Літопис Самовидця історики називають одним із найфундаментальніших джерел з історії Східної Європи кінця XVII століття. З його сторінок стають відомі подробиці кривавих боїв, заколотів і повстань, боротьби за гетьманство, які охопили Україну за життя й особливо після смерті Богдана Хмельницького.

Ким був той Самовидець, який залишив по собі докладний опис української Руїни, дослідило черкаське видання Прес-центр.

Одразу після знайдення цього твору в 1840 році дослідники почали висловлювати свої припущення з цього приводу. Ще у 1846 році історик-аматор Петро Сердюков припустив, що Самовидцем може бути козацький старшина Роман Ракушка-Романовський: його біографія буквально повторює відому з літопису біографію Самовидця. Нині ця версія, освячена авторитетом багатьох істориків, у тому числі Вадима Модзалевського й Михайла Грушевського, вважається практично доведеною.

Народився Роман десь у 1622 році в родині шляхтича Онисима Романовського. Відомо, що Онисим походив із містечка Романівка Брацлавського воєводства (тепер це село Тальнівського району). У 1620-х роках він перебрався до Ніжина, вписався у місцевий козацький полк, де дістав прізвисько Ракушка. Отже, вірогідно, що його син Роман з'явився на світ ще на Тальнівщині (Черкаська обл.). Принаймні так вважає чимало істориків, серед яких і відомий на Черкащині Вадим Мицик.

У 1649 році молодий Ракушка-Романовський (відомий із джерел також як Ракущенко, Рікущенко, Роскушенко, Рокушко і навіть Ракушчина) також вписався у козацький полк. Здібний юнак зробив стрімку кар'єру – вже у 1654 році він був у Ніжинському полку ревізором і дозорцем скарбу військового, а згодом став ніжинським сотником і полковим суддею.

Ракушка-Романовський брав участь у багатьох дипломатичних перемовинах – зокрема за гетьмана Івана Виговського вів переговори з кримським ханом, пізніше – з представниками Москви і Варшави. У 1663 році на ніжинській Чорній раді був серед прихильників кандидата у гетьмани Якима Сомка. Але після перемоги на Лівобережжі Івана Брюховецького його не було піддано репресіям, а навпаки – зроблено генеральним підскарбієм (висловлюючись сучасною мовою, міністром фінансів).

Український історик Леонтій Войтович припускає, що саме Ракушка-Романовський умовив Івана Брюховецького співпрацювати з правобережним гетьманом Петром Дорошенком, оскільки після загибелі Брюховецького й переходу Дем'яна Многогрішного на бік Москви військово-політична кар'єра нашого героя раптово обривається.

Залишившись без посади й без майна (яке конфіскував Многогрішний), Ракушка-Романовський деякий час живе у Брацлаві. Тут його було висвячено на священика. Але й у новому статусі протопіп Роман виконує дипломатичні доручення – 1670 року Петро Дорошенко і митрополит Йосиф (Нелюбович-Тукальський) спорядили отця Романа на переговори до Константинопольського Патріарха.

Останні роки свого життя (з 1676 року) протопіп Роман провів на Слобожанщині – у Стародубі. Тут він священнодіяв на парафії, вів господарство й, очевидно, писав свій літопис – щось згадуючи, а щось черпаючи зі своїх старих записів. Помер Ракушка-Романовський у 1703 році.