Тривалість виступів — єдине, що потрібно було врегульовувати голові й ініціатору заходу Едуарду Юрченку, філософу-традиціоналісту, викладачу кафедри філософії та педагогіки Національного транспортного університету й одному з головних активістів Українського Традиціоналістичного Клубу (УТК).
У невеликому, на 50 місць, залі зібралися представники консервативних і правих організацій, щоб обговорити незвичну, як на сьогоднішній день, проблему встановлення в Україні монархічної форми правління. Почали з державного гімну, виконаного на волинці. Після кількох привітальних слів доктор історичних наук, голова політичного проекту “Булава” Павло Гай-Нижник закликав створити координаційний центр, куди увійдуть люди з різних організацій, бо, мовляв, нормальної влади нема і держави скоро не буде, і метою має бути зруйнувати псевдодемократію і побудувати новий лад, і що година ікс не за горами.
Виступів, присвячених тематиці монархії й традиціоналізму, було всього п’ять-шість: доповіді членів УТК (Андрій Волошин, Олена Семеняка, Едуард Юрченко), істориків за фахом Олега Однороженка, що виступив з розгорнутою лекцією на тему традиційного суспільного устрою на українських теренах, зокрема ролі князя та козацької еліти, Павла Гай-Нижника, який сфокусувався саме на можливостях сучасного втілення монархічної ідеї на правах керівника консервативного політичного проекту «Булава», а також доповіді на тему політичної еліти та родинних цінностей Леоніда Чупрія.
Фактично філософську, філософсько-історичну та суспільно-політичну рефлексію над феноменом монархії як такої було запропоновано діячами УТК О.Однороженком та П.Гай-Нижником, тоді як решта доповідачів зосередились або на політичній критиці сучасного суспільства з традиціоналістичних позицій, або на конкретних аспектах традиційного суспільства в перспективі сьогодення. Жоден з учасників конференції не поставив під сумнів монархічний ідеал, під приводом якого було влаштовано це зібрання.
Голова Українського традиціоналістичного клубу, магістр політології, письменник, політичний активіст Андрій Волошин виголосив доповідь під назвою «Монархізм як стиль», у якій йшлося, зокрема, про те, що монархізм знаходиться у правій частині політичного спектру і збережеться в археофутуристичному стилі. Андрій Волошин зробив коротку ретроспективу вивчення монархічної проблематики в рамках цієї метаполітичної організації, що провела вже декілька засідань, присвячених темі монархії та монархізму: «Шляхи відновлення української монархії», «МАТ сучасному суспільству!» (Монархізм-Археофутуризм-Традиціоналізм), «Синтез поетики та політики в світогляді Шарля Морраса та ідеології «Аксьйон Франсез»» за участі українського дослідника творчості Ш. Морраса Івана Гомзи (саме Ш. Моррас та «Аксьйон Франсез» не тільки заклали ідеологічні підвалини монархізму як сучасної політичної течії, а й задали високі стандарти монархізму як стилю з притаманною йому естетикою аристократизму та дендизму, що перекочувала в стилістичний канон течії археофутуризму), не кажучи про щорічні творчі вечори пам’яті короля Людовіка XVI та визначальну для концепції УТК критику антинаціональної Французької революції, яка поклала край традиційному устрою Європи.
Відзначивши розвиток монархістських студій та їх вихід на систематичний рівень разом із започаткуванням традиції проведення Всеукраїнської монархічної конференції (минулого року цей захід відвідали православний традиціоналіст з Уельсу Джон Хауелз й французький католик-монархіст Франк Абед), потенціал якої мали змогу оцінити вже учасники Всеукраїнського конгресу монархістів, що відбувся восени 2011 року у Кам’янці-Подільському, Андрій Волошин підкреслив свою віру в монархічне майбутнє України – «Великої, Імперської та Феодальної».
Доповідь кандидата історичних наук Леоніда Чупрія називалась «Родинні цінності як фундамент відродження традиційного українського суспільства». Зокрема, він розповідав про політичні еліти. Казав, що Україна має потенціал, щоб виробити політиків-аскетів, професійних, відповідальних, моральних і релігійних. Тих, що дозволяють одностатеві шлюби, не можна такими вважати. У Франції повія є офіційною професією, жінці, що встала на облік у центр зайнятості, можуть запропонувати стати повією. У США переслідують священиків, які засуджують геїв. «Якщо звільнять з роботи тебе і голубого, голубий скаже, що це дискримінація, і його поновлять, а тебе не поновлять. Це не політкоректність, це потурання гріху», - сказав доповідач.
Доповідь активістки УТК й аспірантки кафедри філософії та релігієзнавства НАУКМа Олени Семеняки, яка досліджує консервативну революцію, зокрема творчість її провідного ідеолога Ернста Юнґера, мала назву «Метафізичні підстави відновлення монархії як традиційної форми правління Європи (український контекст)». У своїй тривалій доповіді О.Семеняка нагадала про важливість філософсько-історичного аналізу, який, за словами доповідача, пояснює торжество егалітарних соціалістичних настроїв об’єктивною історичною динамікою, в європейському контексті відомої вже Гесіоду (автору концепції деградації історії від золотого віку до залізного, якою максимум скористалися на свою користь провідники Французької революції та її більшовистської наступниці). По-друге, О. Семеняка нагадала, що обом передувала масштабна ідеологічна діяльність французьких просвітників та філософів-марксистів («Ідея стає матеріальною силою, коли вона оволодіває масами»), зокрема в напрямку утвердження протилежної традиціоналістській концепції історії картині прогресизму, внаслідок чого монархістам не варто недооцінювати вагомість таких заходів та ідеологічної роботи з контріндоктринації зазомбованого ліваками європейського суспільства.
Продовжила свій виступ О. Семеняка викладом знаменитої концепції трьох клубів (традиціоналістського, ліберального та радикального, що борються за голоси мовчазної більшості) російського ісламського філософа Гейдара Джемаля, зручної з точки зору прогнозування подальшої активності традиціоналістичного фронту, незважаючи на ліві анти-ієрархічні симпатії її автора, що випливають з теології звільнення революційного ісламу. Не погодившись з віднесенням консервативної революції до крайнього правого крила ліберального клубу, що таким чином намагався вберегти себе від зникнення з історичної арени (консерватори, за Г. Джемалем, прагнуть до суто іманентних благ і в цьому сенсі імітують відкритих до трансцендентного начала традиціоналістів, представлених спадковими аристократіями, так само як революційні ліві імітують справжніх революціонерів – членів радикальних релігійних рухів, які становлять радикальний клуб), О.Семеняка зауважила, що консервативна революція, як в метафізичному, так і політичному плані якраз є прикладом досконалого синтезу традиційних та радикальних сил проти паразитарного ліберального клубу та його суто поцейбічного консервативного тилу, що захищає Систему.
Фактично до такої ж думки дійшов сам Г. Джемаль на конференції «Проти постмодерного світу», яка пройшла в Москві восени 2011 року і яку також відвідали активісти УТК. В рамках цієї конференції мислитель скоригував свою початкову схему, спрогнозувавши поступове зникнення ліберального клубу внаслідок об’єднання традиціоналістів з радикалами проти спільного ворога. Символом такого об’єднання для Г. Джемаля виступає герой Селянської війни доби Реформації Флоріан Гайєр – дворянин, який очолив низові соціальні протести і якого цінували як ліві (Карл Маркс писав про нього в праці «Селянська війна в Німеччині»), так і праві (іменем Ф. Гайєра було названо 8 Кавалерійську Дивізію СС, а також сучасний інтелектуальний клуб, очолюваний Г.Джемалем).
У цьому контексті О. Семеняка звернула увагу на те, що українцям особливо пощастило зі своїми історичними традиціями з огляду на те, що союз традиційних та радикальних сил завжди був природним для українського суспільства, що особливо добре видно на прикладі козацтва – аристократичної воїнської верстви, яка, з одного боку, весь час отримувала підтримку з боку Церкви, а з іншого, сама піднімалася на захист нижчих соціальних верств (селян) та Церкви, виконуючи як міліарну, так і культуроохоронну функцію. Таким чином, джемалівська протилежність «релігії пророків», яка звертається до кшатріїв (воїнів), покликаних очолити повстання пригноблених мас, та «релігії жерців», які приховують істину звільнення від нижчих верств, вступаючи в альянс з вайш’я (торговцями), також не діє у випадку українського духовенства, що завжди виступало на боці радикалів.
Завершила свою доповідь О. Семеняка думкою про те, що міфопоетичні тексти не тільки дають нам точку відліку, розкриваючи істинні метафізичні причини історичного занепаду, відповідальність за який поспішно приписали собі ліві борці за «світле майбутнє», а й вказують напрямок, у якому мають рухатись всі традиціоналісти – йдеться про есхатологію останньої битви з силами залізного віку (Калі-юги), після якої настане новий світ й реальним суспільно-політичним втіленням якої постає консервативна революція в ім’я Традиції.
Цікаво, що висновки О.Семеняки знайшли підтвердження як з боку істориків-традиціоналістів, так і представників українського духовенства. Так, доктор історичних наук та ідеологічний референт «Соціал-національної асамблеї» Олег Однороженко підкреслив природність альянсу традиційних та радикальних сил в українській історії, на відміну від постійних конфліктів між світською й сакральною владою в Європі. Детально висвітливши у півгодинній лекції почесний статус військової еліти, яка платила данину кров’ю, та колосальний рівень її обов’язків, а також найважчу службу політичного правління, відведеної князю, який відповідав за весь народ на історичній сцені перед обличчям світової спільноти, О.Однороженко розвінчував поширений стереотип про те, що козацькі повстання епохи Хмельниччини мали буржуазний характер: навпаки, на його думку, це було зіткнення двох консервативних сил – козацької аристократії з польською шляхтою, яка все більше перетворювалася на суто фінансову панівну верству.
Олег Однороженко вважає, що нав’язування поглядів про монархію як про темне середньовіччя, казав він, відбувалося в інтересах спершу буржуазії, потім соціалістів-комуністів. І ті, й інші сприймають світ суто з економічних позицій. Ліберали і ліві терпимо ставляться один до одного, тоді як і ультраправі і традиціоналісти є їхніми ворогами. В середньовічному світі до приходу буржуазії, розповідав Однороженко, не було ніяких станових катаклізмів — крім Жакерії і повстання Мухи, але й вони не мали соціального підгрунтя, а були викликані ненормальною ситуацією, на кшталт війни.
Роль монарха для середньовічного суспільства — це, передусім, воїн, лідер касти кшатріїв, рицарства, шляхти, переконував доповідач. Військовий лідер і був лідером нації. Це не президент, у якого трошечки більше повноважень, в тому числі чинити якусь сваволю. Правитель ніс на собі місію, а не виконував суто технічні функції. Це місія «нести хрест за всю землю Руську». Його негативна поведінка накладала відбиток на всю країну. Це була догма і моральна максима, хоча їй, звісно, відповідали не всі правителі, зазначив пан Однороженко. Якщо правитель переступав моральний кодекс, його могли легко скинути, незважаючи на його сакральну функцію. Однороженко навів приклад: князь Давид, який осліпив князя Василька, і його нащадки втратили право на Київський престол. Князь не міг не брати участь у битві. Навіть літні володарі часто гинули у битвах, знаходячись у перших рядах. У народі відбувалася сакралізація князів та їхніх династій. Наприклад, роду князів Острозьких.
На думку Однороженка, нажива, прибуток не були пріоритетами у шкалі цінностей аристократії, військової еліти. Лицарі мали бути щедрими, у їхній моральний обов’язок входило піклуватися про своїх підданих. Вони дуже часто були в боргах, і зовсім не обов’язково через розгульний спосіб життя, який засуджувався. Селяни і міщани мали менше прав, ніж шляхта, але й обов’язків менше. Людина могла вибрати собі рід занять: бути селянином і платити податки, або стати воїном, який платив податок кров’ю, але більше нічого не платив. Основними цінностями еліти були вірність монарху, захист своєї землі і здобуття слави. Така шляхта не могла бути ворогом селянам, тому і не було повстань. Буржуазія ж спробувала закрити ці ліфти — можливість для людини потрапити з однієї верстви в іншу. Європейські олігархи — це династії, їхні капітали зароблені доволі давно.
Крім того, О. Однороженко нагадав про спотворену репрезентацію ідеї монархізму в усіх сучасних підручниках й навчальних курсах, що обслуговують ідеологічні потреби ліволіберального табору, внаслідок чого монархія сприймається суто крізь призму «економічного феодалізму», а тому, за влучним порівнянням Павла Гай-Нижника, асоціюється з тотально антитрадиційними «гопниками з великої дороги», які нині займають чільні посади в нашій державі.
Одразу після Однороженка виступав ще один пан — теж дослідник. З етичних міркувань сайт "Булави" його ім’я не називає і не переповідає доповіді, бо "реготала вся аудиторія". Як зазначає учасник події, "це була абсолютно божевільна суміш містики, насмиканої з усіх стародавніх релігій, зі спробою покласти її на український грунт".
Священик Катакомбної Церкви ієромонах Савва, який раніше служив у Руській духовній місії в Єрусалимі, а зараз живе у Прикарпатті і є духовним наставником різних громад українського козацтва, говорив про те, що справжньою національною ідеєю є православ’я і що монархізм і традиціоналізм без православія нічого не варті. Він приєднався до радикально-традиціоналістичного табору, як в метафізичній, так і соціально-політичній перспективі. Українське козацтво, зауважив він, завжди славилося своїм героїчним аскетизмом та відповідною ієрархією цінностей: для козака на першому місці завжди був Бог, далі – патріотизм і вже на третьому – сім’я та жінка. Таким чином, отець Савва також заперечив орієнтацію на суто земні блага, властиву консерваторам за Г. Джемалем: справжні українські консерватори завжди спиралися на трансцендентні героїчні цінності і легко відмовлялися заради них від спокійного та комфортного існування.
Сам отець Савва приїхав з Прикарпаття. Розповідав, що він ніколи в житті не молився за безбожну владу. Навпаки — під час кожної літургії він каже: «Збав Україну від цієї безбожної влади і дай нам Божу, дай гетьмана». Обурювався з приводу шоу Яна Табачника під назвою «Україну мають таланти». Цитував патріотичні вірші покійного панотця Володимира Скоробського, відомого як учасник дуету «Журборіз». Є такі книги, казав панотець, на кшталт «Холодного Яру», від яких так блищать очі, що одразу видно, наш ти чи супостат. Оце і є, за його словами, метафізика духу. Священик казав, що Росія опаплюжила двоголового орла, він тепер сприймається винятково як російський символ. Але от, наприклад, Афон незалежний від Росії, і там є символом двоголовий орел. Дві голови символізують рівність двох влад — духовної влади і монархії. Є воля Божа на монархів, це встановлено Богом, а інші форми правління — нелегітимні, переконував священик. Він цитував Бенджаміна Франкліна про демократію, що це коли збираються два вовки і одна вівця і вирішують, що сьогодні на вечерю. Потім панотець почав розповідати про те, що плани хасидів і Хабаду виконуватимуться в Україні руками бойовиків Кадирова і про те, як цілий автобус хасидів в Умані плювали у бік церкви.
Соціальним проявом метафізичного радикалізму отця Савви є відмова молитися за наявну політичну владу під час богослужіння, чим, за його зізнанням, грішать усі без винятку клерикальні кола в сучасній Україні. Також отець зазначив, що метафізика метафізикою, а Україна представлена насамперед родючою землею та ідеальними геополітичними координатами, внаслідок чого необхідно всіма силами опиратися зняттю мораторію на продаж земель та зростанню іноземних інвестицій в розвиток українського сільського господарства, а також переселенню в наш край представників інших національностей, які б хотіли скористатись українськими природними багатствами.
Соціальні настанови отця Савви охоче підтримав Олександр Лалак, який навмисно підняв максимально неполіткоректні теми і навіть закликав брати приклад з методів політичної боротьби, описаних в «Майн Кампф» Адольфа Гітлера. Суть його виступу була така, що проти України ведеться генетична війна і що поки більшість народу силою не привчать жити по правилах, нічого доброго не буде. Адже всі цивілізовані країни проходили через національну диктатуру. При цьому він підкреслив, що не закликає відрубати комусь голови — у наш час є інші важелі впливу, передусім, економічні. Доповідач закликав до об’єднання, запропонував українським традиціоналістам створення спільного інформаційного простору, який унеможливить маргіналізацію соціального протесту монархістів.
Завершив офіційну частину ІІ Всеукраїнської монархічної конференції філософ і ведучий заходу Едуард Юрченко з доповіддю на тему «Українська монархія як археофутуристичний проект» (відеозапис доповіді Едуарда Юрченка можна переглянути тут). У своєму виступі він розкритикував сучасне примітивне уявлення про монархію, обумовлене насадженням лінійно-прогресистської концепції історії, зауваживши про те, що вже Аристотелем було доведено недієвість демократії в населених пунктах з чисельністю мешканців більше 5 тис. Провал Євросоюзу і грандіозні політичні помилки Президента США Барака Обами, наголосив Е. Юрченко, є кращим свідченням агонії демократичної форми правління, яка не може існувати в принципі у нинішніх умовах й на зміну якій приходить археофутуристичний проект, запропонований французьким філософом Гійомом Фаєм. Згідно з теорією археофутуризму високі технології не є синонімом лівого егалітарного курсу, а отже можуть співіснувати з архаїчними природними цінностями, які знову виносяться на порядок денний європейськими новими правими разом із соціально-політичним проектом Європейської Імперії, побудованої на традиціоналістичних засадах.
«Я не проти демократії, бо її все одно нема, - сказав пан Юрченко. - У спільнотах, де більше десяти тисяч людей, вона неефективна. У прогрес у тому вигляді, як нам розповідають у школах, більшість науковців не вірять. Ідея прогресу — розводка для лохов. Розводняки з демократією вже завершуються, Обама і Олланд — це контрольний постріл». Монарх, вважає пан Юрченко, зацікавлений у тому, щоб люди працювали. Демократичний правитель — щоб люди сиділи на соціалі. Хто більше дасть — за того і голосують. Демократія все одно себе вб’є. Що ж далі? Були часи, коли 70-80% населення можна було обдурити. Зараз, в тому числі завдяки новим технологіям, нікого обдурити не можна. Янукович — президент менше половини населення України — це не українське ноу-хау, це проблема всіх демократій, каже він. Римляни, щоб не померти, скасували республіку і запровадили монархію.
Ми кажемо про відновлення монархії, бо апелюємо до князівських і гетьманських традицій, наголошував Юрченко, тому і звертаємось до позавчорашнього дня, щоб вижити у найближчому майбутньому. Цезаріанська революція була для свого часу футуристичним проектом, продовжував він, це був акт реставрації і революції. Скавчання про демократію — позавчорашній день, монархії належить третє тисячоліття. Нам внушають, запевняв Е.Юрченко, що аристократів у нас не було, монархів не було — ніби ми не держава, а якась чорна діра. Одна Україна — не об’єкт, а обрана земля. Звідси може народитися ідея, яка піде на північ і південь, захід і схід. Звідси може початися традиціоналістська революція, яка охопить всю Європу...
Підсумком конференції стало проголошення Павлом Гай-Нижником створення Ліги консерваторів-монархістів, представником від УТК в складі якої було обрано Едуарда Юрченка. Крім того, було започатковано Координаційний комітет партій та організацій Правого Руху, до якого вже у день проведення конференції увійшли представники від УНА-УНСО (П.Гай-Нижник), СНА (І. Криворучко), “Булави” (Л. Чупрій / О. Маслак), УТК (Е. Юрченко), ВФПУ (О. Лалак). Невдовзі має зібратися координаційна рада правих організацій і вирішуватиме, як розвивати рух далі. «А об’єднана опозиція хай ходить і каже щодня те саме», - зазначив Едуард Юрченко, вказуючи на відомі опозиційні партії України.
Теги:
dutchak1 написал: