Заява СВР РФ проти Вселенського Патріарха: що саме сталося і чому це важливо для України
14 01 2026
У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь
— Ваше Блаженство, є також частка української молоді, яка цікавиться богослов’ям, в тому числі богослов’ям як фахом. Що, на Вашу думку, можуть запропонувати сучасні українські богослови, які навчаються чи вже закінчили навчання, Україні, суспільству? Чи в нас твориться богословська думка, яка знову ж таки 70 років не творилась?
— Я Вам дам відповідь, яка є не дуже гарна і приємна. Отже, скільки у нас є людей, які закінчили богословські студії на вищому, академічному рівні? Чи то було в Римі, в Бельгії, в Англії чи ще десь. А з другого боку, скільки богословських творів з’явилось за останні десять років? Та й маєте відповідь. Мені здається, що наше богослов’я стоїть на дуже слабкому рівні. Є багато талановитих людей, які мали нагоду вчитися, але виглядає, що вони дуже ліниві або дуже налякані. Проте чого тут боятися, то є наука. Не треба боятися. Раз вони до того готувалися, то мають працювати і бути творчими богословами.
Я маю докторат із богослов’я, але ніколи не вважав себе богословом. Чому? Бо я не писав, не творив, не студіював професійно богослов’я. Я був душпастирем, десь якісь послання написав. А це люди, які кажуть, що вони є богословами, вони мають магістерки, ліценціати і докторати, і Бог зна що. А де результати вашої праці? Я не бачу. Підрахуйте, то було б цікаво. Гадаю, що не одному з нас Ви відкрили б очі на нашу дійсність. Ми маємо Український католицький університет, який старається виховати, посилає за кордон, у дуже престижні університети, де вони можуть не одного доброго навчитися. Але чомусь неможливо запалити наших богословів. А без здорового богослов’я далеко не зайдемо. Тому мені від цього прикро.
Я був би мило заскочений, якби Ви мене переконали, що кожен, хто захистив вищі богословські студії, за останні п’ять років написав одну солідну книжку
Я був би мило заскочений, якби Ви мене переконали, що кожен, хто захистив вищі богословські студії, за останні п’ять років написав одну солідну книжку, не принагідну статтю в парафіяльному бюлетені, а солідну книгу. Таку книгу, на яку хтось зреагував, а вже навіть, може, хтось цитує. Зробіть таке дослідження. То дуже важливо. Багато хто їде на богослов’я. І є такі сфери богослов’я, які наші студенти просто-таки бояться взяти в руки. Приміром, біблістика. Скільки в нас є спеціалістів зі Святого Письма? Спеціалістів, а не тих, що навчилися читати і писати щось таке маленьке. Скільки є в нас спеціалістів із догматичного богослов’я? Скільки в нас пишуть справді солідні праці про літургійне богослов’я? Щиро Вам скажу, я не є задоволений тим, що до мене доходить; однак застерігаюся, може, я є не належно проінформований.
— А чи Церква готова приймати богословів? Чи є для них робочі місця в Церкві? Вони можуть викладати в УКУ, в інших навчальних закладах. А далі? Чи вони можуть працювати в церковній структурі?
— А чого вони не йшли тоді в бізнес? Ніхто не змушував їх у богослов’я йти. Вони самі його вибрали.
Я впевнений, що богослов може мати будь-яку працю. Але ми маємо тільки п’ять семінарій та університет. Я не кажу, що в нас є тисячі богословів. Однак якби кожен з тих професорів, що в семінаріях, написав солідну книжку. Що йому перешкоджає? Вони мають обов’язок, якщо вони хочуть називатися богословами.
Тим паче, що ми боролися, щоби богослов’я було визнано в державі як наукова дисципліна. Її визнали, хоча, може, й не стовідсотково, як би мало бути, але все ж таки. Тому в нас повинна бути ріка богословських книжок, адже є величезна потреба в нашій богословській думці. Я не кажу про переклади. Багато перекладів є, і деякі з них надзвичайно добрі, але що з того. А де наше богослов’я? Де наша творчість богословська?
Кто-то понял про велосипед?
Я - нет.
Все более туманно и все более стремно...
Риторика в общем понятная, но вот если разбирать каждую частность - все довольно странно.
Если п. Святослав против строительства храмов и за направление всех средств на Евангелизацию и дружбу конфессий, то очень простой вопрос: а что тут конкретно сделано?
Социальная неделя? А какая от нее польза?
Богословский диалог? Но для этого надо иметь богословие - а его поддержки нет. И богословие УГКЦ завядает как и не родившись и кризис больше уже скрыть невозможно.
Сотрудничество во ВРЦиРО и прочее? Это все хорошо. Но там 95% - процесс, 5% результат, из этого результата -п оловина польза, половина вред.
Нужна систематическая работа. Готово ею УГКЦ заниматься - как интелектуальный и европейский и толерантный лидер? Ничего не видно.
В общем, все это пока разговоры.
Если бы все было осуществлено в УГКЦ из того, что говорит красиво п. Святослав, или хотя бы 20% из того что он говорит было реальностью, а бы признал право критиковать (намеками и прямо) других, другие Церкви.
А так - все это странная критика.
"Мы ничего не делаем потому что православные заняты храмостроительством и возвращением храмов"? Странно, неужели никто из православных ни разу ничего не предлагал делать в рамках тех или иных проектов? Предлагали. ЧТо ж было в ответ? Ничего. Все заняты - раздают интеревью какие православные не такие как надо.
Честно говоря - я с громадной симпатией и к УГКЦ и п. Святославу лично.
Но мое даже терпение уже заканчивается.
и обидно не за нулевой уровень православно-католического сотрудничества в этой стране
Обидно за УГКЦ, за несоизмеримую пропасть между тем что есть и может быть, между тем что есть и как должно быть.
Ну мы православные связаны по рукам и ногам - традициямм, бабушками, расколами, боязнью нового.
А Вы такие классные и отличные.
Почему ничего дальше разговоров и показных проектов?
Я чомусь не сумнівався, Кактусе, що ви згадаєте Йосафата Кунцевича. Але є велика відмінність, між самозахистом мешканців Вітебська перед насильникок Йосафатом і катуванням свмч. Афанасія Берестейського, який на відміну від Кунцевича католиків не вбивав, з храмів не виганяв і наругу над святинями не чинив.
За Константинополь може папа і вибачився, але багатовікову криваву експансію католицизму на схід, зокрема в Україну жодним словом. А навпаки підтримував унію, яка наплодила праволавофобів на кшталт о.Олега. Який замість того, щоб каятися в гріхах свої Церкви паскудить всіх, хто йому не догодив коментарями.
Отже, поки рана злочинів не буде зцілена покаянням жодного справжнього об'єднання на відбудеться. буде лише зовнішнє політичне шоу спільних молебгів і конференцій. а глибинна рана не залікується, і при першій можливості даміани, волки, олеги будуть поливати брудом усе православне. Бо в їхньому розумі досі живе уява, що вони Церква, а православні унтерменшени, нез'єдинені, чи якась ахінея вигадана педофілами у Ватикані.
Помер Патріарх Грузинської церкви Ілія II: його відспівування очолить Вселенський патріарх
Нападки спецслужб Росії не примусять Вселенський патріархат зупинити свою вселенську місію – заява
Служба зовнішньої розвідки РФ обізвала Вселенського патріарха «антихристом у рясі»
Київський Миколаївський костел передали римо-католицькій громаді після багаторічної боротьби
Богослужіння у зруйнованому храмі: новий кліп “Капелан” від Культурних сил
Митрополит Сумський УПЦ Євлогій: «Кирил Гундяєв зазнав "кораблекрушіння у вірі"»
Румунський патріархат вшановує героїв Революції 1989 року
dutchak1
dutchak1 написал:
Хтось уже писав — українська наука це як “совєтскоє шампанскоє” - і не совєтскоє і не шампанскоє.
І в цьому явищі тих наук “українське релігієзнавство” одне з найогидніших явищ. Життя якось продовжується і економічні, технічні науки мають шанс очиститись, існувати. “Релігієзнавство” такого шансу немає.
dutchak1
dutchak1 написал:
Одна з яскраво-сірих представників українського релігієзнавства.
dutchak1
dutchak1 написал:
Так, сьогодні ми маємо унікальну ситуацію – два центра релігійного впливу і більше нічого. Тільки ці міфічні центри, міфічний вплив і міфічні організації. Причому не дві, в нас всі церкви міфічні організації і хоча гострий конфлікт тільки у двох, це не гарантує від інших конфліктів у майбутньому. Пригадаймо — у нас вже був один, зараз затихарений, тоді коли легалізували УГКЦ і почались поза державні і поза церковні бійки на майні. І тепер туди, в ті міфічні впливи намагаються зайти ще й братчики з консолідованими намірами руйнування одних міфів, потім, очевидно консолідовано будуть творити другі міфи...Все решту — офіційно, неофіційно, делегітимізація, напіввизнані — пусте. І от якщо говорити про припинення конфліктів, теперішніх і легко прогнозованих майбутніх, то це припинення повинно бути не на годину чи на день, а таке припинення, яке виключає конфлікти як церков між собою так і церков з державою. Припинення і відносини мають будуватись на чомусь стабільному, постійному. Таким постійним, що існувало тисячоліття і існує сьогодні є канонічне право і право світське, яке, виявляється, походить від канонічного. Далі, перед об’єднанням, навіть якщо воно не відбудеться, необхідно завершити роз’єднання церков як суб’єктів права в полі українського права. Тут у нас “кайдашева сім’я”, “діти” підросли і “батьки” чи держава повинні між ними якось поділити спадок, майно. Християнські церкви самі чи за посередництвом держави повинні почати договорюватись по майну між собою. Необхідно вгамувати те мародерство, “загарбницькі” надії, за якими деякі церкви, використовуючи Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” надіялися тими “переходами” парафій прискорити чи замінити ту декларовану єдність. Це марні надії. Церкви повинні зафіксувати поточний майновий стан, припинити грабункові переходи і договоритись між собою — Все, припиняємо! Від сьогодні це майно, яке має кожна парафія кожної церкви стає майном всіє церкви. Як у канонах.(!) Кожна церква від дати договору повинна відмовитись від подальших претензій одна до одної по майну а також відмовитись у використанні в відносинах між собою Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Потім, міфічні організації-церкви повинні у держави вимагати легалізації, введення їх у правове поле як автономних об’єднань і надання цим об’єднанням статусу юридичної особи. Наслідком цього буде те, що церква буде мати власне майно згідно своїх канонів і зможе захищати сама себе в судах. По релігійному закону у нас з майном бордель і до тих речей, на які можна дивитись вічно, типу вогонь горить, вода біжить, можна добавити ще одну - дивитись як церкви ділять культове майно. Адже ніколи, після чергового переділу, ні церкви, ні парафії не стають повноцінними власниками майна. Вони по українському закону тільки власники тимчасові, до чергового переділу...😄До того часу, коли знову не виникне в православному середовищі чергове збурення, чергова хвиля переділу майна і християни знову почнуть квасити один одному носи і ділити храми.
І от з цього, вищенаведеного, легко напрошується висновок - “фундаментальний підхід до забезпечення релігійних прав і свобод” у нас почнеться після утилізації релігійного закону і ця грамотна утилізація сама почне запуск статті 35 Конституції України. До речі — грамотна утилізація утилізує також ті, “антицерковні”, закони. Вони у нас не “антицерковні” а “антихристиянські”, “більшовицькі”...
Ревнители благочестия осудили «кощунство» – строительство на Днепре купели в честь Крещения Руси