Теологія в Україні: звідки почати?

16 08 2010 |
Олег Гірник, священик УГКЦ


1. Проблема самоусвідомлення


Кількома місяцями швидше у блозі релігійного порталу РІСУ Юрій Чорноморець опублікував статтю «Необхідність самоусвідомлення української теологічної традиції: дайош богослов-уа»[1]. Приводом для її написання стали висловлювання відомого російського апологета диякона А. Кураєва про відсутність в Україні активного богословського життя, на основі чого він зробив висновок: «Україна не може існувати як самостійна реальність в церковно-канонічному та духовно-цивілізаційному вимірі». Чорноморець частково погоджується з Кураєвим, бо «якщо ти не існуєш самостійно і презентабельно в інформаційному просторі, тебе немає». На його думку «хвороба української теологічної думки у відсутності саморефлексії, у відсутності місця на якому б себе репрезентувала і самоусвідомлювала», точніше, у відсутності спільного інтернетпроекту на кшталт російського bogoslov.ru.

Юрій Чорноморець вважає, що в Україні існують всі умови не лише для творення богословського вебпорталу, ба навіть можливість перевершити російський аналог. «Можливо, саме від нас Захід діждеться того нового слова в теології та релігійній філософії, якого він так бажав почути від Москви, але так і не почув?», – таким риторичним запитанням бажає заохотити українських теологів Чорноморець. Отож, під поняттям «українська теологія» він розуміє не просто праці українських авторів на богословську тематику, а саме «нове слово в теології», котре на рівні вселенському розпізнаватимуть саме як українське.

Вражає оптимізм пана Чорноморця. Так, начебто вже написана велетенська кількість оригінальних богословських досліджень, трактатів, про котрі ніхто не знає, позаяк всі настільки «комп’ютеризовані», що між традиційним читанням і «замоніторенням» в Інтернеті, переважна більшість надає перевагу лише останньому. Достатньо утворити український аналог російського порталу, як в одну мить, наче в «первопочатку творення світу» ex nihilo (з нічого) на весь світ зазвучить «нове слово української теології». Замість того, щоб витрачати кошти на богословське книговидання, Чорноморець пропонує перекинути їх на фінансування українського теологічного вебпорталу.  При цьому він не зважає на те, що в Росії такими проблемами не переймаються: поруч із богословськими проектами в Інтернеті успішно існують численні книговидавництва, що тиражують богословську літературу і не збираються поступатись своїм простором читання на користь віртуального середовища. Богословські портали виконують і виконуватимуть інформаційно-пошукову роль. Той, для кого теологія не є поверховою віртуальною грою, а чимось, що торкається самих основ життя, поруч із добрим вебпорталом завше надасть перевагу добрій книзі. Інша справа із публікацією статей, а також різними форумами та дискусійними Інтернет-спільнотами.

Теологія в Україні: звідки почати?

Суть проблеми таки в іншій площині. Пан Чорноморець зазначає, що греко-католицьке видавництво «Свічадо» випустило близько 700 видань, з яких значна кількість на богословську тематику. Однак питання не в кількості, а якості. Скільки з числа видань «Свічадо» можна охарактеризувати як «нове слово у теологічній думці»?

Як не прикро, чеснішим буде визнати, що Андрей Кураєв має рацію – за часи незалежності Україна так і не сформувала власний теологічний простір. І причиною тому не відсутність богословського порталу, а брак саморефлексії в українській теологічній думці – одна з небагатьох тез Юрія Чорноморця, з якою можна погодитись. Від часу незалежності український простір замість жити і наповнюватись самоусвідомленням, займався рефлексією переважно російської богословської та релігійно-філософської думки. Достатньо лише поверхового аналізу дипломних, магістерських, докторських робіт українських богословських закладів, в тому числі й Українського Католицького університету, аби зауважити у ньому присутність значного відсотка праць на основі російських богословів, часто обмеженого Шмеманом, Маєндорфом, Флоровським. Привертає увагу також «зацикленість» українських теологів на кількох російських темах, переважно: софіологія, неопатристичний синтез, паламізм і неопаламізм.

 

Проблема не в тому, що українські теологи писали про російських богословів і розглядали запропоновані ними теми, а в тому, що вони не реінтерпретували їх в контексті українському, не надавали їм українського звучання. Такі дослідження мають другорядний характер, поступаються за своєю якістю російським авторам і природно, не викликають великого зацікавлення навіть в межах України.

Сам факт, що Юрій Чорноморець як зразок ставить саме російський портал bogoslov.ru, лише додатково підтверджує тезу Кураєва. Тобто все, на що здатна Україна, це займатись клонуванням російських аналогів. А чому саме bogoslov.ru, начебто у світі немає інших прикладів, чи може українським теологам бракує власних ідей, власного самостійного мислення?

Отже, якщо до цього часу не відбувався процес самоусвідомлення, саме час його розпочати. Питання залишається: звідки розпочати, від чого відштовхнутися, так щоб він був оригінальний і щоб його розпізнавали саме як український? Звісно не з вебпорталу, адже це другорядне, і навіть третьорядне. Популярна тепер схема стандартної послідовності, –  концепція, написання проекту, пошук грошей під проект, створення вебпорталу, пошук матеріалу і смислове наповнення вебпорталу, – є успішною в комерційній галузі, проте малоефективна в царині питань духовного життя людини.       

Процес самоусвідомлення завжди починається із самоорганізації, із персонального, неформального спілкування кола людей, найчастіше за межами академічного середовища. Духовний за природою процес саморефлексії не може зародитися у віртуальному середовищі, адже воно є носієм інформації, проте ніколи не стане носієм досвіду. Всі пригадують розрекламований Юлією Тимошенко проект kraina.org.ua, котрому не бракувало оригінальних ідей. Проте він так і завис десь у віртуальному просторі, бо очолювала проект команда менеджерів-механіків, а не живе коло сповнених ідеї людей.    

Крім цього, процес самоусвідомлення почнеться тоді, і лише тоді, коли українські теологи перестануть орієнтуватися на бажання Заходу і вподобання Москви. Намір запропонувати щось Заходу, чого він не дочекався від Москви – веде в нікуди. Саморефлексія – це передовсім екзистенційний  процес, що розпочинається тоді, коли на порядку денному стоїть питання життя і смерті.    

І як не парадоксально, українському теологічному процесові може допомогти українська література. Адже за своєю природою літературна творчість, літературний твір народжуються саме із самоусвідомлення, саморефлексії автора. Для «маститих богословів» ця теза звучить майже єретично: раптом впасти до рівня української літератури, в той час, коли вони високо ширяють в «еклезіологічних моделях сопричастя», «неопатристичних синтезах» та «нетварних енергіях Таворського світла»? Проте, без такого «богословського гріхопадіння» не може й бути мови про самостійне існування української теології та її «нове слово» в історії богословської думки.  

Цим не започатковую нічого нового, радше говорю про закономірності. Головні проблеми релігійно-філософської думки російського «срібновіччя» висунули три письменники Достоєвський, Толстой та Гоголь. Загальновідомо про вплив гуртка поетів-символістів А. Бєлого і В. Іванова на П. Флоренського та інших російських мислителів. Те саме стосується впливу Данте та Гете у  релігійно-філософській думці європейських народів. «Чим більше вони прозирають у правду морального життя, тим більше споріднюються з літературою, яка, за загальним визначенням, не містить у собі догму, а радше спонукає до досліду та наводить на роздуми», – слова, сказані Вільямом Джеймсом про філософів, ще більшою мірою стосуються теологів.

Побудова мосту між українською літературою, релігійною філософією та теологією досі не відбулася. Були спроби аналізувати біблійні та релігійні мотиви творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Але цим переважно займалися філологи і в силу своєї «богословської невикшталтованості» вони не могли подати творчість цих письменників так, аби зацікавити фахівців з богослов’я. У свою чергу, теологів, котрі б цікавилися українською літературою взагалі одиниці. Останнім з них, принаймні в УГКЦ, був о. Гавриїл Костельник, автор збірника Ламання душ. З літературної критики (Львів, 1923), котрий на початках і сам мріяв про літературну кар’єру. Саме література творчість вивела Костельника на проблему пошуку самостійного шляху філософської й теологічної думки в УГКЦ та цілковитого унезалежнення греко-католицької теології від впливів Риму та Москви. Після трагічної загибелі Костельника в 1948 у Греко-католицькій церкві українською літературою ніхто більше не займається. Натепер в Україні лише архієпископ Харківсько-Полтавський Ігор Ісіченко професійно досліджує українську літературу в контексті богословському, одночасно аналізуючи богословські пам’ятки з погляду літературного.

Зрозуміло, проблема складна і вимагає комплексного дослідження. Вона ускладнюється тим, що насьогодні з боку теологів важко знайти тих, котрі б розуміли значення літератури і готові працювати в цьому напрямку. Тобто, у більшості не виникає питань, коли мова заходить про Достоєвського, Данте, Толкіна чи Люіса. Проте, коли мова про українську літературу…

Додаткові труднощі створює українська система освіти, котра успадкувала від совєтської примітивний погляд на українську літературу. Свій внесок зробили і «радянсько-українські» письменники, на кшталт Павличка і Драча, котрі слізно оплакували «духовний занепад нації» і всіляко вихваляли «роль церкви та релігії в моральному і патріотичному вихованні української молоді», що аж загнали Україну в чергове духовне рабство.

«Уксучлітівці» навпаки, намагались наздогнати європейську моду 60-х. Для них церква і релігія – це «сільські попики», котрими цікавляться політики лише напередодні виборів (О. Забужко). Андрухович взагалі не йме віри, як поет Богдан-Ігор Антонич, син греко-католицького священика із лемківського села, міг мати такий різнобарвний внутрішній світ фантазії та багатство слова. Навіть не припускає, що світ Антонича могли сформувати не лише залишки язичництва лемківського фольклору, але й духовний простір візантійської традиції. В романі «Дванадцять обручів» (2003), не знаючи, як подолати прірву між сірою, скупою на події біографією поета та його багатим внутрішнім життям, Андрухович вирішує «трохи згламуризувати» Антонича: його герой шукає поетичного натхнення за чаркою у веселих компаніях та львівських борделях. «Знак Саваофа» Леся Ульяненка у грубій, брутальній формі лише підсумовує загальне уявлення «укрсучліту» про церкву, християнство та все, що з ними пов’язане.

Проте, Юрій Андрухович, Віктор Неборак та інші поети «Бу-ба-бу» радо відгукуються на запрошення закладів релігійної освіти, в тому числі й Українського Католицького Університету. Почуваючись там місіонерами, бажають осучаснити релігійні заклади, додаючи їм гламуру літературного бомонду. Розмов про інтелектуальну релігійну літературу вони переважно уникають, вважають це цариною нижчої, відсталої ланки письменників.

Тим бажаю підкреслити складність проблеми, яку не можливо вичерпно подати навіть низкою статей. В подальших статтях вважатиму за потрібне зупинитись на проблемі української філософії, позаяк вона впливає на теологічний процес самоусвідомлення. Окремо зупинюсь на українському контексті російського філософа і публіциста Льва Шестова. Відомо, що він у своїх духовних пошуках опирався на літературу і Біблію, протиставляючи їх західній філософії і раціоналізму. Попри те, що Шестов був цілковито інтегрований у російську культуру, в його творчості помітні тенденції, що дають підставу говорити про продовження  традиції «любомудрія» Київської Русі та Григорія Сковороди. Наступна стаття називатиметься «Кінець восточницького проекту?». Мова йтиме переважно про «релігійний окциденталізм» українських літераторів міжвоєнної доби, що належали до кола Дмитра Донцова, про літературну критику о. Гавриїла Костельника, а також частково про релігійні погляди Василя Стуса. Закінчу запланований цикл статтею «Теологія встає після сутінків» загального характеру, де йтиметься про циклічність духовних процесів, проте і вона буде підкріплена думками українських поетів і письменників.

 

Продовження див. тут

Теги:
7909







Матеріали по темі







Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту



Коментарі розміщюються користувачами сайту. Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
6   polak
22 серпня 2010 10:15

Хотілось би запропонувати зацікавленим http://vedmedenko.org.ua


20 серпня 2010 12:45

Чекаємо продовження, бо вже замовили написати статтю у відповідь, а тут все немає і немає обіцяного продовження. Прошу з розумінням поставитися до ситуації.
Особисто я вважаю, що такої відповіді і не потрібно, бо о. Олег не враховує написаного в серпні
"Что делать?"
http://www.risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/37026/
"Першочергові завдання для сучасної української православної теології та релігійної філософії"
http://www.risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/37120/
І портал, маємо надію, буде.
інтервю Олександра Філоненко
http://www.risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/37180/
Але народ бажає почути відповідь.

До речі, о. Аввакуму:
я пишу в статтях суголосно із Вами - про необхідність повернутися до головного. Від політики повернутися до Христа. Але в теології. В реальному житті маю надію, всі і так вже лише Христові, а не КИрилові чи ще які. (((


16 серпня 2010 21:19

ЮРИЮ ЧОРНОМОРЦУ ПОЖЕЛАНИЕ: Богословие украинское должно быть понятным, внятным и доступным для верующего народа, а не только для узкого круга замшелых, пишущих кандидатские и дипломные и прочие работы, дабы продвинуться по карьерной лестнице, там, получить степень, а затем и забыть его. Пример простоты: Богословие Христа в Евангелии: солнце, звезды небесные, лилии полевые, птицы небесные и простые люди поверили и пошли за Ним, потому, что богословие Его было доступно всем простым искренним людям и вобрало в себя широкие чувства народные. Словом: богословие Христа - сама жизнь!
А не то получится такое...
Профессор и простой мужик волею случая очутились в одном купэ поезда вагона. Так как уровни оказались разные, трудно было начать разговор с общей темой, а ехать далеко, дорога дальняя. Не будешь же ехать всю дорогу сидя друг, против друга смотря и молча. Такое созерцательное молчание,
из которого никак не вылезешь, ну настоящая тебе пытка.
И вот профессор, желая прервать это пагубно-мучительное оцепенение, обращаясь к мужичку, многозадачливо начал: «Видите ли, исходя из противоречивых иллюзий, синтезируя и анализируя основы нашего современного века, не каждый локальный индивидуум способен игнорировать тенденции парадоксальных эмоций, что с точки зрения мировых патетических концепций уже факт!»
Мужичек и себе, ну что же, надо отвечать, почесал затылок, посмотрел в окно, многозадачливо крякнул и начал: «Оно, конечно, ежели понятно, что ежели не то, то ничего, а вот доберись до чего, так оно тебе и пожалуйста». Мужичек оказался лаконичней профессора, следовательно – талантливей.


16 серпня 2010 18:20

Чого Вам, Кондратію, бажаємо в першу чергу.
Що наприклад написано Вами по Ваших пяти пунктах?
(((
Поки що на вашому порталі УБС - розквітає радикальний ірраціоналізм, який із середини знищує теологічну думку.

УБС - це назва http://theology.kiev.ua/


2   kondratio
16 серпня 2010 17:47

Уже і богословський портал давно є http://theology.kiev.ua/ , і актуальна відповідь на питання Що робити ? в теології - http://theology.kiev.ua/article.php?cid=10&aid=313
Було б бажання і уміння щось творити.

Ласкаво просимо, пишіть, публікуйте, дискутуйте, дорогі богослови!


16 серпня 2010 12:17

Дискусія вже давно пішла далі.
"Что делать?"
http://www.risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/37026/
"Першочергові завдання для сучасної української православної теології та релігійної філософії"
http://www.risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/37120/
І портал, маємо надію, буде.
А щодо роздумів про відсутність тисяч праць, то перед появою піару російського православного богословя на "Богослов-ру" більшість була впевнена в немічності традиції і т.д.
Але ясно, що богословя має бути і університетським.
Тут відсилаю до інтервю Олександра Філоненко
http://www.risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/37180/
Так що все буде. Якщо будемо живі.


Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости , не можуть залишати коментарі в даній новині.
Опитування
настоятель парафії
парафіяльна рада разом із настоятелем та парафіянами
меценати, за кошти яких зведено храм
державні структури, що займаються реєстрацією парафій
усе, що вирішується на користь моєї конфесії, завжди правильно!
інший варіант