобою прірва? Це дуже складно.Так близько й водночас так далеко... Начебто ми й хочемо, але самі віддаляємо цю зустріч, знаходячи відмовки: «вона буде, але невідомо коли»... Може, тоді вона вже й непотрібна буде? Хтозна...

За усіма розмовами про наші Церкви та можливі шляхи (скидається, що поки неможливі, на жаль) їх сполучення, ми майже забули, що кардинал Курт Кох – людина з Ватикану. Один з останніх коментарів висловлює думку представника католицької преси, яка й інформує світ про діяльність Святого Престолу.

Алексей Браславец,

главный редактор всеукраинского двухнедельника «Католический Вестник»:

«Оценивая предстоящий визит кардинала Курта Коха, главы Папского совета содействия единству христиан, хотел бы выделить несколько моментов.

В первую очередь, один из мотивов его визита – презентация украинского перевода книги о христианстве в современной Европе. Акцент, как на мой взгляд, интересный – уже в названии книги содержится намек на современную нам арену «нового Колизея», на которой уже сейчас происходит травля христианской концепции Логоса. Если прочесть этот знак так, как видится мне, то перед нами совершенно четкий сигнал кардинала о том, в чем должен будет состоять смысл единства христиан – продолжать исповедовать Христа в условиях новых испытаний. Собственно, тем самым Курт Кох пытается наполнить смыслом понятие экуменизма и его цели. В декабре 2012 года в выступлении на симпозиуме об экуменизме в контексте Года Веры кардинал делал акцент на том, что за прошедшие десятилетия сама цель экуменического диалога становилась все менее и менее понятной. Таким образом, заявленная тема книги, помещенная в такой контекст, позволяет предположить, что в Ватикане работают над формулировкой цели.

Второй момент – нынешний визит в Украину будет сопряжен со встречами кардинала с Блаженнейшим Святославом Шевчуком и архиепископом Петром Мальчуком (Киев) и Блаженнейшим Святославом Шевчуком и архиепископом Мечиславом Мокшицким (Львов). Встреча кардинала с высшими иерархами двух католических обрядов в Украине заставляет меня вспомнить мой собственный тезис (КВ # 1/2013 от 13.01.2013) о том, что молитва о единстве всех христиан касается в первую очередь единства в наших, католических общинах.

Третий момент – итоговый. Похоже, нам предстоит увидеть иной концепт экуменического диалога, нежели тот, который наблюдался при кардинале Вальтере Каспере. Поскольку любой настоящий диалог начинается с обоюдного стремления участиников к познанию Истины, точно к тому же должен стремиться диалог экуменический. И, как мне видится, визит кардинала сигнализирует – начинать этот диалог имеет смысл «внутри» католической общины Украины, независимо от обряда, к которому принадлежит каждый из нас – как на «микроуровне» приходском, так и на «макроуровне» межобрядовом. Невозможно достигнуть единства христиан, не достигнув единства католиков. Иначе любые инициативы в этой сфере обречны на неудачу и остаются не более чем яркой и зрелищной декорацией».

До чого ми повернулися? Правильно, до стежки. З неї – дорога, з Толоки – хата, з єдності – Церква під одним дахом. З малого – велике. Але діалог має бути на всіх рівнях, як зазначено у коментарі. Бо якщо кожен буде говорити своєю мовою про свої наміри, то в нас вийде або базар, або Вавилонська Вежа. Ох, й недарма Ватикан говорить про єдину мову літургії, зрозумілу на всіх континентах – мову єдиної, сильної Церкви! Тільки так, здається, й переможемо.

Ну й кому завершувати нашу насичену роздумами розмову, як не францісканцям, що, як відомо, підносять Господу молитви за всіх нас, вірян будь-якої конфесії?

О. Патрик Олих OFM,

секретар з формації в Провінції Ордену Менших Братів в Україні, викладач Вищої Духовної Семінарії у Ворзелі

«Вважаю екуменізм за майбутнє християнських Церков. Життєво необхідно розмовляти, пізнавати одне одного, бачити те, що об’єднує. Кілька років тому я брав участь в семінарі на тему толерантизації міжконфесійних відносин. І побачив, як семінар з такою розумною назвою перетворився на практичну протилежність. І ще тоді, коли слухав певні заяви, мені згадалася Свята Земля, де зовнішні сили змусили християн до того, щоб вони сіли за один стіл і почали дивитися одне одному в очі та розмовляти. Можливо, в Україні занадто добра ситуація, якщо ми дозволяємо собі втрачати шанс на діалог».

Справді, може досить вже нам блукати по нашій релігійній Ханаанській пустелі чи шукати Мойсея, який точно виведе нас у Святу Землю, де нарешті все буде добре? Маємо сісти, дивитись в очі одне одному, розмовляти, домовлятись, та працювати над втіленням спільних рішень! Хай буде все едине – Ut Unum Sint!

Анатолій Максімов, студент Інституту релігійних наук св.Томи Аквінського в Києві