Заява СВР РФ проти Вселенського Патріарха: що саме сталося і чому це важливо для України
14 01 2026
У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь
Я кілька разів задавав запитання о. Толстому, що це за «Центр історії релігії і церкви». Як я не "гуглив", результат ноль. Цей п. Шумило, співголова цього "центру", такий же ноль, як експерт. Інтернет не бреше, а видає, або не видає інформацію. Може хоч тут хтось мені розяснить питання про цей "центр" і скільки там працівників. Може хоч фото якесь або-що?
А щодо Шевченка, звичайно, що він міг бути охрещеним в уніатському храмі і тим же священиком. Навіть храм, в якому він був охрещений міг бути збудованим уніатами. Але це нічого не міняє. Він був християнином, але чи був він православним? Напевно таким же, як сьогодні більшість православних на Україні. Тобто далеким від конфесійної приналежності, для яких бути православним, це просто "не бути католиком".
Давайте прямо відповімо на прості запитання:
1.Діяльність св. Петра Могили була захистом православя? ТАК!
2.Ця діяльність була антиуніатською? ТАК
І це можна перекреслити якимось документом про наміри??? НІ.
"по плодах пізнаєте" - по плодах і судимо, а у голову намагаєтеся через століття залізти Ви, щановні уніати і ще такі філокатолики як Аржаковський і ВСЕ життя і діяльність великого митрополита перекреслити однім папірчиком.
Це просто - смішно
Так само як і спроби оголосити Шевченка уніатом.
Це Ви ще маєте Кобзар спалити щоб він у нас став уніатом.
Якщо Ви плодите макулатуру разом із кимось там, це ще не значить,
що можна буде перетворити православного Петра Могилу і закреслити всю його діяльність, все що він зробив, все що зробили його сучасники.
І від того що Ви насміхаєтеся із Чорноморця буде тільки гірше Вам
Так що чекаю або монографії із доказами що його діяльність була проуніанською, або чекаю на вибачення
Помер Патріарх Грузинської церкви Ілія II: його відспівування очолить Вселенський патріарх
Нападки спецслужб Росії не примусять Вселенський патріархат зупинити свою вселенську місію – заява
Служба зовнішньої розвідки РФ обізвала Вселенського патріарха «антихристом у рясі»
Київський Миколаївський костел передали римо-католицькій громаді після багаторічної боротьби
Богослужіння у зруйнованому храмі: новий кліп “Капелан” від Культурних сил
Митрополит Сумський УПЦ Євлогій: «Кирил Гундяєв зазнав "кораблекрушіння у вірі"»
Румунський патріархат вшановує героїв Революції 1989 року
dutchak1
dutchak1 написал:
Хтось уже писав — українська наука це як “совєтскоє шампанскоє” - і не совєтскоє і не шампанскоє.
І в цьому явищі тих наук “українське релігієзнавство” одне з найогидніших явищ. Життя якось продовжується і економічні, технічні науки мають шанс очиститись, існувати. “Релігієзнавство” такого шансу немає.
dutchak1
dutchak1 написал:
Одна з яскраво-сірих представників українського релігієзнавства.
dutchak1
dutchak1 написал:
Так, сьогодні ми маємо унікальну ситуацію – два центра релігійного впливу і більше нічого. Тільки ці міфічні центри, міфічний вплив і міфічні організації. Причому не дві, в нас всі церкви міфічні організації і хоча гострий конфлікт тільки у двох, це не гарантує від інших конфліктів у майбутньому. Пригадаймо — у нас вже був один, зараз затихарений, тоді коли легалізували УГКЦ і почались поза державні і поза церковні бійки на майні. І тепер туди, в ті міфічні впливи намагаються зайти ще й братчики з консолідованими намірами руйнування одних міфів, потім, очевидно консолідовано будуть творити другі міфи...Все решту — офіційно, неофіційно, делегітимізація, напіввизнані — пусте. І от якщо говорити про припинення конфліктів, теперішніх і легко прогнозованих майбутніх, то це припинення повинно бути не на годину чи на день, а таке припинення, яке виключає конфлікти як церков між собою так і церков з державою. Припинення і відносини мають будуватись на чомусь стабільному, постійному. Таким постійним, що існувало тисячоліття і існує сьогодні є канонічне право і право світське, яке, виявляється, походить від канонічного. Далі, перед об’єднанням, навіть якщо воно не відбудеться, необхідно завершити роз’єднання церков як суб’єктів права в полі українського права. Тут у нас “кайдашева сім’я”, “діти” підросли і “батьки” чи держава повинні між ними якось поділити спадок, майно. Християнські церкви самі чи за посередництвом держави повинні почати договорюватись по майну між собою. Необхідно вгамувати те мародерство, “загарбницькі” надії, за якими деякі церкви, використовуючи Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” надіялися тими “переходами” парафій прискорити чи замінити ту декларовану єдність. Це марні надії. Церкви повинні зафіксувати поточний майновий стан, припинити грабункові переходи і договоритись між собою — Все, припиняємо! Від сьогодні це майно, яке має кожна парафія кожної церкви стає майном всіє церкви. Як у канонах.(!) Кожна церква від дати договору повинна відмовитись від подальших претензій одна до одної по майну а також відмовитись у використанні в відносинах між собою Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Потім, міфічні організації-церкви повинні у держави вимагати легалізації, введення їх у правове поле як автономних об’єднань і надання цим об’єднанням статусу юридичної особи. Наслідком цього буде те, що церква буде мати власне майно згідно своїх канонів і зможе захищати сама себе в судах. По релігійному закону у нас з майном бордель і до тих речей, на які можна дивитись вічно, типу вогонь горить, вода біжить, можна добавити ще одну - дивитись як церкви ділять культове майно. Адже ніколи, після чергового переділу, ні церкви, ні парафії не стають повноцінними власниками майна. Вони по українському закону тільки власники тимчасові, до чергового переділу...😄До того часу, коли знову не виникне в православному середовищі чергове збурення, чергова хвиля переділу майна і християни знову почнуть квасити один одному носи і ділити храми.
І от з цього, вищенаведеного, легко напрошується висновок - “фундаментальний підхід до забезпечення релігійних прав і свобод” у нас почнеться після утилізації релігійного закону і ця грамотна утилізація сама почне запуск статті 35 Конституції України. До речі — грамотна утилізація утилізує також ті, “антицерковні”, закони. Вони у нас не “антицерковні” а “антихристиянські”, “більшовицькі”...
Митрополит Петро (Могила): проект єдності в листі
Damian,
Тим, що тоді як уніат зав'яз у минулому - в багні уніатизму, греко-католик дивиться в спільне екуменічне майбутнє. Уніат намагається виправдати унію, а греко-католик щиро визнає, що вона була злочином проти єдності Церкви. Уніат бачить у православних "схизматів", а греко-католик Матір-Церкву. Уніат виправдовує латинізацію "ікономією", а греко-католик цінує східну духовність і бажає відновити рідний обряд у всій його повноті. Уніат вважає православних конкурентами, а греко-католик братами. Уніат мріє про поширення своєї Церкви на кошти православних, а греко-католик бажає, щоб його Церква причинилася до порозуміння між католиками і православними та бажає відродження і процвітання Православної Церкви. Одним словом, уніат - це реваншист, який мріє про відновлення зовнішнього, а греко-католик - це екуменіст, який вміє бачити внутрішнє. Обидва хочуть відновлення єдності Церкви, але тоді як уніат хоче розширити "єдину і неподільну" Римську Церкву на Схід, греко-католик намагається причинитися до відновлення єдності, шукаючи Царства Божого.
Було б дивно, якби Католицька Церква осуджувала своїх святих. Але ми тепер бачимо не тільки їхні чесноти. Святі також помилялися, тому що вони були людьми, і ми не повинні повторювати їхніх помилок, а вчитися з них. Напр. св. Йосафат як дитина свого часу представляв тодішнє католицьке уявлення про єдність Церкви, яке вже давно є застарілим.
Баламандський документ Спільної Католицько-Православної Богословської Комісії чітко констатує контрапродуктивність уній та осуджує уніатизм як метод відновлення єдності (8-12):
"На протязі останніх чотирьох століть у різних частинах Сходу були зроблені і спонукані зовнішніми елементами ініціативи в певних Церквах, відновити сопричастя між Церквою Сходу і Церквою Заходу. Ці ініціативи привели до об´єднання певних спільнот із Римським Престолом і як наслідок принесли з собою розрив сопричастя з їхніми Матірними Церквами Сходу. Це відбулося не без втручання позацерковних інтересів. У цей спосіб постали Східні Католицькі Церкви. І була створена така ситуація, котра стала джерелом конфліктів і страждання передусім для православних, але також для католиків.
Що б не було наміром і автентичністю прагнення бути вірними заповіді Христовій: «щоби всі були одно», вираженій у цих часткових уніях з Римським Престолом, муситься визнати, що відновлення єдності між Церквою Сходу і Церквою Заходу не було досягнуте, і що поділ залишається, затруєний цими спробами.
Таким чином створена ситуація насправді мала за результат напруження і незгоди.
Поступово у десятиліття, котрі послідували цим уніям, місіонерська діяльність схилилася до того, щоб включати до своїх пріоритетів намагання навертати інших християн, індивідуально чи групами, щоб «привести їх назад» до своєї власної Церкви. Щоб узаконити цю тенденцію, джерело прозелітизму, Католицька Церква розвинула богословське бачення, відповідно до якого вона представляла себе як єдину, якій було ввірено спасіння. Як реакція, Православна Церква в свою чергу дійшла до того, що прийняла це саме бачення, відповідно до котрого спасіння могло бути знайдене лише в ній. Щоб забезпечити спасіння «відокремлених братів» ставалося навіть, що християни були перехрещувані та що певні вимоги релігійної свободи осіб і їхнього акту віри були забуті. Ця перспектива була такою, до якої цей період виявляв мало чутливості.
З іншого боку деякі державні органи влади робили спроби привести східних католиків назад до Церкви їхніх батьків. Щоб досягти цієї мети, вони не вагалися, якщо була дана нагода, вживати неприйнятні засоби.
Через спосіб, у який католики і православні знову-таки беруть до уваги одні других у їхньому відношенні до таїнства Церкви і відкривають одні других знову-таки як Церкви Сестри, ця форма «місіонерського апостолату», що була описана вище, і котра була названа «уніатизмом», не може довше прийматися ні як метод для наслідування, ні як модель єдності, котрої прагнуть наші Церкви."