Серед багатьох голосів Української православної церкви Московського патріархату думка єпископа Олександра Драбинка, митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського, завжди стоїть осібно. Він не приховує, що підтримує надання томосу майбутній українській автокефальній церкві, та відкрито розповідає про церковні "директиви" Кремля для УПЦ МП.
Радіо НВ поговорило з митрополитом Олександром про найбільш гострі питання поточної церковної ситуації - у тому числі про радикальне рішення РПЦ розірвати євхаристійне спілкування зі Вселенським патріархатом, а також про те, наскільки готові священики УПЦ МП приєднатися до автокефальної церкви.
Владико, РПЦ оголосила про припинення євхаристійного спілкування із Константинополем. Чи конкретно на вас ця подія якось відобразиться - чи може вже відобразилася?
Звісно, такі події не можуть не відображатися, по-перше, на людських якостях, на світосприйнятті християнина, оскільки кожне розділення - це велика рана для серця, тим більше для єпископа, який є спадкоємцем апостольського служіння. А коли між церквами-сестрами розривається євхаристійне спілкування… Ви собі уявляєте, щоб апостоли після Тайної вечері розійшлися і сказали, що більше не будуть спілкуватися? Відповідно, що слова Христа “Прийміть, їжте, це моє тіло, це моя кров” Нового Завіту є для нас не обов’язковими? Ні, вони являються обов’язковими, тому всяке розділення, яке існує в тілі Христовому, яке ми іменуємо церквою, болісно відгукується і в моєму серці також.
А по факту ви вже з кимось перестали спілкуватися?
Ні, на сьогоднішній день таких моментів немає, оскільки останнім часом за кордон – там, де розташовані храми юрисдикції Константинопольського патріархату - я не навідувався. Це що стосується мене особисто. Але я чув дуже багато нарікань і зауважень зі сторони тих паломників, які їдуть на святу гору Афон – це наші співгромадяни в діаспорі, які проживають у різних країнах, де окрім храмів юрисдикції Константинопольського патріархату інших узагалі немає. У такому випадку ми, виходить, караємо свого супротивника, якого ми бачимо в Константинопольському патріархаті, тим, що ми забороняємо своїм же людям там причащатися чи нашим же священникам там співслужити. Так що покарали кривдника самобичуванням.
У Москві називають те, що відбувається розколом. Хоча виглядає навпаки, що саме РПЦ поводять себе як розкольники, - про це каже багато хто в Україні. То чи є розкол?
Я не говорив би про розкол. Усілякий розкол має під собою підґрунтям якісь віровчительні, або догматичні, або канонічні причини. У даному випадку, я вважаю, що це розділення, яке більше під собою має політичний підтекст. І контекст нинішнього протистояння Константинополя і Москви свого часу зародився ще при Сталіні, який [вирішив] перенести столицю вселенського православ’я, яка зараз у Константинополі, у Москву. Це був початок 50-х років.
Так не трапилося, але я так розумію, що ті амбіція, які зародилися в той час, продовжуються і сьогодні. Це прекрасно розуміє Константинополь. Тому і думаю, що, мабуть, його бажанням поставити деякі крапки над "і" й було таке загострення із використанням українського питання. Тож вважаю це розділенням. І розділенням тимчасовим, оскільки не вбачаю якихось проблем, котрі могли би довести до повного розділення, як про це лякають – [на зразок] 1054-го року, коли Західна і Східна Церква розділилися.
Тоді все ж таки були певного порядку догматичні питання, які з часом загострилися. Таких питань на сьогоднішній день між Константинополем і Москвою немає. На мою думку, тут виключно політичні моменти щодо того, хто впливовіший на сьогоднішній день у православному світі.
Чи є бажання в УПЦ МП чи якоїсь її частини брати участь у створенні помісної церкви? І хто б міг до цього створення долучитися?
Бажання є. І воно є давно. Не всі згодні з тими умовами і з тими обставинами, в яких відбувається сьогодні становлення Української автокефальної церкви за допомогою Константинополя. Як казав покійний митрополит [Володимир Сабодан – прим.ред.], “что ни домик, то отдельный томик”. Так і в кожного з нас своє бачення, свій характер, свої умови і свої шляхи і пошуки того, як би ми хотіли бачити процес становлення і уже встановлену Українську церкву. Тому питань надто багато на сьогоднішній день. І дуже багато є людей, які сходяться на тому, що Українська помісна православна церква має бути, оскільки основною її метою є подолання того розколу, який уже 25 років роздирає тіло Христове і церкву в Україні.
Для створення Української помісної православної церкви і отримання томосу необхідне обрання голови. Свого часу переговори щодо об’єднання УПЦ КП і УАПЦ провалилися. Як ви вважаєте, чи є сьогодні подібні ризики?
Судячи з усього, останнім часом між главами Київського патріархату і автокефальної церкви (УАПЦ) існують певні непорозуміння, котрі висловлює владика Макарій (голова УАПЦ), як ми знаємо це зі ЗМІ. Але я сподіваюся, що порозуміння знайдеться. Та мені відомо, про ті об’єднавчі процеси, які вже свого часу організовувалися в українському православ’ї.
На жаль, у той час це не відбулося, оскільки якби це відбулося раніше, то сьогодні було б менше проблем і простіший був би шлях до отримання томосу. І я, і ви чули про ті моменти, котрі обумовили процес не доведення до кінця свого часу. Це і фінансові певні моменти, і втручання Москви. Мені достеменно невідомо, але те, що сам процес не відбувся, доводить те, що існують сторонні сили, які абсолютно не хочуть, щоб українське православ’я об’єдналося в єдину церкву і стало дійсно незалежною церквою свого українського народу.
Теги:
dutchak1 написал: