Покарали "кривдника" самобичуванням. Митрополит УПЦ МП розкритикував рішення Москви розірвати зв'язки з Константинополем

Серед багатьох голосів Української православної церкви Московського патріархату думка єпископа Олександра Драбинка, митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського, завжди стоїть осібно. Він не приховує, що підтримує надання томосу майбутній українській автокефальній церкві, та відкрито розповідає про церковні "директиви" Кремля для УПЦ МП.

Серед багатьох голосів Української православної церкви Московського патріархату думка єпископа Олександра Драбинка, митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського, завжди стоїть осібно. Він не приховує, що підтримує надання томосу майбутній українській автокефальній церкві, та відкрито розповідає про церковні "директиви" Кремля для УПЦ МП.

Радіо НВ поговорило з митрополитом Олександром про найбільш гострі питання поточної церковної ситуації - у тому числі про радикальне рішення РПЦ розірвати євхаристійне спілкування зі Вселенським патріархатом, а також про те, наскільки готові священики УПЦ МП приєднатися до автокефальної церкви.

Владико, РПЦ оголосила про припинення євхаристійного спілкування із Константинополем. Чи конкретно на вас ця подія якось відобразиться - чи може вже відобразилася?

Звісно, такі події не можуть не відображатися, по-перше, на людських якостях, на світосприйнятті християнина, оскільки кожне розділення - це велика рана для серця, тим більше для єпископа, який є спадкоємцем апостольського служіння. А коли між церквами-сестрами розривається євхаристійне спілкування… Ви собі уявляєте, щоб апостоли після Тайної вечері розійшлися і сказали, що більше не будуть спілкуватися? Відповідно, що слова Христа “Прийміть, їжте, це моє тіло, це моя кров” Нового Завіту є для нас не обов’язковими? Ні, вони являються обов’язковими, тому всяке розділення, яке існує в тілі Христовому, яке ми іменуємо церквою, болісно відгукується і в моєму серці також.

А по факту ви вже з кимось перестали спілкуватися?

Ні, на сьогоднішній день таких моментів немає, оскільки останнім часом за кордон – там, де розташовані храми юрисдикції Константинопольського патріархату - я не навідувався. Це що стосується мене особисто. Але я чув дуже багато нарікань і зауважень зі сторони тих паломників, які їдуть на святу гору Афон – це наші співгромадяни в діаспорі, які проживають у різних країнах, де окрім храмів юрисдикції Константинопольського патріархату інших узагалі немає. У такому випадку ми, виходить, караємо свого супротивника, якого ми бачимо в Константинопольському патріархаті, тим, що ми забороняємо своїм же людям там причащатися чи нашим же священникам там співслужити. Так що покарали кривдника самобичуванням.

У Москві називають те, що відбувається розколом. Хоча виглядає навпаки, що саме РПЦ поводять себе як розкольники, - про це каже багато хто в Україні. То чи є розкол?

Я не говорив би про розкол. Усілякий розкол має під собою підґрунтям якісь віровчительні, або догматичні, або канонічні причини. У даному випадку, я вважаю, що це розділення, яке більше під собою має політичний підтекст. І контекст нинішнього протистояння Константинополя і Москви свого часу зародився ще при Сталіні, який [вирішив] перенести столицю вселенського православ’я, яка зараз у Константинополі, у Москву. Це був початок 50-х років.

Так не трапилося, але я так розумію, що ті амбіція, які зародилися в той час, продовжуються і сьогодні. Це прекрасно розуміє Константинополь. Тому і думаю, що, мабуть, його бажанням поставити деякі крапки над "і" й було таке загострення із використанням українського питання. Тож вважаю це розділенням. І розділенням тимчасовим, оскільки не вбачаю якихось проблем, котрі могли би довести до повного розділення, як про це лякають – [на зразок] 1054-го року, коли Західна і Східна Церква розділилися.

Тоді все ж таки були певного порядку догматичні питання, які з часом загострилися. Таких питань на сьогоднішній день між Константинополем і Москвою немає. На мою думку, тут виключно політичні моменти щодо того, хто впливовіший на сьогоднішній день у православному світі.

Чи є бажання в УПЦ МП чи якоїсь її частини брати участь у створенні помісної церкви? І хто б міг до цього створення долучитися?

Бажання є. І воно є давно. Не всі згодні з тими умовами і з тими обставинами, в яких відбувається сьогодні становлення Української автокефальної церкви за допомогою Константинополя. Як казав покійний митрополит [Володимир Сабодан – прим.ред.], “что ни домик, то отдельный томик”. Так і в кожного з нас своє бачення, свій характер, свої умови і свої шляхи і пошуки того, як би ми хотіли бачити процес становлення і уже встановлену Українську церкву. Тому питань надто багато на сьогоднішній день. І дуже багато є людей, які сходяться на тому, що Українська помісна православна церква має бути, оскільки основною її метою є подолання того розколу, який уже 25 років роздирає тіло Христове і церкву в Україні.

Для створення Української помісної православної церкви і отримання томосу необхідне обрання голови. Свого часу переговори щодо об’єднання УПЦ КП і УАПЦ провалилися. Як ви вважаєте, чи є сьогодні подібні ризики?

Судячи з усього, останнім часом між главами Київського патріархату і автокефальної церкви (УАПЦ) існують певні непорозуміння, котрі висловлює владика Макарій (голова УАПЦ), як ми знаємо це зі ЗМІ. Але я сподіваюся, що порозуміння знайдеться. Та мені відомо, про ті об’єднавчі процеси, які вже свого часу організовувалися в українському православ’ї.

На жаль, у той час це не відбулося, оскільки якби це відбулося раніше, то сьогодні було б менше проблем і простіший був би шлях до отримання томосу. І я, і ви чули про ті моменти, котрі обумовили процес не доведення до кінця свого часу. Це і фінансові певні моменти, і втручання Москви. Мені достеменно невідомо, але те, що сам процес не відбувся, доводить те, що існують сторонні сили, які абсолютно не хочуть, щоб українське православ’я об’єдналося в єдину церкву і стало дійсно незалежною церквою свого українського народу.

Nv.ua