Редакція «Релігії в Україні»

21 березня 2024 року Верховна Рада України прийняла у другому читанні та в цілому законопроєкт № 10313 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (автор – голова президентської фракції в парламенті Давид Арахамія, виконавець – Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки).

Відповідно до нього ст.7 Закону України «Про Службу військового капеланства» доповнено частиною третьою наступного змісту:

«3. Не може бути військовим капеланом особа, яка належить до релігійної організації, що визнана такою, що входить до структури (є частиною) релігійної організації, керівний центр (управління) якої знаходиться в державі, визнаній такою, що здійснила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».

Новація в цілому абсолютно логічна та довгоочікувана. Але оскільки вона має точку перетину з законопроєктом № 8371 (ініціатор  - Кабмін, виконавець – Комітет з гуманітарної та інформаційної політики), тут не обійтись без кількох зауважень.

За якими правилами грати?

В первісній редакції «президентської» новації пропонувалось зробити відсилку до ст.12 нинішньої редакції Закону про свободу совісті. Саме там в частині сьомій та восьмій, власне, і прописаний механізм виявлення структурної поєднаності релігійної організації з закордонним центром в країні-агресорі.

Nota bene. Як відомо, цей механізм потрапив до Закону про свободу совісті в 2018 році і стосувався необхідності вказування релігійними організаціями в своїй статутній назві такого структурного зв’язку (так зване «перейменування»). Але задумка не запрацювала, тому що УПЦ, яка має саме таку структурну пов’язаність, заблокувала її в судовому порядку.

В прийнятій редакції процедура «відсіювання» претендентів на військову капеланську посаду вже не прив’язується до ст.12 Закону про свободу совісті – та й взагалі до будь-якого нормативного акту, який би визначав критерії канонічної підпорядкованості релігійних організацій. Але така нормативна відсилка має бути – щоб не було спокуси влаштовувати «штучний добір» в ручному режимі (подобається нам такий легізм чи ні). На даний момент вона міститься лише в ст.12 профільного Закону про свободу совісті.

За лаштунками афілійованості

У той же час складається враження, що оборонний комітет або не в курсі, а бо ігнорує пропозиції гуманітарного комітету, який пропонує встановити критерії афілійованості релігійних організацій з центром в країні-агресорі, чия діяльність в Україні заборонена (РПЦ).

Nota bene. Законопроєкт № 8371 пропонує зі ст.12 Закону по свободу совісті виключити існуючий механізм визначення структурної підпорядкованості релігійних організацій, а замість цього в Закон додати нову статтю ст.51, яка визначає афілійованість релігійних організацій з центром в країні-агресорі зь метою банального  припинення їхньої діяльності.

Як бачимо, навіть на рівні формулювань (не говорячи вже про правові наслідки) це не тотожні норми. І у випадку прийняття законопроєкту № 8371 для відновлення нормативної синхронізації до «свіжої» частини третьої ст.7 Закону про військове капеланство доведеться знову вносити зміни, ув’язуючи структурну підпорядкованість з афілійованістю.

Крім того, можна передбачити буксування ідеї «відсіву» капеланів. Адже, за законопроєктом № 8371 тільки суд після проведення релігієзнавчої експертизи може поставити кінцеву крапку у визначенні афілійованості з РПЦ не всього релігійного об’єднання, а кожної конкретної релігійної організації. Що, як показує практика, дорого і довго. А поки такої крапки немає – з формальної точки зору ніщо не заважає представникам УПЦ претендувати на капеланські посади у війську.

Нарешті, встановлення факту афілійованості релігійної організації з РПЦ має наслідком припинення такої релігійної організації як юридичної особи – але не припинення її релігійної діяльності взагалі. І після чого будь-який священник УПЦ, який претендує на посаду військового капелана, буде пов’язаний з незареєстрованою громадою, афілійованість якої з РПЦ вже неможливо довести правовим шляхом.

Комітетний розсинхрон

До речі, щойно прийняту вставку в ст.7 Закону про військове капеланство в точно таких же формулюваннях можна знайти і в законопроєкті № 8371. Важко сказати, чому абсолютно однакові пропозиції потрапили і в «президентський» законопроєкт № 10313, і в «кабмінівський» законопроєкт № 8371. Оскільки невідомо, в якому з вищезазначених документів ця пропозиція  з’явилась вперше, за замовчуванням будемо вважати, що мали місце ситуативне «перехресне опилення» та подальша десинхронізація роботи двох комітетів.

Але, оскільки оборонний комітет обігнав гуманітарний, парламентаріям в другому читанні законопроєкту № 8371 дублюючу пропозицію доведеться вилучити.

Висновок

Отже, на даний момент «президентська» поправка до Закону про військове капеланство опирається на нейтральне формулювання, яке, втім, міститься лише в поточній версії ст.12 Закону про свободу совісті.

Нарешті, в прикінцевих положеннях «оборонного» законопроєкту протягом місяця з з дня набрання чинності змін в тому числі до Закону про капеланство Кабміну наказано оновити свою нормативну базу.

А значить, можна дійти висновку, що уряду доведеться знов повернутись до теми визначення структурної пов’язаності релігійних організацій з РПЦ.

Теги: