Як відомо, 24 лютого на своєму засіданні Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив рішення про активізацію переговорного процесу з УПЦ КП та УАПЦ з метою пошуку шляхів подолання розділення Православ’я в Україні. Дане рішення було схвально оцінено в Київському Патріархаті. Проте 27 лютого було оприлюднено звернення низки представників інтелігенції та громадських діячів з вимогою передати Києво-Печерську та Почаївську лаври Київському Патріархату. Є абсолютно очевидним, що такі заяви не лише не сприяють нормальному переговорному процесу і подоланню міжправославного розділення, про що мріють мільйони православних України, але й здатні призвести до нового витка міжправославного протистояння.
Вірні Української Православної Церкви, як парафіяни, так і священнослужителі, брали активну участь у відновленні демократичного розвитку нашої держави. Впевнений, що серед загиблих на Майдані були і вірні УПЦ. Не можна судити про усю Церкву лише на основі заяв її окремих представників, розтиражованих ЗМІ. Тому намагання «перекроїти» конфесійну карту України, керуючись «революційною доцільністю», є не лише безвідповідальними, але й неповагою до почуттів мільйонів вірних Української Православної Церкви, як живих, так і тих, хто загинув, а також кроком, що веде до розділення демократичних сил за конфесійною ознакою.
Очевидно, що патріотична позиція щодо своєї Церкви не дає права бажати її процвітання за рахунок інших релігійних спільнот, а тим більш не дає права нехтувати нашим спільним надбанням – миром і стабільністю в Україні, зокрема міжконфесійною.
На жаль, складається враження, що окремі патріоти України несвідомо виконують сценарій роздмухування суспільного протистояння, написаний «третьою силою». Лише нагадаю, що відновлення роботи Парламенту в минулу суботу було захмарено напруженням навколо Києво-Печерської Лаври, а ініціатива міжцерковного діалогу – вказаною заявою, про що вже було зазначено вище. Додамо, що це відбувається на фоні гострого суспільно-політичного протистояння у Криму за відкритого втручання Російської Федерації. Очевидно, що певні сили не лише не зацікавлені в нормалізації ситуації в Україні, але роблять усе для подальшої ескалації протистояння, зокрема і в Києві.
В цій ситуації надзвичайно важливою є позиція Священноначалля УПЦ КП щодо неприпустимості силових дій стосовно храмів УПЦ, яка виходить із глибокого усвідомлення важливості тих надбань у сфері міжцерковного діалогу і порозуміння, що були спільно напрацьовані церквами і релігійними організаціями України за останні двадцять років. Хочеться сподіватися, що заклик до миру, котрий міститься в офіційних документах УПЦ КП, буде почутий усіма її вірними.
Так само переконаний, що органи влади керуватимуться усвідомленням важливості збереження суспільного миру та злагоди, необхідністю подолання негативних наслідків наявного суспільно-політичного протистояння, недопущення розпалення протистояння у сфері міжконфесійних відносин, про що, зокрема, йшлося і під час зустрічі В.о. Президента України О.В.Турчинова з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій 24 лютого. В свою чергу, ВРЦіРО у своїй заяві за результатами цієї зустрічі так само засвідчила готовність спільно з органами державної влади сприяти збереженню релігійного миру. Можна повністю погодитись із словами В.о. Президента України, сказаними на згаданій зустрічі: «Єднання не може відбутись шляхом сили, а тільки шляхом любові».
Окремо треба сказати, що створення нового Уряду України відкриває шлях для подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин. Доволі показовим щодо ставлення нової влади до питань релігійної спільноти є зустріч В.о. Президента України О.В.Турчинова з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, яка відбулась у перші ж дні його перебування на посаді. Нагадаю, що зустрічі з попереднім Президентом Раді Церков довелося чекати більше року. Дуже важливим є глибоке розуміння новим вищим політичним керівництвом країни суспільної ролі Церков і релігійних організацій, проявлене під час цієї зустрічі.
Знаковим є і те, що оприлюднена програма нового Уряду містить і положення про необхідність ухвалення Концепції розвитку державно-конфесійних відносин, на чому неодноразово наголошувала релігійна спільнота.
Водночас, видається, що перед новим Урядом і, зокрема, Міністерством культури, на яке нині покладено реалізацію державної політики у сфері свободи совісті, стоїть і низка інших завдань, що потребують свого розв’язання. Серед них і відновлення діяльності Комісії з питань забезпечення прав релігійних організацій при Кабінеті Міністрів України для забезпечення належного рівня співпраці з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, сприяння суспільно важливій діяльності релігійних спільнот; підтримка з боку Уряду законодавчих ініціатив, спрямованих на гармонізацію державно-конфесійних відносин у сфері освіти, забезпечення душпастирської присутності у Збройних Силах і установах пенітенціарної системи, відновлення порушених радянським режимом майнових прав Церков і релігійних організацій, що нині знаходяться на розгляді в Парламенті; відновлення за сприяння Міністерства та його територіальних підрозділів діяльності обласних міжцерковних рад. Останнє набуває особливо важливого значення у контексті необхідності не лише зберегти досягнуту у попередні роки відносну стабільність міжконфесійних взаємин, не допустити міжконфесійного протистояння, але й сприяти подальшому поглибленню міжцерковного діалогу. Власне, останнє, видається, і є на сьогодні першочерговим завданням, що стоїть перед Урядом у сфері релігії.
Разом з тим попередні роки засвідчують недостатню ефективність покладання функцій з реалізації державної політики у сфері свободи совісті на Міністерство культури, що обумовлює доцільність опрацювання питання стосовно відновлення діяльності окремого державного органу у справах релігій та його належного кадрового комплектування, а наразі належного кадрового забезпечення профільного департаменту Міністерства.
Юрій Решетніков,
Голова Державного комітету України
у справах національностей та релігій у 2009-2010 рр.
Фото Facebook
Теги:
Ну Боже ж мій, ну трошки треба піднятися над горизонтом, відчути вертикаль. Якщо цього нема - то все знову відразу пропало, відразу все рутина, болтовня, мученіє букв закона і прочеє - що важливо, але як інструмент, як допоміжний момент. Але коли інструмент, будь-який, положити во главу угла - то нічого не буде.
Потрібний камінь. Краєугольний.
Потрібне бачення - пророче бачення преображеної України.
Тоді і все інше має смисл.