Пасхавер десь писав, що «Когда-то один из руководителей Европейского союза неофициально сказал: «Если бы русские не были белыми, у нас бы к ним претензий не было. А так ведь белые, вроде бы свои, но не как мы». То же самое можно сказать и про нас». І там, далі, Пасхавер писав що у нас цінності інші. Добавимо – не тільки інші але і з тими цінностями, які ми переносимо від цивілізації і від Європи до нас, проходять дивні метаморфози.

Ми дикунський, варварський народ і це особливо видно в нашому дикунському, варварському релігійному законодавстві.  Причому це якесь небачене і неописане варварство. Ми користуємось речами і благами цивілізації і одночасно реконструюємо суспільні відносини, схожі на описи з шкільних історичних підручників про давні часи. Наші відносини це якась амальгама з давнього, застиглого в часі ординства, на яке додатково наклалась катастрофа 1917 року.  Для прикладу -  всі ці ламентації про захист автономії громади, про захист права свободи вибору підпорядкування, про свободу переходу громади – це все для придурків і убогих. Так, автономія релігійної громади є одним з основних положень міжнародного права, міжнародних угод, які підписала Україна. Але в них це означає що громада самостійно визначає себе автономною, самостійно проводить свої межі в яких живе і порядкую по своїх власних установах і правилах. Визнання державою цієї автономії є похідне від волі самої громади. У нас же, незважаючи на те, що всі християнські церкви в Україні визнають автономною всю церкву, держава приймає закон яким фактично нищить церкву, робить самостійними і незалежними парафії. Далі держава проголошує ту свободу «підпорядкування» і береться її захищати. Тут можна  звернути увагу, що послідні зміни в ст.8 релігійного закону, якими намагаються регулювати і захищати те «підпорядкування», в рівній мірі відносяться до зареєстрованих громад і до громад, які навіть не повідомляють державні органи про своє утворення. Який зміст має тоді та детальна регламентація прописана в ст.8 для тих громад? Що законодавець збирається «захищати» в цьому випадку? Здоровий глузд тут підказує, що парафія при діючому законі може міняти підпорядкування хоч кожної години і 24 рази на добу. Це право декларативне і його неможливо ні порушити ні захистити. Проблеми виникають тільки у парафій-юросіб і це є проблеми не «захисту» якоїсь свободи громади а проблеми майна. І тут вже видна друга придуркуватість і щоб її побачити, треба читати Цивільний кодекс, читати на рівні першого курсу юрфаку. Все, що відбувається з юрособою, абсолютно все описано цивільним правом і хто може пояснити, використовуючи цивільне право – що таке зміна підпорядкування юрособою? Що таке канонічне підпорядкування з точки зору ЦК? Що відбувається з юрособою при такій зміні підпорядкування чи з тою особою, якій стають підпорядковані? Абсолютно нічого і це є повна дурня, яку придуркуватий український законодавець і на пару з ним такий же придуркуватий український релігієзнавець взялись захищати світським правом. Термін «зміна підпорядкування» в цивільному праві має інший зміст чим той, який вкладають у нього віруючі і в реальності це означає зміну віри частиною віруючих чи ще якісь канонічні нюанси в цій вірі.  Але саме цивільне право не в змозі описати і навіть не існує таких правових термінів які б описали це «підпорядкування» чи цю зміну віри чи якісь зміни у вірі. Цивільному праву байдуже до цих змін і громада може міняти «підпорядкування» у всьому діапазоні світових релігій і культів, залишаючись згідно положень нашого релігійного закону одною і тією ж юридичною особою(!). Звучить це безглуздо як і безглузді наші намагання цивільним правом «захищати» чи «регулювати» такі переходи юридичної особи. Зміст це би мало тільки в тому випадку, як би ми  доказували всім і переконували всіх в тому, що юридична особа може вірити в Бога.

Ну і повна дурня вже по майну. Для розуміння примітивно можна виділити три рівня розвитку права власності. Перший, дикунський або нульовий. Якщо дикуну сказати що ця річ є власністю Джона чи Івана, він порахує тебе за божевільного. Річ може бути тверда, м’яка, кольорова, кругла, квадратна але як вона може мати признаки Джона, як це знайти, де в ній той Джон. Другий рівень, варварський, це коли власністю є те, до чого можеш дотягнутись і що можеш захистити. Третій рівень це вже цивілізовані, складні і абстрактні правові терміни, за якими навіть річ Джона, яку він передав тимчасово комусь чи загубив – все одно залишається його. І от на другому рівні вже видно шляхи до цивілізованої власності, її початки. Початок йде від того, що власністю стає те, що ти сам визнаєш своїм. Наприклад – йдеш по вулиці в штанях і ці штані є твої не тому, що вони нумеровані і по номеру держава указом визначила їх твоїми а тому що ти їх сам визнав своїми. Після цього самостійного визнання держава починає ці штані захищати як твої. Так і тут. В 1991 році, коли держава почала ліпити відносини з церквами, вона в діалозі з ними повинна була бачити, що вони визнають своєю власністю і як нею розпоряджаються. А вони, всі християнські церкви України, визнають власниками церковного майна не громади а всю церкву. Незважаючи на те, держава, в порушення конституційного відділення, влізла в церкви і сама «призначила» власниками парафії, зробила з церкви збіговисько незалежних юридичних осіб з гібридними статутами, зі статутами в яких поєднала бульдога з носорогом – світське і канонічне право. І от вже і ПЦУ, підтанцьовуючи Порошенку, приводить свій статут у відповідність до дикунського закону, записує церкву як зібрання незалежних юросіб, утворених по ЦК України. А на початках, в першому варіанті Статуту, писалось про церкву як особу, яка сама будує відносини з державою. І тут буде цікаво поспостерігати, як ПЦУ буде далі творити свої документи, особливо парафіяльні. Як визначить власність.

Тобто, ми не то що залишаємось на дикунському рівні, ми навіть заблокували його можливий розвиток. Можна подивитись на конфлікт у Львові, де громада УГКЦ намагається залишити за собою костел. Скільки там в обговоренні позбігалось буйних, дикунів, клянуть поляків, Мокшицького, розкопують старі могили! Врешті УГКЦ, яка претендує на цивілізованість, ліквідовує буйну парафію. Наслідок – новий припадок в мереживному обговоренні. Ще приклад. Можна почитати фантастичний матеріал на «Релігія в Україні», як в позаминулому столітті у Львові цивілізовано вирішували долю покинутого румунського храму. Фантастичний матеріал в порівнянні з нашим дикунством. Ми не то що стоїмо на місці, ми навіть вдаємо якось рухатись реверсом в минулі часи і при цьому приймаємо законодавство, яке захищає мародерство. Закон №4128 – це Закон Мародерів. У всі часи мародерство було ознакою військових конфліктів, при яких військові загони або банди найманців грабували беззахисне населення на територіях, статус яких тимчасово був не встановлений. Так і у нас. Використовуючи реальну війну, політики і законодавці «організували» законоподібний грабунок одних громад громадян другими громадами громадян, розділених релігійними переконаннями. І це особливо вражає, оскільки мародерами стають християни і їх спільноти. Адже ж саме в християнському середовищі в давні часи виникло розділення церковного і світського права, при якому християнське середовище залишилось ізольованим місцем де панували моральні основи керування церковним майном. Збереження цього середовища здійснено радикальним відділенням від світського права і оскільки  суть керування церковним майном не у застосуванні правових конструкцій, а в здійсненні місії церкви, то і успіх цієї місії став критерієм правильності прийняття рішень і здійснення тих чи інших дій з церковним майном. У нас же безглузді спільноти заполітизованих громадян, які вважають християнство просто громадським рухом з формальним моральним законодавством, притягнули в християнське середовище світське право, причому у гіршому його варіанті. Адже навіть світські юридичні особи, при виникненні конфліктів і суперечок між засновниками громади про використання майна, дають право тим громадянам, які кінцево не погодились з рішеннями громади, вийти з громади разом з тим майном, яке вони вклали. Тобто, якщо в християнській громаді не існує християнських відносин з іншими членами громади, які могли б керувати ними при залагодженні майнових питань, якщо громада «голосуванням» позбавляє участі у вирішенні майнових питань меншу кількість громади то, за відсутності християнських відносин, необхідно би мінімально зберегти хоч якусь справедливість до своїх земляків і сусідів і виключити мародерство. Якщо християнська справедливість і моральні відносини тут відсутні то тоді необхідно зберегти цивілізовану, світську справедливість.  Тобто тоді, в продовження світського правила про фіксоване членство в громаді, це членство необхідно доповнити таким же світським обліком внесків і пожертв кожного фіксованого члена громади. І при виключенні любого члена громади, громада повертає йому ті внески або компенсує їх.

Господа́рська дія́льність — будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом та обміном та переробкою матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

Під господарською діяльністю в Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. (ст. 3 ГК України)