Вхід

У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь

38237
Stromboli [профіль]

Цитата: o. Oleh
Вам цього вистачить
 
Це мені нагадує нацистську доктрину що слов'янам варто вміти читати рівно на стільки щоб розрізняти написи на дорожніх знаках.
Пригнічення розвитку людини та її можливостей є одним із найбільших злочинів католицької церкви в минулому, з якого вони вибралась лише під впливом протестантизму.
Не тією дорогою ідете пане Олег.  

38236
Andriy Tolstoy [профіль]

Цитата: Cactus
Жодного догмату про першість папи не існує, бо першості папи ніколи серйозно не заперечували.

 

Кактусе, Ви що взагалі вважаєте православних повними ідіотами? Першість Папи яку на сьогодні проголошує Католицька Церква є однією із найбільших еклезіологічних і христоцентричних єресей. І поки ця єресь (і багато інших) процвітататми в католицизмі ні про яке об'єднання з єретиками не може йти мови.

38235
Cactus [профіль]

Zenon,
soul,
Тексти Першого Ватиканського собору, які і тексти всіх інших соборів, потребують для свого правильного розуміння певної інтерпретації. Існує дві головні інтерпретації догматів про папство: 1. Нефахова "Максималістська", яка, на жаль, є дуже поширеною, хоча вона й не була первісною, і яка намагається сприймати ці тексти буквально. 2. Мінімалістська, котра була первісною, як це виходить із того непростого богословського контексту, в якому приймалися догмати про юрисдикційний примат і непомильність папи, і якої дотримуються католицькі богослови-фахівці. Як відомо, значна частина католицьких єпископів, зібраних на цьому соборі, була проти прийняття догмату про непомильність. Однак вони врешті-решт підписалися під його рішеннями. Питання - чому ? Тому що вони зрозуміли - прийняті тексти дозволяють таку інтерпретацію, котра виключає нововведення, тобто вписується в рамки Св. Письма і церковного передання, і саме ця інтерпретація є істинною. Мінімалістська інтерпретація розуміє примат папи не як абсолютистське панування над Церквою, а як служіння єдності Церкви, тобто вимагає розуміти ватиканські догмати в цілому контексті католицької еклезіології. 
Покищо католицько-православний діалог не дійшов до догматів 1-го Ватиканського собору, котрі є вченням Західної Церкви 2-го тисячоліття. До речі, навіть деякі папи вже визнали, що собори 2-го тисячоліття є не вселенськими соборами, а генеральними синодами Західного Патріархату. А тому їхні визначення не можна ставити на один рівень із догматами Семи Вселенських Соборів, які визнають як Схід, так і Захід. Ніхто й не вимагає від православних, щоб ті дослівно приймали ватиканські догмати - про це заявляв навіть Ратцінґер. Католицька Церква лише хоче, щоб православні зрозуміли, що суть цих догматів - це першість римського єпископа (ця вже визнана православними богословами в Равенні, та й ніколи не заперечувалася в Православній Церкві), та особлива відповідальність Римського Престолу за чистоту християнського віровчення, котру цей престол здійснював у часи нерозділеної Церкви. Католикам йдеться якраз не про систему, а про суть справи - про той римський примат, який у 1-му тисячолітті визнавала також Східна Церква. 
Для того, щоб правильно розуміти вчення 1-го Ватиканського собору про папу, треба брати до уваги також вчення інших соборів про першість римського єпископа - наприклад, вчення Флорентійського собору, котрий після проголошення примату папи констатує наступне: "
як це й постановлено в діяннях Вселенських соборів і святих канонах". 
І справа не в місті (Константинополі чи Римі), а в самому принципі, спотвореному гордістю і бажанням влади. 

Треба ретельно проаналізувати історію Західної Церкви, щоб зрозуміти, чому саме Рим зміг так розбудувати свій примат. Після Великого Розколу Західна Церква перебувала під пануванням світських володарів, передусім німецького імператора, який вважав себе Христовим намісником. Світська влада зловживала Церквою, зробивши єпископів своїми васалами, що приносило з собою духовний занепад. Саме тому посилення римського примату над Західною Церквою - примату патріархального, підтримувалося знизу, зокрема монахами, з метою звільнити Церкву від невластивих для неї мирських функцій. Юрисдикційний примат папи у виняткових випадках виявлявся дуже корисним для всіх помісних Церков. Його метою є не вихолощення влади патріархів, митрополитів чи єпископів, а запобігання тотальному хаосові в Церкві. 
після П'ятидесятниці апостоли швиденько прямують до Риму - цілувати папську пантофлю 

А який саме апостол після П'ятидесятниці першим силою Святого Духа проповідував Христову благовість ?  Як писав наш спільний святий Амвросій Медіоланський, "Де Петро, там і Церква". 
Якщо цей текси відповідає дійсності:
Київський Патріархат, за його словами, не може прийняти догмат про першість Папи для православних

ТОДІ ВЛАДИКА ЕПІФАНІЙ ВИЯВИВ НЕРОЗУМІННЯ АКТУАЛЬНОГО СТАНУ БОГОСЛОВСЬКИХ ДОСЯГНЕНЬ КАТОЛИЦЬКО-ПРАВОСЛАВНО-КАТОЛИЦЬКОГО ДІАЛОГУ.

38234
Zenon [профіль]

 

Те, що Ви, шановні католики, зараз намагаєтесь подати - софістика! Мені думається, що Ви просто стали заручниками своїх віровчень. Проблему бачите, а відмовитися не можети, бо тоді вся система розсиплеться. От і доводиться якісь "трактування" винаходити, але не все так просто, панове!
Догмат про "папську непогрішність" (1870 р.)
 

«1. Если кто скажет, что блаженный апостол Петр не поставлен Господом Иисусом Христом князем всех Апостолов и видимым главой всей воинствующей Церкви или же что он получил прямо и непосредственно от Того же Господа нашего Иисуса Христа только первенство чести, а не истинного и подлинного первенства власти, да будет анафема.

2. Если кто скажет, будто не является на основании установления Самого Господа нашего Иисуса Христа, то есть по Божественному праву, что блаженный Петр имеет в своем первенстве над всей Церковью непрерывных преемников или что Римский первосвященник не есть преемник блаженного Петра в этом первенстве, да будет анафема.

3. Если кто скажет, что Римский первосвященник имеет только полномочия надзора или направления, а не полную или высшую власть юрисдикции во Вселенской Церкви не только в делах, которые относятся к вере и нравам, но даже и в тех, которые относятся к дисциплине и управлению в Церкви, распространенной во всем мире; или что он имеет только важнейшие части, но не всю полноту этой высшей власти; или что эта его власть не есть ординарная и непосредственная, как на все и на каждую Церковь, так и для всех и для каждого пастырей и верных, да будет анафема. (Пояснение «догматической конституции», предшествующее этому канону: «Мы учим и объявляем, что Римская церковь обладает по распоряжению Господа первенством обычной власти и что эта власть юрисдикции Римского папы, являясь епископальной, — непосредственна. Пастыри всех чинов и всех обрядов и верные, каждый в отдельности и все вместе, должны быть в иерархической подчиненности и истинном послушании не только в вопросах, касающихся веры и нравственности, но также касающихся порядка и управления Церковью. Также сохраняя единство общения и исповедания веры с папой Римским, Церковь является одним стадом с одним пастырем. Таково учение католической истины, от которого никто не может отойти, не подвергнув опасности свою веру и свое спасение... Суд апостольского престола, выше которого нет никакой власти, не должен никем ставиться под сомнение и никто не имеет права осуждать его решения. Поэтому уклоняются с пути истинной веры те, кто утверждают, что дозволено апеллировать власти над папой Римским на Вселенском соборе».)

4. Верно следуя Преданию, принятому от начала христианской веры, мы учим и определяем, что нижеследующий догмат принадлежит к истинам Божественного откровения. Папа Римский, когда он говорит с кафедры (ех cathedra), то есть когда, исполняя свои обязанности учителя и пастыря всех христиан, определяет, в силу своей верховной апостольской власти, что некое учение по вопросам веры и нравственности должно быть принято Церковью, пользуется Божественной помощью, обещанной ему в лице святого Петра, той безошибочностью, которой Божественный Искупитель благоволил наделить Свою Церковь, когда она определяет учение по вопросам веры и нравственности. Следовательно, эти определения папы Римского непреложны сами по себе, а не из согласия Церкви"

Отож не чіпляйтеся до слів владики Епіфанія, там все правильно. Краще зверніть увагу на свої ж постанови, але дивіться уважно, щоб самим під свою ж анафему не підпасти.

 

Цитата: Cactus
якої також православні Церкви ніколи не заперечували.
- Таку першість (див. п. 1, 2, 3, 4) Православна Церква завжди заперечувала і відкидала! І справа не в місті (Константинополі чи Римі), а в самому принципі, спотвореному гордістю і бажанням влади.

Цитата: Cactus
Першість (примат) римського престолу - це еклезіологічна реальність, яка існувала від самого початку Церкви
- Залишилося тільки у Священне Писання вписати епізод, як після П'ятидесятниці апостоли швиденько прямують до Риму- цілувати папську пантофлю lol lol


 

38233
o. Oleh [профіль]

soul,
а своєї голови немає? Невже простіше цитувати російські сайти? Христос виділив одного апостола з-поміж інших, даючи йому владу більшу, ніж іншим. Його звали Петро. А далі ви знаєте, є ж традиція Церкви, просто треба це чесно признати. Константинопольський патрарх має ранг вищий. ніж Московський, але є дехто. хто є на ранг вищий від Константинопольського патріарха. Включайте логіку, і не пхайтеся в догматику. Вам цього вистачить. О. Андрію і Сергію цього мало, тому що вони семінарії не закінчували, а вчилися за радянськими підручниками. Але трохи думаючі люди мали б думати логічно.

38232
adminos [профіль]

... і в комітеті у справах духовності, і в циклі духовних пісень, і в духовних протеже співака.

38231
soul [профіль]

Основоплогающие отличие Римо-католицизма от Православие состоит в определении I Ватиканского собора (1870), который поставил папу в качестве видимого главы Церкви и наделяет его непогрешимостью.
Папа поставляется выше Вселенских соборов (гл.3, 22); и для того, чтобы кому-либо быть «полностью введенным» в церковное общение необходимо признать первенство и непогрешимость папы (гл. 2, 9). Кроме того «открыто» римо-католики на основании этого собора,  в «Постановлении об Экуменизме» провозглашают, что христиане не римо-католики «составляют некое иную общность» вместе с  Римской «Церковью», что «полнота благодати и истины вверена «Римо-Католической Церкви», и что «все должны быть в полном общении (с ней), те которые каким-то образом принадлежат уже к народу Божию» (пар.3)

38230
soul [профіль]

Cactus,
Основополагающее отличие Римо-католицизма от Православие состоит в определении I Ватиканского собора (1870), который поставил папу в качестве видимый главы Церкви и наделяет его непогрешимостью. Папа поставляется выше Вселенских соборов (гл.3, 22); и для того, чтобы кому-либо быть «полностью введенным» в церковное общение необходимо признать первенство и непогрешимость папы (гл. 2, 9). Кроме того «открыто» римо-католики на основании этого собора,  в «Постановлении об Экуменизме» провозглашают, что христиане не римо-католики «составляют некое иную общность» вместе с  Римской «Церковью», что «полнота благодати и истины вверена «Римо-Католической Церкви», и что «все должны быть в полном общении (с ней), те которые каким-то образом принадлежат уже к народу Божию» (пар.3) 

38229
o. Oleh [профіль]

Релігійна складова новини лише в тому, що згадується комітет ВР у справах духовості?

38228
o.Vol.K [профіль]

Ну Владика цього може й не знати....Олеарiй ,наприклад приводив у приклад одного епископа на Московii,який не знав скiльки е еыангелicтiв...:-);-);-)

38227
Cactus [профіль]

Київський Патріархат ... не може прийняти догмат про першість Папи для православних, а тому "ми повинні спілкуватися, вести діалог, але поки не можемо говорити про близьку єдність католицької та православної Церков".

Жодного догмату про першість папи не існує, бо першості папи ніколи серйозно не заперечували. Першість (примат) римського престолу - це еклезіологічна реальність, яка існувала від самого початку Церкви і якої також православні Церкви 
ніколи не заперечували. Визнання першості папи - це вже безболісно пройдений екуменічний етап, зокрема Равеннський документ гласить: "41. Обидві сторони погоджуються, що цей канонічний порядок (taxis) був визнаний усіма в еру нерозділеної Церкви, Далі, вони погоджуються, що Рим, як Церква, що „головує в любові“, згідно з фразою св. Ігнатія Антіохійського (До Римлян, Пролог), займав перше місце в taxis, та що Римський єпископ тому був protos (першим) між патріархами."

 

Проблемним пунктом є не сама першість Риму, а її розуміння на Сході й Заході, тобто конкретний вираз цієї першості чи обсяг прерогатив римського престолу, над чим тепер і працює спільна богословська комісія.
Цікаво, що на відміну від владики Епіфанія, Вселенський Патріарх Варфоломій може говорити про близьку єдність: 
https://religions.unian.net/ukr/detail/14018
 https://pravoslavnews.com.ua/news/varfolomij_vatykan/

38226
o. Oleh [профіль]

Думаю, через такого владику і падає довіра до УПЦ
 

38224
Andriy Tolstoy [профіль]

Цитата: o. Oleh
Як можна із собакою порівнювати митрополита Димитрія, не розумію  

 

Це ваше справжнє обличчя, а не облудна екуменічна маска.

38223
o. Oleh [профіль]

Цитата: Igorock
собаки гавкають, а караван іде
Як можна із собакою порівнювати митрополита Димитрія, не розумію wassat 

НОВИНИ

Всі матеріали

популярне
останні коментарі

Українська держава не вим...

dutchak1

dutchak1 написал:

 ВІНК wink 

Богослів’я під прицілом: ...

dutchak1

dutchak1 написал:

мракобісний маніфест wink 

Подкаст з Оксаною Горкуше...

dutchak1

dutchak1 написал:

Хтось уже писав — українська наука це як “совєтскоє шампанскоє” - і не совєтскоє і не шампанскоє. wink І в цьому явищі тих наук “українське релігієзнавство” одне з найогидніших явищ. Життя якось продовжується і економічні, технічні науки мають шанс очиститись, існувати. “Релігієзнавство” такого шансу немає.

 

Подкаст з Оксаною Горкуше...

dutchak1

dutchak1 написал:

Одна з яскраво-сірих представників українського релігієзнавства. wink 

Проблема українського пра...

dutchak1

dutchak1 написал:

Так, сьогодні ми маємо унікальну ситуацію – два центра релігійного впливу і більше нічого. Тільки ці міфічні центри, міфічний вплив і міфічні організації. Причому не дві, в нас всі церкви міфічні організації і хоча гострий конфлікт тільки у двох, це не гарантує від інших конфліктів у майбутньому. Пригадаймо — у нас вже був один, зараз затихарений, тоді коли легалізували УГКЦ і почались поза державні і поза церковні бійки на майні. І тепер туди, в ті міфічні впливи намагаються зайти ще й братчики з консолідованими намірами руйнування одних міфів, потім, очевидно консолідовано будуть творити другі міфи...Все решту — офіційно, неофіційно, делегітимізація, напіввизнані — пусте. І от якщо говорити про припинення конфліктів, теперішніх і легко прогнозованих майбутніх, то це припинення повинно бути не на годину чи на день, а таке припинення, яке виключає конфлікти як церков між собою так і церков з державою. Припинення і відносини мають будуватись на чомусь стабільному, постійному. Таким постійним, що існувало тисячоліття і існує сьогодні є канонічне право і право світське, яке, виявляється, походить від канонічного. Далі, перед об’єднанням, навіть якщо воно не відбудеться, необхідно завершити роз’єднання церков як суб’єктів права в полі українського права. Тут у нас “кайдашева сім’я”, “діти” підросли і “батьки” чи держава повинні між ними якось поділити спадок, майно. Християнські церкви самі чи за посередництвом держави повинні почати договорюватись по майну між собою. Необхідно вгамувати те мародерство, “загарбницькі” надії, за якими деякі церкви, використовуючи Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” надіялися тими “переходами” парафій прискорити чи замінити ту декларовану єдність. Це марні надії. Церкви повинні зафіксувати поточний майновий стан, припинити грабункові переходи і договоритись між собою — Все, припиняємо! Від сьогодні це майно, яке має кожна парафія кожної церкви стає майном всіє церкви. Як у канонах.(!) Кожна церква від дати договору повинна відмовитись від подальших претензій одна до одної по майну а також відмовитись у використанні в відносинах між собою Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Потім, міфічні організації-церкви повинні у держави вимагати легалізації, введення їх у правове поле як автономних об’єднань і надання цим об’єднанням статусу юридичної особи. Наслідком цього буде те, що церква буде мати власне майно згідно своїх канонів і зможе захищати сама себе в судах. По релігійному закону у нас з майном бордель і до тих речей, на які можна дивитись вічно, типу вогонь горить, вода біжить, можна добавити ще одну - дивитись як церкви ділять культове майно. Адже ніколи, після чергового переділу, ні церкви, ні парафії не стають повноцінними власниками майна. Вони по українському закону тільки власники тимчасові, до чергового переділу...😄До того часу, коли знову не виникне в православному середовищі чергове збурення, чергова хвиля переділу майна і християни знову почнуть квасити один одному носи і ділити храми.

І от з цього, вищенаведеного, легко напрошується висновок - “фундаментальний підхід до забезпечення релігійних прав і свобод” у нас почнеться після утилізації релігійного закону і ця грамотна утилізація сама почне запуск статті 35 Конституції України. До речі — грамотна утилізація утилізує також ті, “антицерковні”, закони. Вони у нас не “антицерковні” а “антихристиянські”, “більшовицькі”...