«Як світлі зірки смиренний

Мефодій та божественний Кирило встали,

родом із Салоників та слов’ян просвітили

знанням про Христа»

5 вірш вечірні Всіх Салонікійських найсвітліших святих та Богу угодних[i]

Превелебні отці, браття та сестри!

Свята Православна Церква на прикладі святих дає нам, нині живучим, яскравий приклад відданого служіння Богу та його святій Церкві. Тих святих, які своєю проповіддю навертали багатьох людей до Христа, Церква іменує рівноапостольними.

Православна Церква називає рівноапостольними таких святих: Марію Магдалину, Світлану Самарянку, Феклу, Аверкія Єрапольського, Олену (мати імператора Константина), імператора Константина, Ніну (просвітительку Грузії), Патріка Ірландського, Константина (Кирила) і Мефодія, Бориса Болгарського, велику княгиню Ольгу та великого князя Володимира, святителя Саву Сербського, Косму Етолійського, Інокентія Аляскінського та Миколая Японського[ii].

Серед невеликої кількості святих, яких називають рівноапостольними, для слов’ян особливе значення мають святі брати Константин і Мефодій, які зробили надзвичайно важливу справу – переклали богослужіння рідною, зрозумілою на слов’ян мовою.

Як відомо, до Моравії (слов’янської держави) Константин і Мефодій прийшли на запрошення святого князя Ростислава, який у 862 р. звернувся до візантійського імператора Михаїла III з проханням надіслати талановитих проповідників християнства. За порадою святителя Фотія, Патріарха Константинопольського, для цієї важкої, але надзвичайно благородної та важливої справи, було відряджено братів Константина і Мефодія, які походили з Салонік (руське: Солунь) та знали слов’янську мову. У 863 р. була розпочата Моравська місія, внаслідок успішної проведення якої охрестився князь Ростислав та велика кількість жителів держави. Саме на той час припадає створення нової редакції слов’янської абетки (т.зв. глаголиці), яка згодом була витіснена кирилицею, яка мала ту ж саму граматику, але іншу знакову систему передачі звуків. Тоді ж святим Константином був написаний «Проглас» - перший великий оригінальний поетичний текст слов’янською мовою та «Написання про праву віру» - перший дослід викладу християнської догматики слов’янською мовою, що поклав початок створенню слов’янської релігійно-філософської термінології.

Поява у 863 р. т.зв. «Фотієвої схізми», коли Римський папа Миколай відмовився визнавати Фотія законним Константинопольський Патріархом і всі його хіротонії кваліфікував як недійсні, змусила Константина і Мефодія поїхати до Риму, де вони були урочисто зустрінуті вже новим папою Адріаном II. Папа схвалив діяльність братів, висвятив св. Мефодія на Єпископа Панонського та рукоположив їхніх слов’янських учнів на священнослужителів. Святий Константин скінчив своє життя в Римі 14 лютого 869 р., прийнявши перед смертю чернецтво з ім’ям Кирило.

Єпископ Мефодій повернувся до Панонії, але латинський клір підбурив місцевих феодалів схопити проповідника та ув’язнити його в Швабії. Згодом святого було звільнено і він продовжив свою діяльність у Чехії до смерті, яка наступила 6 квітня 885 р. Слід відзначити, що одразу після смерті св. Мефодія, його слов’янські учні були вигнані з Великої Моравії; більшість з них оселилася в Болгарії, де вони продовжили справу своїх вчителів.

Пам’ять про великий подвиг святих братів шанують як слов’янські народи (українці, білоруси, чехи, словаки, поляки, серби, болгари) так і слов’яномовні народи (жителі Російської Федерації). На відміну від своїх попередників, Константин і Мефодій зробили революційну (в позитивному розумінні цього слова) справу: переклали слов’янською мовою богослужіння, завдяки чому мова наших предків отримала освячення через славослов’я Бога.

Шанування святих братів завжди зберігалося в нашому народі. На місці старовинного міста Микульчиці (слов. Mikulići), яке деякі дослідники вважають ймовірною столицею Великоморавської держави[iii], було віднайдено старовинний хрест, який відноситься до кирило-мефодієвської епохи та традиції. Цей хрест відноситься до т.зв. енколпіонів (давньогрецьк. ενκολπιον, слав. нанедреник) – наперсних хрестів, які часто представляли з себе двосторонній хрест-мощовик. Підтвердженням цього служать дві пари невеличких виступів зверху та знизу – через них нижня частина (втрачена) з’єднувалася з верхньою (досліджуваний хрест). Незвичність цього енколпіону полягає в тому, що він має зображення трьох персон. На перший погляд може здатися, що це таке зображення Святої Трійці. Однак таке припущення помилкове.

По-перше, таке грубе зображання Святої Трійці неприпустиме, бо зображає Троїчність Бога фактично в єретичних категоріях. Якщо припустити, що це зображення Лиць Святої Трійці, то верхня (основна) фігура однозначно буде символізувати Бога Отця, середня тоді може символізувати Бога Сина, а нижня, відповідно, Бога Святого Духа. При такому стані речей відносно Бога Отця питання не виникають. Відносно Сина нічого не суперечить православному розумінню передвічного народження від Отця. Однак можливе зображення Духа проявляється в категорії єретичного filioque: Дух ісходить від Сина (бо зображений після Нього). Якби автор зображення хотів показати православне розуміння ісходження Святого Духа, то він би розмістив зображення Другої та Третьої Іпостасей не вертикально, а горизонтально, тобто на одному рівні; у такому разі була би правильно показана єдиноначальність Отця (Який є «зв’язком» Лиць Святої Трійці), народжуваність Сина від Отця та ісходження Духа від Отця. Як вже раніше було зазначено, хрест відноситься до епохи, яка є найближчою до часів проповідницької діяльності святих Константина і Мефодія. Відомо, що вчителем святого Константина був майбутній Константинопольський Патріарх Фотій, який і направив до Моравії свого учня та його брата. Сам святитель Фотій написав полемічний трактат проти єресі filioque, у якому ґрунтовно спростовував єретичність такої вставки до Символу віри[iv], а тому просто неможливо припускатися думки, що його учень, рівноапостольний Константин-Кирило був прихильником filioque. Так само і неможливою є думка про те, що filioque якимось чином поширювалося серед учнів Константина і Мефодія. Тому на микульчицькому хресті (який відноситься до кирило-мефодієвської традиції) ніяк не може бути зображена Свята Трійця.

По-друге, наскільки відомо, іконографічне зображення Бога Трійці починає зустрічатися лише в II тисячолітті. А якщо хрест відноситься до епохи святих салонікійських братів (IX століття), то на ньому не може бути зображена Божественна Трійця.

Таким чином, микульчицький хрест не несе в собі зображення Святої Трійці. Що тоді на ньому зображено? На енколпіонах зображалися Спаситель, Богородиця, або святі. У нашому випадку відповідь криється у самому малюнку, на якому (окрім зображення трьох персон) є одна христологічна монограмма И&С Х&С – «Ісус Христос». Як відомо, монограма Христа зустрічається для позначення того, що на іконі зображено саме Його. Таким чином, одна з трьох персон, що зображена на малюнку микульчицького хреста є Христом Спасителем.

Головна фігура (верхня) простирає руки хрестообразно (так само, як і Христа зображають розіп’ятим на Хресті не з опущеними або закрученими руками, а саме хрестообразно). Відкриті долоні на микульчицькому хресті повністю співпадають з православним розумінням того, що при розп’ятті Христос ніби розкриває руки для того, щоби обійняти весь світ та дати йому Свою любов, бо Його слова є завжди актуальними для кожної людини: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас»[v] (Мф. 11, 28). На голгофських зображеннях Хреста Господь простирає руки, щоби кожного прийняти у Свої обійми – так ж саме зображене і на микульчицькому хресті.

Крім того, під кожною рукою є особливе зображення: під правою символ, який дуже нагадує хлібний колос; під лівою – символ, що нагадує виноградину, що кріпиться на лозі. Таке поєднання невипадкове – обидва символи відображають Божествену Євхаристію: колос є первинною речовиною для хліба, який на Божественній Літургії стає Тілом Христовим, а виноград є первинною речовиною для вина, яке на Божественній Літургії стає Кров’ю Христовою. Зображення микульчицького хреста символічно показує Христа, Який пропонує всім Своє Божественне Тіло та Кров: «Прийміть, їжте; це є Тіло Моє ... пийте ... всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту»[vi] (Мф. 26, 26 – 27). Розміщення колосу та виноградини під простертими руками не випадкове, бо увійти в радість свого Господаря (Мф. 25, 21) можна лише через повноту благодатного життя, основним джерелом якого є Свята Євхаристія.

Таким чином, не представляє сумніву те, що першою (головною) фігурою, що зображена на микульчицькому хресті є Господь Ісус Христос. Кого ж тоді зображено під Ним? На нашу думку, ці дві фігури символізують собою людей. Середня фігура має більш подовжене зображення, аніж нижня; також середня оточена лінією, в середині якої риски не співпадають з лініями одягу Христа – тобто вони пов’язані з середньою фігурою. Тож, цю особливу (окрему) лінію з рисками можна сміливо назвати німбом середньої фігури, а саму фігуру – зображенням святої людини. Як відомо, німби «у християнському мистецтві поширюються з IV століття»[vii]. Тому зображення німбу на хресті кирило-мефодіївської традиції не представляє з себе нічого незвичайного. Фігура святої людини зображена ближчою до Христа, бо, насправді, святі набагато ближче до Бога, аніж інші. На микульчицькому хресті свята людина ніби «лежить на грудях» Христа – так, як лежав Апостол Іван Богослов (який був улюбленим другом Господнім) – так і всяка свята та доброчесна людина ніби спочиває в тихості благодаті Христової.

Нижня фігура, на нашу думку, символізує звичайну людину – тому вона знаходиться ніби у підніжжя Христова, після святої людини, бо лише йде до святості, але ще не здобула її.

Співвідношення та взаємовідношення християн одне до одного та до Бога, святий Апостол Павло виразив так: святі та всі звичайні люди разом є одним тілом во Христі, а окремо кожен є членами. Якщо уважно придивитися до микульчицького хреста, то можна буде побачити, що і зображення святої людини, і зображення звичайної людини обведені однією загальною лінією, яка окреслює контури Тіла Христова.

Таким чином, очевидним стає надзвичайна богословська освіченість автора малюнку, який одночасно хотів показати і Спасителя, і Євхаристію, і єдність всіх християн в Єдиному Тілі Христовому.

Микульчицький хрест є національним скарбом Словаччини – землі, яка була просвічена місіонерським подвигом святих Константина і Мефодія. З розпадом Чехословаччини та здобуттям Словаччиною незалежності, 8 лютого 1993 року в якості національної грошової одиниці урядом була знову введена словацька крона (слов. koruna). Для нас особливий інтерес представляє монета номіналом в 10 крон. На лицьовій стороні монети було зображено микульчицький хрест як живий спогад про велике шанування пам’яті святих рівноапостольних братів, бо, наскільки відомо, цей хрест є найближчою до часу святих Константина і Мефодія пам’яткою подібного роду. Нажаль, через процес євроінтеграції Словаччина перейшла на нову грошову одиницю – євро, і з 17 січня 2009 року микульчицький хрест перестали зображати на монетах.

Однак такі реформи не завадили словакам і надалі шанувати пам’ять святих братів. День пам’яті святих Кирила і Мефодія, 5 липня, є державним святом, яке відзначається на всіх рівнях. На честь святих віропросвітителів та творців слов’янської писемності у цей день словаки відзначають день освіти. «Багато ВНЗ приурочують вечори зустріч випускників саме до свята Кирила і Мефодія. На державному рівні проходять церемонії урочистого нагородження працівників сфери освіти ... На площах міст Словаччини можна побачити театралізовані вистави під відкритим небом, виступи народних колективів і послухати національний фольклор»[viii] . На свято словацьке духовенство завжди запрошує священнослужителів з сусідньої Мукачівської єпархії та Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія Української Православної Церкви.

Православна Церква Чеських земель і Словаччини надзвичайно шанує пам’ять святих Константина-Кирила і Мефодія. Так, кафедральний Собор Предстоятелів Церкви у Празі названо на честь святих братів. Їхнє ім’я носить і кафедральний Собор Михайлівців (Словаччина). Таким чином, головні храми в обох країнах, на яку поширюється канонічна територія Православної Церкви Чеських земель і Словаччини, названі на честь святих віропросвітителів. Також до 1100-річчя з дня смерті святого Мефодія Православна Церква Чеських земель і Словаччини зробила невелику кількість (до 50) копій микульчицького хреста в якості нагороди тим священникам, які мають закордонну богословську освіту.

Як вже зазначалося, святі віропросвітителі вшановуються в усіх слов’янських та слов’яномовних народах. Так, у Чехії 5 липня є «єдиним державним і церковним святом»[ix]. У Болгарії 24 травня (загальноприйнята дата святкування пам’яті святих проповідників) є державним «Днем болгарської просвіти і культури і слов’янської писемності»[x]. У цей день болгари прикрашають зображення рівноапостолів квітами та проводять різні лінгвістичні конкурси; співається загальношкільний гімн святих Кирила і Мефодія «Вперед, відроджений народе!» (болг. Върви, народе възродени!»), який було написано в останніх роках XIX століття.

У Російській Федерації з 1991 року щорічно проводяться «Дні слов’янської культури та писемності», які кожного року проводяться в новому місці країни. Також це свято відзначається в Білорусі, Сербії, Македонії та Чорногорії.

Вшановування пам’яті Кирила і Мефодія в різних країнах знайшло своє відображення і в архітектурі. Так, у Владивостоку, Коломні, Москві, Мурманську, Нітрі, Охриді, Саратові, Скоп’є, Софії, Ханти-Мансійську та Черкеську є пам’ятники святим віропросвітителям.

До Великої Моравії святі Константин і Мефодій прямували через історичне Закарпаття та охрестили жителів Потисся. Тому, кирило-мефодіївська духовна спадщина для України полягає не в сприйнятті її ззовні (як, наприклад це сталося для Білорусі та Російської Федерації), а в збереженні безпосередньо того, що мали наші предки з IX століття.

На честь святих рівноапостольних братів названо вищий духовний навчальний заклад Української Православної Церкви – Ужгородську українську богословську академію імені святих Кирила і Мефодія. На емблемі академії зображені святі салонікійські проповідники кожен у своєму вбранні (святий Мефодій у Єпископських ризах, святий Кирило – у чернечих). На студентських значках випускників бакалаврату та магістратури академії теж центральним зображенням є ікона святих братів. Серед медалей академії особливе місце займають медалі святих Кирила і Мефодія (I та II ступенів), які вручаються з благословіння Предстоятеля Української Православної Церкви за благодіяння та інші за слуги перед Українською Православною Церквою.

Престольним святом нашої академії є день пам’яті святих Кирила і Мефодія (24 травня). У цей день завжди запрошуються Архієрей та духовенство з Мукачівської єпархії та інших єпархій Української Православної Церкви. У 2010 році в академічному храмі служило чотири Архієреї з трьох помісних Церков (Польської Православної Церкви, Православної Церкви Чеських земель і Словаччини та Української Православної Церкви)[xi]. У зв’язку з реорганізацією духовно-науково-навчального комплексу «Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія – Карпатський університет імені Августина Волошина», день факультету богослов’я та філософії буде відзначатися 24 травня.

Українська Православна Церква вшановує святих проповідників, возводячи на їхню честь храми та монастирі (кафедральний Собор у Хусті; церкви в Києві, Умані, Макіївці; монастир на Свалявщині). У Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі є пам’ятник святим братам; також подібні пам’ятники є центрі Києва, Мукачева та Севастополя.

Указом Президента України від 17 вересня 2004 р. день пам’яті святих Кирила і Мефодія оголошено державним святом «Днем слов’янської писемності і культури». У цей день науковці всієї країни збираються на конференції, присвячені духовній, лінгвістичній та культурній спадщині віропросвітителів.

Ми часто пишемо та говоримо про те, як відбувається шанування пам’яті святих Кирила і Мефодія в слов’янських, або слов’яномовних країнах. Але як же їх шанують на Батьківщині, в Салоніках? Через ряд причин (османське панування, війни, тощо) в Салоніках до ХХ століття не було храму на честь святих братів. Однак, за словами греків «це не означає, що місцева Церква Салоніків забула про своїх святих»[xii]. У салонікійських Соборах святого Димитрія та святого Георгія на загальне святих рівноапостольних. За стародавньою грецькою традицією храм на честь святого засновувався лише у тому місці, де були мощі святого/святої/святих, а тому не дивно, що у Салоніках храму на честь святих рівноапостольних братів не було до тих пір, поки такій думці не перестали віддавати перевагу.

Особливо греки звернули увагу на своїх співвітчизників у 2 половині ХХ століття, перед святкуванням 1100 річниці їхньої блаженної кончини. У 1957 р. з благословіння Салонікійського Митрополита Пантелеймона Папагеоргіу було встановлене свято «Всіх Салонікійських найсвітліших святих та Богу угодних». За дорученням Митрополита ченцем Герасимом Мікрояннаніті була написана служба, яка була схвалена Святим Синодом та видана афінською друкарнею Апостольської Дияконії в Афінах у 1958 р. Серед святих, яким присвячена ця служба, особливе місце займають святі Кирило та Мефодій, які, за словами грецького «житія» «молитвами, наповненими мудрістю та радістю, послали у великий світ слов’янських народів проповідь істини»[xiii] . Днем пам’яті святих було призначено 11 травня[xiv].

З 1966 року вся Салонікійська Митрополія урочисто вшановує пам’ять своїх земляків-проповідників. Була написана окрема служба святим рівноапостолам, вручені пам’ятні медалі. Однак бажання греків побудувати храм на честь святих Кирила і Мефодія в місці їхнього народження довгий час не могло реалізуватися ані за часів Митрополита Пантелеймона Папагеоргію, ані за часів Митрополита Леонідаса Параскевопуласа. Лише за часів Митрополита Пантелеймона II Хрисофакіса у 1981 р. вдалося закласти фундамент храму на Новій Набережній, який був освячений у 1985 році – році 1100 річниці кончини святого Мефодія. Видатні роковини салонікійці відзначили не тільки освяченням храму, але й проведенням Міжнародної конференції за участі багатьох Архієреїв та представників духовенства (у тому числі зі Святого Афону), Президента країни та представників провідних державних установ. У 1976 р. до салонікійського Собору святого Димитрія було передано частку мощів святого Кирила, а в 1987 р. до новозведеного храму Кирила і Мефодія була передача частка мощів святителя Мефодія. «З тих пір, у святому храмі мощі святих є джерелом благодаті і благословіння святих, які, після одинадцяти століть тілесно повернулися на свою Батьківщину – місто Салоніки»[xv].

Впродовж всього часу існування храму святих Кирила і Мефодія в Салоніках його відвідали тисячі православних паломників, серед яких були і Вселенський Патріарх Варфоломій Арходоніс, Олександрійські Патріархи Парфеній III Койнідіс і Петро VII Папапетру, Московський Патріарх Олексій II Рідігер; Празький Архієпископи Дорофій Филип і Христофор Пулець, та делегації інших Помісних Церков.

При самому Соборі діє «Кирилівський молодіжний центр» у якому молодь щоденно допомагає 60 нужденним одягом, медичною допомогою, тощо. Братство займається виданням книг, записом CD з візантійською та європейською музикою, засновано журнал.

У 1993 році, з благословіння Митрополита Салонік Пантелеймона II в місті було засновано монастир на честь святих рівноапостольних Кирила і Мефодія «для створення умов наближення єдиновірного духовенства з інших Церков і Патріархатів до Церкви Салоніків, та для вивчення грецької мови і богословської літератури»[xvi].

Таким чином, можна побачити, що шанування святих віропросвітителів Кирила і Мефодія відбувається і в місці їхнього народження і в місці їхньої проповіді, і в місцях проживання всіх слов’ян та слов’яномовних народів. Кирило-мефодіївська спадщина завжди буде актуальною для наших народів, бо ця спадщина – живий зв’язок нинішніх поколінь із життям, вірою та культурою своїх предків.

[i] Цит. за: Іоанніс Тасіас, архім. Шанування святих Кирила Мефодія останні п’ятдесят років на їх Батьеівщині – у Салоніках. Автореф. на здобуття наукового ступеня доктора богослов’я. – Докторантура Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія. С. 7.

Див.: Equal-to-apostles // https://en.wikipedia.org/wiki/Equal-to-apostles. Дата доступу: 12. 10. 2011 р.

[iii] Див.: Великая Моравия. Дата доступу: 12. 10. 2011 р.

Святѣйшаго патріарха Фотія, архіепископа Константинопольскаго, Слово тайноводственное о Святомъ Духѣ. / Переводъ съ греческаго проф. Е. И. Ловягина. // Журналъ «Духовная бесѣда» на 1866 годъ. — Спб.: «Типографiя Департамента Удѣловъ». — 1866. — Томъ I. — С. 353-355, 358-384, 427-440, 480-499; — Томъ II. — С. 52-62 // https://tvorenia.russportal.ru/index.php?id=saeculum.vi_x.ph_03_0005. Дата доступу: 13. 10. 2011 р.

[v] Святе Євангеліє. – Видавничий відділ Української Православної Церкви, К., 2011. С. 43.

[vi] Там само. С. 105.

Нимб // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%BC%D0%B1. Дата доступу: 13. 10. 2011 р.

День Кирилла и Мефодия в Словакии // https://gazta.ru/stories/slovakia/38065/1.html. Дата доступу: 13. 10. 2011 р.

[ix] День славянской письменности и культуры. Дата доступу: 14. 10. 2011 р.

[x] Див.: Ден на българската просвета и култура и на славянската писменост. Дата доступу: 14. 10. 2011 р.

Див.: На Актовий день в УУБА служили архієреї з 3-х Помісних Церков // https://orthodoxy.org.ua/content/na-aktovii-den-v-uuba-sluzhili-arkhierei-z-3-kh-pomisnikh-tserkov-25051. Дата доступу: 14. 10. 2011 р.

[xii] Іоанніс Тасіас, архім. Шанування святих Кирила Мефодія останні п’ятдесят років на їх Батьеівщині – у Салоніках. Автореф. на здобуття наукового ступеня доктора богослов’я. – Докторантура Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія. С. 3.

[xiii] Там само. С. 7.

[xiv] Нагадаємо, що Константинопольський Патріархат (який має право адміністративного контролю за Салонікійською єпархією) та Елладська Православна Церква (на території якої знаходиться Салонікійська Митрополія) прийняли новий (не юліанський) календар. Тому вони святкують пам’ять святих Кирила і Мефодія за «новим стилем» 11 травня, в той час як у нас теж це свято відзначається 11 травня, але за «юліанським» (старим) календарем.

[xv] Іоанніс Тасіас, архім. Шанування святих Кирила Мефодія останні п’ятдесят років на їх Батьеівщині – у Салоніках. Автореф. на здобуття наукового ступеня доктора богослов’я. – Докторантура Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія. С. 36.

[xvi] Там само. С. 45.

Архімандрит Арсеній (Бочкарь),

проректор з богословської науково-дослідної роботи

Ужгородської української богословської академії

імені святих Кирила і Мефодія

та Карпатського університету

завідувач кафедри історії Церкви та держави,

доктор богослов'я, доцент.

Доповідь була прочитана на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Духовна і світська освіта: історія взаємин - сучасність - перспективи»

Теги: