14 вересня (1 вересня за старим стилем) церкви візантійської традиції — православні та греко-католики — святкують новоліття, тобто початок церковного року, що у богослужбових книгах зветься також початком індикту.

Індиктом у Візантії називали 15-річний період обчислення данини. Офіційно числення по індиктам, яке називається також Константинопольським численням, почалося 1 вересня 312 року. У Церкві це числення було впроваджено за часів Юстініана, у VI столітті.

Цього дня за богослужінням згадується, як Ісус Христос читав у назаретській синагозі зі свитку пророцтва Ісаї слова про пришестя «літа Господнього сприятливого». У Візантії вважали, що ця євангельська подія сталася саме 1 вересня. У Менології Василія ІІ (Х ст.) із цією проповіддю Ісуса пов’язано встановлення свята Нового року: «З цього часу Він дарував нам це святе свято».

1 вересня у Константинополі у пізньовізантійські часи на міській площі звершувалася особлива урочиста служба: чин проводів року. Євангеліє за нею читав сам патріарх.

На Русі після прийняття християнства початок нового року відзначали з першого березня, як це було і раніше у слов’ян. Про початок церковного календаря з 1 вересня відомо з XIII століття.

У 1492 році у Москві за часів Івана Третього зібрався собор, метою якого було скласти таблиці для рахування Пасхалії на восьме тисячоліття. Церква тоді користувалася календарем, що починався від «створення світу» – умовної дати, що склалася із суми років життя біблійних патріархів. 1492-й рік був кінцем сьомого тисячоліття від «створення світу».

Історик Миколай Карамзін вважав, що на Московському соборі разом із складенням пасхальних таблиць для нового тисячоліття було прийнято відзначати початок нового року з першого вересня. Але цьому твердженню бракує історичних фактів. Є свідчення про звершення церковної новорічної відправи першого вересня і у чотирнадцятому, і у тринадцятому сторіччях.

У книзі «Слов’яно-руська палеографія» академіка Олексія Соболевського – університетському підручнику початку ХХ сторіччя – з сумом констатується: «Ми не знаємо, коли саме і чому березневий облік витіснено вересневим з громадянського вжитку».

Не знав про це і Петро Перший, який 1669 року видав указ про початок нового року з першого січня: «Оскільки в Росії рахують Новий рік по різному, з цієї пори перестати дурити голови людям і вважати Новий рік скрізь з першого січня».

А у церковних книгах новий рік як був, так і залишається першого вересня. За Типіконом (богослужбовим уставом) цей день позначений як мале Господське свято.

Таким чином, на сьогодні православні віруючі в Україні мають підстави святкувати Новий рік тричі: першого січня громадянський, 14 січня – так званий «старий» (за Юліанським календарем), а 14 вересня – початок церковного новоліття.