Та все ж слід віддати належне тому факту, що в останні роки все частіше лунають заклики до налагодження шляхів для діалогу двох церков та наближення позицій в багатьох спірних питаннях. Підвалини для взаємного примирення католицької та православної церков були закладені в 1964 році, коли папа Римський Павел VI та патріарх Константинопольський Афінагор провели історичну зустріч в Єрусалимі та домовились про налагодження взаємного діалогу та співробітництва. 7 грудня 1965 року предстоятелями Римської та Константинопольської церков було оприлюднено текст спільної декларації про зняття взаємних «анафем 1054 року». Ці події стали визначальними для налагодження православно-католицького діалогу в світі.
П’ятдесят років по тому відбулася ще одна епохальна зустріч предстоятелів двох церков у християнській столиці – Єрусалимі. 25 травня 2014 року папа Римський Франциск та патріарх Константинопольський Варфоломій провели братню зустріч та, як і їх попередники оприлюднили спільну декларацію про взаємний діалог і подальшу співпрацю. Важливим пунктом цієї декларації є положення про те, що дві церкви шукатимуть шляхи для єдності та спільного сопричастя при існуючих відмінностях, які притаманні кожній з них. Така позиція двох християнських лідерів відкриває нові горизонти для православно-католицького діалогу.
Такий діалог є дуже необхідним і його потребує світове християнство, проте в цьому питанні є свої підводні камені, які значно ускладнюють взаємовідносини католиків та православних у світі. Так, відповідно до канонів католицької церкви, папа Римський в діалозі з православними може представляти повноту всієї Католицької церкви, однак, що стосується патріарха Константинопольського, то такого права у нього немає. Це випливає зі специфіки структури та особливостей ієрархії світового православ’я, яке складається з помісних церков, котрі не підпорядковані одна одній. Це означає, що пошук єдності через сопричастя з Константинопольською церквою не гарантує Римській церкві того, що через такий механізм буде досягнуто єдності з іншими православними церквами світу.
Показовим в цьому плані є демонстрація позиції Руської православної церкви щодо спільної декларації папи Римського Павла VI та патріарха Константинопольський Афінагора в 1965 року. Так, на лист патріарха Афінагора до Руської православної церкви, в якому він повідомив про зняття взаємних анафем, тодішній патріарх Московський Алексій І дуже «холодно» відповів, що це є рішення винятково Константинопольської церкви і богословського значення для всієї повноти православ’я воно не має. Після нещодавньої зустрічі патріарха Константинопольського Варфоломія та папи Римського Франциска схожу думку висловив голова відділу зовнішніх церковних зв’язків Руської православної церкви Митрополит Іларіон (Алфєєв), який так само повідомив, що спільна декларація це справа винятково Константинопольської церкви і для повноти світового православ’я воно не має вирішального значення. Таким чином, Руська православна церква, яка є найбільшою помісною православною церквою у світі, демонстративно висловила свою позицію про те, що вона вправі визначати власний порядок денний для діалогу та співробітництва з Католицькою церквою.
Варто зазначити про специфічні відносини Руської православної церкви як з Константинопольською церквою, так і з Католицькою церквою. Щодо відносин Константинопольского патріархату з Московською патріархією, то в них існують розбіжності стосовно таких питань як першість патріарха Константинопольського серед помісних православних церков, питання набуття православною церквою автокефалії, питання позиції православних церков в диптиху (порядок слідування православних церков за честю). Складність цих відносин і в тому, що розбіжності в позиціях Константинополя з Москвою спричинюють розбіжності серед інших православних помісних церков, оскільки одні з них є традиційно грецькими (провізантійськими), а інші – слов’янськими (в т.ч. Проруськими), хоча є й такі, що не належать ні до тих, ні до інших. Однак надію на вироблення спільних позицій стосовно багатьох суперечливих питань православні покладають на Всеправославний собор, який заплановано на 2016 рік та підготовка до якого ведеться вже тривалий час. В цьому контексті для православних церков було б доречно виробити механізм представлення повноти православ’я у відносинах з іншими християнськими церквами світу, в першу чергу з Католицькою церквою.
Що стосується відносин Московської патріархії та Ватикану, то, як неодноразово заявляли представники Руської православної церкви, перепоною для діалогу між патріархом Московським та папою Римським виступає не вирішене питання з Українською греко-католицькою церквою. Однак це не заважає офіційним контактам Руської та Римської церков на рівні єпископату. При цьому Українська православна церква, яка перебуває у повноті з Руською православною церквою, останнім часом має досить теплі відносини з Українською греко-католицькою церквою. Це дає надію на те, що налагодження діалогу між предстоятелями двох церков в найближчому майбутньому цілком можливі.
Пропозиції для діалогу
Якщо ж говорити про шляхи для діалогу Католицької церкви з повнотою православних церков, то для цього необхідно мати в порядку денному тему, яка б торкалася всіх церков, але водночас не загострювала вже існуючі богословські чи обрядові різності, які є в церквах. Існує одна тема, що чутлива для всіх церков і торкається фактично всіх християнських країн світу. Це відмінності у календарних підходах у святкуванні релігійних свят.
Річ у тім, що 2014 рік є не лише 960 річницею Великої схизми, але цього року так збіглося, що християни східного та західного обрядів святкували Паску в один і той самий день. Великою радістю для християн різних обрядів є рік, коли вони в єдності прославляють Воскресіння Христове в один і той самий день. Адже саме до єдності закликав нас Ісус Христос -- і єдності хоча б у цьому питанні дуже потребують християни всього світу.
В цьому контексті було б доречно започаткувати православно-католицький діалог, спрямований на пошук єдності в календарних підходах щодо святкування релігійних свят. Ця тема є надзвичайно місткою по своїй суті, вона торкається не лише православно-католицького діалогу, а й діалогу серед самих православних та серед самих католиків. Треба зауважити, що як серед помісних Православних церков, так і у Католицької церкви з одного боку, та Східних католицьких церков з іншого боку, існують календарні розбіжності у святкуванні Пасхалій та нерухомих релігійних свят.
Яскравий приклад використання різних календарних традицій є святкування Різдва Христового. Так, серед православних християн частина церков (10) святкують Різдво за Григоріанським календарем, тобто 25 грудня, а інші (Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, а віднедавна й Польська церкви) святкують Різдво за Юліанським календарем, тобто 7 січня. Схожа ситуація і серед католиків. Так, переважна більшість Католицької церкви святкує Різдво Христове 25 грудня за Григоріанським календарем, проте є й такі церкви, як Українська греко-католицька церква, що святкує Різдво Христове 7 січня тобто за Юліанським календарем. При цьому всі християнські країни світу використовують Григоріанський календар як світський.
Дещо схожа ситуація відбувається при святкуванні Паски. Західні католики святкують Паску за власною Пасхалією відмінною від православних традицій, але разом з ними Паску святкує Фінляндська православна церква, а православні святкують Паску за Олександрійською пасхалією, якої також притримуються Східні католицькі церкви.
Пропозицією для діалогу може бути варіант, коли православні та Східні католицькі церкви, що користуються Юліанським календарем, переходять на святкування нерухомих релігійних свят (Різдво христове) за Григоріанським календарем, а Католицька церква переходить на Олександрійську пасхалію і святкує Паску разом з православними та Східними католицькими церквами. Логіка для такої пропозиції дуже проста, принцип найменшої пожертви.
Щодо церков, які користуються Юліанським календарем як релігійним, то у світських відносинах вони та їх паства все одно притримуються Григоріанського календаря, тобто доведеться змінити лише церковний, а не світський календар. При цьому вони залишаються при своїй Пасхалії, яка відтепер стане всехристиянською. Звісно, буде непросто населенню звикнути до того, що Різдво Христове святкуватиметься не 7 січня, а 25 грудня. Але, принаймні, стане зрозуміло чому Новий рік святкують після, а не до Різдва Христового, та й відпаде необхідність святкувати Старий Новий рік. Треба також врахувати той факт, що для християн східного обряду в ієрархії релігійних та культурних свят Паска стоїть вище ніж решта релігійних свят, і вони продовжать її святкувати відповідно до існуючих традицій.
Що стосується Католицької церкви, то пропозиція для неї могла би бути наступною. Церква продовжує користуватись Григоріанським календарем і святкувати нерухомі релігійні свята за тим самим календарним принципом, який існує зараз, але переходить на Олександрійську пасхалію та починає святкувати Паску разом зі всіма православними церквами світу. В цьому контексті важливо, що саме на православну Паску на Гроб Господній в Єрусалимі, за усталеною церемонією, сходить Благодатний вогонь, що для багатьох християн світу є справжнім символом Воскресіння. Крім цього, очевидним є той факт, що серед всіх релігійних свят для християни західного обряду найбільш цінним є Різдво Христове, яке вони продовжать відзначати відповідно до існуючих календарних традицій.
Зазначу, що ця стаття, зрозуміло, не є якимось рішенням складного питання. Це просто пропозиція, навколо яких тем можна започаткувати широкий католицько-православний діалог. Тема не проста і є над чим працювати. Однак очевидно, що заради досягнення єдності хоча б в цьому питанні варто докласти чимало зусиль як ієрархам, так і рядовим християнам православних та католицьких церков.
Фото Сredo-ua.org
Теги:
dutchak1 написал: