Пасхальні послання українських Церков: які ж основні месиджі вірянам та суспільству?

5 05 2016 |
Протоієрей Боглан Огульчанський

У ці дні, коли кожен з нас, співвітчизників-християн, переживає свято Христового Воскресіння, важливо також пам’ятати, що зараз свідчення Церкви про значення Воскресіння для нашого життя – є дуже важливим для суспільства, яке саме в цей час до цих свідчень дослуховується.

 

Тому наразі увагу привертають великодні Послання (чи Звернення) церковних очільників, через які Церкви звертаються “urbi et orbi” – тобто, в нашому випадку – і до власної пастви, і до держави, і до суспільства. Кожен священик зобов’язаний зачитати його на богослужінні і, отже, воно доходить до значної частки парафіян і всіх, хто прийшов на Великодню службу. Мабуть, вони привертають увагу і освіченої частини суспільства – тих, хто має смак читати і аналізувати.

 

 

Щорічне Послання – нелегкий жанр і для Предстоятелів, і, очевидно, для спічрайтерів. Їм не позаздриш… Треба зберегти баланс між догматичною вивіреністю, небанальністю, а ще дати якийсь актуальні месиджі, і бажано всім названим адресатам. Поєднати все разом непросто. Щороку це поєднання не повторює попереднє. Тому кожного року в кожному з Послань помітні нові акценти, і ними ці послання цікаві. Отже, звернімося до текстів.

 

Послання Предстоятеля УПЦ (МП), яке направлене традиційно до священства, чернецтва та до всіх «улюблених чад нашої Святої Української Православної Церкви» відзначається вираженим персоналізмом – в його центрі тема зустрічі особи з Воскреслим Христом. Богословськи тема Воскресіння освітлена всебічно і ґрунтовно. Як і в попередньому Різдвяному посланні, Митрополит Онуфрій звертає увагу на важливості внутрішнього релігійного благочестя, особистого виміру духовного життя. Наголос ставиться на тому, що саме особисте благочестя членів Церкви необхідне для суспільства в цілому, бо воно вносить у «неспокійне і збентежене суспільство жадану прохолоду Божественного миру». Послання цікаве також підкресленою, так би мовити, «неотмирністю» – в ньому взагалі немає відгуків «на злобу дня». Імовірно, це спричинено бажанням уникнути закидів у підтримці тих чи інших полярно протилежних позицій, що присутні і в Церкві, і в суспільстві.

 

Цікаво, що Послання архієрея однієї з близьких до Києва єпархій на контрасті з Посланням Предстоятеля УПЦ якраз чітко позначає цю саму «злобу дня». В цьому Посланні немає фігури умовчання – конфлікт на Сході названий «міжусобицею», а в міжрелігійних стосунках основне – це «захоплення православних храмів». Для уточнення нагадаємо: в останньому старанно роздмуханому конфлікті у с. Птича на Рівенщині посилена активність різних груп вірян згасла ще в грудні 2015 р., тобто актуальність цього єдиного за останні місяці села з чимось таким, що схоже на відкритий конфлікт – це тема минулого Послання…

 

Зрозуміло, що в Православній Церкві Київського Патріархату погляд на суспільне життя суттєво відмінний від офіційної позиції в УПЦ, і це також помітно за стилем Послання її Предстоятеля. Його месидж виразно патріотичний, і це не треба пояснювати – у цій церковній спільноті немає взаємно протилежних бачень причин та характеру збройного конфлікту на Сході. Послання починається з констатації очевидності – «агресивних дій Росії щодо України» та наявності жертв у цьому конфлікті. У Посланні помітно виражена особиста манера мовлення Патріарха Філарета – діалогічність мови, риторичні запитальні конструкції. Автор Послання не уникає відкрито, загострено ставити проблему повсякчас актуального та дуже виразного в наш час прояву зла, актуальності кризи, переживання скорботи і смерті. І в енергійних виразах доводить: переконливість Воскресіння Спасителя означає наявність засобів подолання бід та труднощів, захисту України «від зовнішнього агресора і внутрішніх ворогів». Зауважимо, що у Посланні Предстоятеля є поіменне звернення не лише до власної церковної спільноти, а й до всіх гілок влади, до Збройних Сил та «всього українського народу». Моральним імперативом Послання для суспільства можна вважати упевненість, що благодатна сила, яка подається через подію Воскресіння допоможе «перетерпіти та перебороти всі труднощі». Автор наголошує: для подолання труднощів необхідне навернення до Бога «всім серцем і душею, всією істотою».

 

У перших рядках Послання Предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви також загострюється актуальність «нового для українського народу хресного ходу - війни і знущання з боку сил зла». У порівнянні з попереднім розглянутим Зверненням ці сили зла не названі так конкретно, а в лексиці Послання відсутні слова на кшталт «вороги» і «агресор». Своїм значним обсягом богословського осмислення теми Воскресіння це Послання нагадує Послання Предстоятеля УПЦ. У Зверненні також увага приділена актуальній для цієї Церкви історичній події 70-річної давнини (т.зв. «Львівський собор») і воскресінні Церкви завдяки «крові мучеників та ісповідників». В єдиному з усіх трьох Послань декларується мета «відновлення єдиної Церкви київського християнства», але в цьому ж абзаці наголошується значення непохитної єдності «з Наступником апостола Петра». Отже, і тексти до Великодня не можуть не бути антиномічними…

 

Відмітимо моральний заклик Послання: в ньому звертається увага на найсуттєвіші якості Агнця Божого, завдяки яким стало можливе наше спасіння: це смирення, тихість і жертовність. Отож, у моральний приклад ставляться «ті, що вміють бути тихими Божими агнцями історії свого народу, ті, що наслідують Божу покору, лагідність і дух жертви, ті, що усвідомлюють - що хрести й терпіння не тільки минають, але що без них немає воскресіння». 

 

Проаналізувавши тексти трьох Послань Предстоятелів найбыльших українських Церков, не можемо не відзначити: на нашу суб’єктивну думку, у них відчувається натхненність та глибина. Звичайно, міра актуальності текстів для усього нашого суспільства різна, і акценти різні – тим порівняння Звернень і цікаве. Але, на погляд автора, всім цим Посланням (які є, звичайно, плодами творчості не лише очільників Церков) необхідна ще одна важлива змістовна лінія: накреслити шляхи діалогу та співпраці Церкви з українським громадянським суспільством.

 

Наше громадянське суспільство, хоча ще не досконале та недостатньо сильне – це саме український феномен, що своїм генетичним корінням вростає ще у давньокиївське віче та запорізьке козацтво. Ми бачимо, що активність цього суспільства складається з великих, самовідданих зусиль багатьох ентузіастів. Ці зусилля часто є жертовно християнськими за духом. На наш погляд, завдання Церкви – просвітлювати, освячувати і благословляти цю працю, стаючи смиренним і рівноправним її учасником. Багато що робиться важливого у співробітництві Церков і суспільства (і тут найперше – це інституції капеланства і волонтерства), але ця співпраця ще не осмислена і недостатньо рецептована як концепція соціальної діяльності Церкви. Отже, попереду широкий фронт спільного служіння, і його перспективи обнадіюють. Христос воскрес, воскресне й Україна!

 

Протоієрей Боглан Огульчанський

 

Фото Facebook

Теги:
905







Матеріали по темі







Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту



Коментарі розміщюються користувачами сайту. Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости , не можуть залишати коментарі в даній новині.
Останні коментарі
Опитування
настоятель парафії
парафіяльна рада разом із настоятелем та парафіянами
меценати, за кошти яких зведено храм
державні структури, що займаються реєстрацією парафій
усе, що вирішується на користь моєї конфесії, завжди правильно!
інший варіант