Всі фото з круглого столу можна подивитись тут

11 грудня в Інформаційній агенції  «Укрінформ» проходив круглий стіл «Церкви в Україні: Передчуття виборів», організатором якого був інтернет-портал «Релігія в Україні».

Пропонуємо вашій увазі стислі тези виступів учасників дискусії.

Релігійний мир в Україні забезпечено...

Першим виступав заступник голови Державного комітету України у справах національностей і релігій Микола Новиченко. За його словами, релігійні організації зустрічають вибори з великим оптимізмом, бо не очікують великих потрясінь і пертурбацій.

Побажання релігійних організацій щодо покращення умов їхньої діяльності  викладено в посланнях до президента та голови уряду.  У відповідь владою розроблено комплексний план реалізації цих побажань, і вони виконуються 27 міністерствами. Напрацьовані нові проекти законів. Релігійна спільнота зустрічає вибори в мирі та злагоді.

Що ж стосується (не)участі Церков у передвиборчій агітації, то релігійні лідери закликали вірних виконати свій громадянський обовязок. А пропаганди немає і не було. І це добре, що немає агітації.

Але цей мир є результатом слабкості держави...

Другим виступив голова Асоціації релігіє знавців України Віктор Єленський.

Він переконаний, що мир і злагода – результат балансу між центрами сили, а не наслідок доброї волі політичних діячів. Слабка держава не може провадити сильну політику. Релігійні організації теж не мають простору для маневру, оскільки безборонні перед місцевою владою. Влада і опозиція сьогодні є цинічними, використовуючи церковних діячів та релігійні організації як антураж для власного піаору. Замість державної політики спостерігаємо інструментальну діяльність, спрямовану на електоральний результат. Сьогодні обіцяно закон про передачу церковного майна релігійним організаціям. Але минуло сім років із виходу президенського указу про реституцію. Це були сім років, за які передачу церковного майна можна було здійснити.

Сьогоднішні чергові обіцянки – це спроба підкупити релігійні організації, так само, як і рішення про пільгові ціни на газ. Між тим релігійні організації хочуть не добра для себе, вони хочуть добра для України. Їх турбують не лише ціни на газ для культових споруд, їх турбує відсутність справедливості та єдності в Україні, відсутність моральності та чесноті в українській політиці. М. Паночко висловив такі настрої, коли сказав: влада повинна бути владою, і згадати, що згідно із Біблією і здоровим глуздом, першим завданням влади є покарання злочинців. Другим – досягення загального блага.

І поки немає боротьби держави із явними злочинами – немає держави як такої. Релігійні організації стратегічно хочуть змінити країну, зробити її сильною та успішною. Вони хочуть цього більше, ніж влада. І це вселяє оптимізм.


Від редактора: повний текст виступу Віктора Єленського ближчими днями буде розміщено на порталі «Релігія в Україні»

Тому необхідно мобілізовуватися...

Третім взяв слово єпископ Васильківський УПЦ КП Євстратій (Зоря). Українцями, так історично склалося, влада розглядається дотепер як чужа.

А з боку державних інституцій немає чіткої стратегії в релігійній політиці. Держава Україна протягом свого існування вирішувала лише тактичні проблеми. Цю ситуацію необхідно змінити, прийнявши концепцію державно-церковних стосунків.

Норма про відділення церкви від держави в Україні не може розумітися як така, що запроваджує сепараційну модель державно-церковних відносин. В Україні фактично встановлюються і мають бути легітимізовані партнерські відносини між державою і релігійними організаціями.

Релігійні організації спокійно ставляться до виборів, без надмірних позитивних чи негативних очікувань. За будь-якого формату наступної влади не варто сподіватися на значні зміни. Такий підхід релігійні організації винесли з досвіду 2004 року, після якого не сталося нічого приниципово нового – ні хорошого, ні поганого.

Одні політичні сили не захочуть повторювати помилку Леоніда Кучми 1995 року. Тоді президент повірив власним радникам, які вважали Київський патріархат сектою, яка розсиплеться після першого потрясіння. Як виявилося, такі сподівання були безпідставними, а УПЦ Київського патріархату тепер стала Церквою значної частини народу України. І сьогодні політичні діячі вже не повірять демагогічним заявам про штучний характер Київського патріахату. Єдину помісну і автокефальну Церкву не вигадав Кравчук, як вважають деякі журналісти. Єдина автокефальна Церква – це одвічна мета українського народу.

І зовсім неграмотно говорити про українську автокефалію як ідею, що постала 1992 року. Насправді автокефалія українського православ’я була оголошена 1 січня 1919 року спеціальним Законом УНР. На відміну від тогочасної Росії, в Україні відділення Церкви від Держави не було, і тому Держава цілком резонно скористалася  таким станом справ для проголошення автокефалії, наслідуючи приклад православної Греції.

Що ж стосується майбуття Церков в Україні після зміни влади в 2010 році, то принципово одне: хто б не посів крісло на Банковій у 2010 році, він не спроможний зупинити розбудову помісної Української Церкви. Адже цей процес втілює мрії багатьох православних вірних, чиї прагнення держава не зможе ігнорувати.

Але перед цим Церкви мають добре подумати, яку Україну вони хочуть будувати...

Далі слово взяв директор Центру «Софія» політолог  Андрій Єрмолаєв.

Він вважає, що Церкви не можуть вимагати від суспільства і держави майнових преференцій, залишаючись при цьому закритими корпораціями, чия економічна діяльність протікає в тіні.

Релігійні організації мають бути відкритими для суспільства, і тоді суспільство із більшим розумінням буде ставитися до проблем із поверненням церковного майна, із наданням різного роду преференцій. Але проблеми майнові не повинні бути пріоритетом у церковно-державних відносинах.

Релігія як сфера особистої віри є захищеною правом на свободу совісті. Але релігія як вчення, яке проповідується Церквою, – це суспільна і політична справа. Церква формує світогляд, і держава не має стояти осторонь цього процесу. Будь-яка держава повинна мати власну політику в релігійній сфері, мати діалог із Церквами саме як із інституціями, які причетні до формування світогляду громадян.

При цьому Церква має нести відповідальність перед суспільством за власну світоглядну, освітню, економічну політику. А держава має нести відповідальність перед суспільством за діалог із Церквою, і за спільну політику у справі виховання світогляду громадян.

Однією із найважливіших проблем сьогодення є визначення моделей економіки майбутнього.

Наприклад, сьогодні всім зрозуміло, якими є вимоги ісламу до економічної діяльності. Але ми не знаємо, якими могли би бути є економічні моделі, запропоновані християнськими Церкви України. До політичної еліти України Церкви не доносять власну соціальну концепцію. І це є головним недоліком, що діалог не ведеться на рівні інтелектуальному, ідейному.
Сьогодні існують важливі виклики для української політичної та релігійної еліти. І на ці виклики необхідно давати відповідь уже зараз. Політичній еліті України необхідно вже сьогодні чітко уявляти, як саме релігійні організації ставляться, наприклад, до проекту Руського світу. Цей проект не є лише світським,  адже православна Церква в Росії бере в ньому активну участь. Тому зараз в Україні необхідним є діалог між православними Цервами і політичними силами щодо цього проекту. Критично важливим є отримати офіційну віповідь на питання: як УПЦ МП ставиться до проекту Руського світу?

Такого роду проблеми настільки важливі, настільки глобальні і наболілі, що вже сьогодні український політикум з нетерпінням сподівається на системне бачення цієї проблематики з боку українських церков. Зокрема, потрібна православна соціальна доктрина, яка відповідала б вимогам сьогодення, а не була пам’яткою застарілої думки вчорашнього дня.

Думати Церкви будуть довго і плутано...

П’ятим був запрошений до слова секретар предстоятеля УПЦ МП протоієрей Георгій Коваленко. Він вважає, що кожна із заявлених Андрієм Єрмолаєвим тем потребує експертної оцінки та суспільного обговорення.

УПЦ МП вважає, що проект Руського світу не є офіційним вченням РПЦ. Руський світ – це тема для суспільного обговорення. Тому в УПЦ МП немає офіційної позиції щодо проекту Руського світу.

Висловлюючи особисту думку, прот. Г. Коваленко підкреслив, що не можна українцям «зрікатися власного первородства лише через те, що українці є «руськіє». Навпаки, варто докласти масу зусиль, щоб Київ посів належне місце в Руському світі».

Повертати майно Церкві необхідно із двох причин. По-перше, без майна Церква не може виконувати властиві їй функції соціального служіння. По-друге, непоодинокими є випадки приватизації церковного майна. І замість того, щоб бути поверненим до Церкви, воно стає власністю місцевих багатіїв. Якщо сьогодні неможливо передати якесь майно у власність Церкви, то це майно можна передавати Церкві в безстрокову оренду.

Що стосується відносин держави та Церкви. Церква завжди буде підтримувати владу як інституцію, бо будь-яка держава потребує суспільного ладу та чіткого функціонування своїх механізмів. І кожна політична влада потребує Церкви як суспільної інституції, що має низку притаманних їй функцій. За такої взаємної потреби державно-церковні відносини будуть розвиватися як партнерські.

Церква повинна бути совістю нації. Тому Церква не буде агітувати. Але Церква буде озвучувати християнські вимоги щодо того, якою має бути влада, якими повинні бути політики. І віруючі будуть орієнтуватися на такі вимоги. Церква свідчить, що сучасна політика потребує більшої моральності. А політики мають бути християнами не лише під час виконання церковних обрядів.

А між тим на Церквах лежить особлива відповідальність за майбутнє України...

Далі слово взяв експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко. Він нагадав, що християнство східної традиції зазвичай було інкорпороване в державні структури.

Однак в Україні були особливі риси, що відрізняли її від інших держав східнохристиянської традиції. В Україні Церква тривалий час була повноцінним соціальним інститутом, самостійним і самодостатнім. Такою вона була в період Петра Могили. І часто державні традиції в Україні слабші за церковні. Тому не дивно, що в українському суспільстві є менша довіра до держави, ніж до Церкви. За тисячу років Церква в Україні не змінювалась, а державні форми за цей час змінювалися кардинально. Церква і сьогодні збереже власний авторитет, якщо залишатиметься над політичними чварами, що панують в державі. Коли митроплит Агафангел чи архієпископ Павло починають безпосередньо займатися політикою, то негативне ставлення суспільства до політиків переноситься на Церкву. І це тривожна тенденція.

І Церкви цю відповідальність усвідомлюють...

Сьомим виступав о. Олекса Петрів із УГКЦ. Відділення Церкви від держави – це юридична норма про те, що церква не може втручатися до сфери державної влади. Церква має формувати громадянське суспільство. Церква по відношенню до суспільства – Мати і Вчителька. Функція материнства – це соціальне служіння Церкви. І щодо проблем цього служіння держава вже почала активно співпрацювати із Церквою, вже існує і взаєморозуміння і взаємодопомога. Але державні мужі не вважають, що Церква має право бути Вчителькою для суспільства. Державні мужі не зацікавлені в такій діяльності Церкви. Причина цьому одна: Церква формує свідомого і вільного громадянина, із власним достоїнством. Такі громадяни є загрозою для влади сучасних політиків. Тому існує навіть деяка образа державних мужів, коли Церкви залишаються вільними і виховують вільних громадян.
Сьогодні є намагання залучити Церкву до агітації на виборах, і ми сумуємо з наявності таких зусиль. Але ми вважаємо, що і на Церквах лежить певна провина за такі явища: це означає, що Церкви не змогли виховати гідних політиків.

Церкви усвідомлюють власну відповідальність за долю України. УГКЦ має власну соціальну доктрину, яка є загальною для всієї Католицької Церкви. Тези соціального вчення Католицької Церкви є універсальними, і їх можна застосовувати для розбудови українського суспільства. В цьому можна переконатися, прочитавши «Компендіум соціального вчення Церкви».

Політики мають дослухатися до соціального вчення Церков...

Потім слово мав соціальний психолог Олег Покальчук. Сьогодні українське суспільство, як ніколи раніше, потребує віри. Розарарування в політиках породжене не їх неефективністю, а їх аморальністю. Суспільство і політикум потребує морального оновлення. Політикам необхідно навчитися відповідати високим вимогам церковного соціального вчення. Але щоб до Церкви дослухалися, необхідно зменшити розрив між церковними ідеалами і церковною реальністю. Зокрема, Церкви повинні реагувати на маніпулювання політиків з церковною лексикою.

Необхідна соціальна доктрина, спільна для православних Церков України...

Далі говорив Юрій Чорноморець.

Сьогодні у політиків існує потреба в підтримці із боку Церков, оскільки політики відчувають дефіцит засобів для легітимізації своєї влади і для легітимізації статусу лідерів опозиції. Політики звертаються до релігії як засобу єднання суспільства. Але сьогодні функція єднання перейшла від такого суспільного інституту, як релігія, до масової культури. Саме остання єднає і роз’єднує людей.

Так відбувається почасти й тому, що важливим є вплив тих релігійних діячів, які є водночас зірками масової культури. Тому Янукович і Тимошенко ділять між собою не лише Пугачову і Кобзона, але також патріарха Кирила і папу Бенедикта. Між тим суспільство потребує соціального вчення Церкви, яке давало б відповіді на питання сьогодення і майбутнього. «Соціальна доктрина» РПЦ 2000 року вчить про реалії вчорашнього дня, а нова доктрина Русього світу – про утопії дня позавчорашнього. Великим здобутком для України могла б стати сучасна соціальна доктрина, сформована спільно трьома юрисдикціями традиційної для України конфесії – православ’я.

Нова якість державно-церковних відносин

Останнім висловився виконавчий директор громадської організації «Інститут релігійної свободи» Максим Васін. З точки зору громадських організацій зміни у відносинах держави і Церков за останні півтора року вийшли на новий рівень. Немає жодних утисків із боку центральної влади, і налагоджується тісна співпраця між гілками влади та конфесіями в Україні.

На завершення круглого столу інтернет-портал «Релігія в Україні» презентував перший номер власного друкованого журналу, матеріали якого багато в чому вже готують майбутню нову якість церковно-державних відносин та спрямовані на порозуміння і єднання між православними різних юрисдикцій в Україні.