[Рец. на:] Лубський В. І. Канонічне право. К.: Центр учбової літератури, 2012 — 572 с.

Нещодавно вийшов з друку навчальний посібник з церковного законодавства — з предмету, що увійшов до університетської програми.

Канонічне право — досить специфічний предмет, оскільки в університетському курсі теорії держави та права церковне законодавство розглядається як одна із сфер державного права, право корпорації, з точки зору державного права. Натомість, для Церкви це є єдиний правовий звід, яким керується церковний інститут. Таким чином, держава розглядає церковне право як одну правову форму з-поміж інших правових форм, на той час як для Церкви це — єдиний закон врегулювання внутрішньоцерковних та зовнішніх відносин. Оскільки в одній державі можуть бути декілька церковних юрисдикцій, а юрисдикція Церкви може виходити за межі однієї держави, будучи розповсюдженою на декілька держав, то ми маємо спільне поле державно-церковних відносин з боку держави (відношення держави до церков в їхніх територіальних межах), а також церковно-державних відносин однієї Церкви з державою як інститутом. Тут слід зазначити, що канонічні норми Церкви (майже будь-якої) більш сталі, ніж державні закони. З цього випливає, що характер відношення Церкви до держави більш сталий, незмінний, ніж держави до Церкви. Крім того, є різниця між зносинами єдиної  Церкви (згідно свого канонічного права) з єдиною державою, і зносини єдиної держави з кількістю церков, що мають свою юрисдикцію на її території.

Представлений підручник намагається задовольнити потребу у знанні канонічного права церкви, але розглядає тільки канонічне право Католицької Церкви. Після загального розгляду канонічного права як навчальної та наукової дисципліни (канонічне право як гуманітарна наука, об’єкт, предмет, мета і завдання курсу), автор переходить до опису виникнення канонічного права як сфери юридичної науки й саме в західних університетах. Натомість канонічне право існувало й на сході загальнохристиянського світу, з якого постала Православна Церква, і яке також вивчалося й викладалося у школах слов’янських церков.

Більша частина книги, майже вся книга, присвячена канонічному праву Католицької Церкви з майже незначним описом канонічного права Православної Церкви. Кожен релігієзнавець знає, що християнство розділено на три основні “гілки”: Православ’я, Католицизм та Протестантизм. Таким чином, для повного розуміння та розкриття християнського канонічного права необхідно описати канонічне право всіх трьох гілок християнства, тим більше, що вони випливають із спільного церковного законодавства нерозділеної Церкви (до 1054 р.). Навіть з позиції логіки ми бачимо ділення за недостатньою основою: описання канонічного права західної Церкви, нехтуючи описом канонічного права східної Православної Церкви.

Незважаючи на це, слід зазначити, що до розділення Церков загальноцерковне християнське право стверджувалося на Помісних та Вселенських соборах, які територіально знаходились на Сході Візантійської імперії. Правила Помісних церковних соборів, які відбувалися на Заході імперії, не поєднувалися із спільним церковним законодавством, але слугували порядком денним для Вселенських соборів. На останніх майже не були присутні римські єпископи, чий адміністративний апарат погоджувався із рішенням Вселенських соборів. Знову-таки бачимо, що описання або розгляд канонічного права Католицької Церкви недостатній без розгляду канонічного права Вселенських соборів та відносин з Православною Церквою. До сьогодні відомо, що на Сході сильні школи канонічного права маємо як у слов’янських, так і в грецьких церквах.

Також незрозуміло, з яких причин подано інформацію про укладення канону Святого Письма в Церкві. Спільне слово «канон» аж ніяк не означає спільність предметів, права та Священного Письма. Канонічне право вивчає дисциплінарну сферу, а канон Святого Письма стосується укладення єдиного зводу книг, яким надано статусу богонатхненності, відноситься до доктринальної сфери. Якщо укладачі підручника й включили ці відомості до книги (підручник розрахований на юристів, та краще, щоб вони отримали знання про Біблію в такому форматі, ніж взагалі не знали про це), то чому б разом із цим не подати відомості про канон іконографічний? Взагалі можна було б вказати, що означає грецьке слово “канон”.

Дуже важливим є подання матеріалу про державно-церковні відношення в їх історичному зрізі, оскільки без знання історії неможливо розібратися у вирії сучасних відношень церков і держави.

Слід зазначити, що автори змогли максимально зрозуміло подати для студентів-юристів канонічне право у звичайному для них форматі: Загальна частина, де описуються загальні засади канонічного права і особлива, в якій викладено сфери цього права (карна, шлюбна, право власності тощо).

Насамкінець відзначимо, що прочитання цього підручника та зацікавлення ним студентів умотивує останніх до подальшого занурення у царину проблем канонічного права й бажання вивчати відповідну літературу.

Андрій Ухтомський, кандидат богослов’я, викладач КДАіC

Теги: