Наймолодшому – 13 років, найстаршому – 41. Всього на місію вирушили 2 дівчини та 21 хлопець. Вони – спортсмени, займаються тхеквондо або флорболом, частина з них – тренери, тому в поході проводили майстер-класи дітям.
Одна команда ночувала біля ставка. Хтось поселився в школі. Одні на вечерю смажили на вогнищі кукурудзу, інші – пекли картоплю.
Наприклад, троє місіонерів вирушили в село Любче. Добирались три години. Півтори години йшли пішки, потім хлопців підвезли машиною. «У селі ми пішли до голови спитати, чи потрібна якась допомога. Нам заборонили проводити будь-які заходи. Попри це ми вирішили шукати тут будинок миру, щоб проповідувати про Христа. Обійшли всі будинки, але тільки у двох захотіли нас слухати. За два дні ми провели два тренування, під час яких 15 дітей почули Євангеліє. Діти відкриті, але у свої 10-12 років вже мають погані звички», – розказує Максим Островерх.
Ніхто не захотів прийняти хлопців на ніч, тому першу ніч провели біля ставка за кілька кілометрів від села. На вечерю смажили на вогнищі кукурудзу. Спали в альтанці. «Ніч була холодною. Ми підстелили під себе сіно, яке надавало дерев’яним лавочками трохи комфорту і теплоти. Другу ніч провели в селі Тихотин, де в школі прийняли іншу групу наших братів», – ділиться хлопець. Припускає, що їх не приймали через пандемію, бо люди уникали розмов взагалі, не цікавились, яка ціль у хлопців.
У інше село Коршовець вирушила команда тхеквондистів. Всього – шестеро людей. З ночівлею спочатку нічого не складалось. Ніхто не приймав. Нещодавно у селі сталась крадіжка, тому люди остерігались незнайомців. Врешті команда розділилась на дві, потім – на три. Обійшли все село і врешті потрапили до віруючої літньої жінки.
«Жінка сказала: «Як Ісус прийде, то чи побачить віру на землі? Заходьте». Хоча спочатку думала, приймати нас чи ні. Але коли почула, що будемо ночувати в альтанці, забрала до себе. А потім ще прийняла іншу команду», – розповідає Володимир Іщук.
Місіонерам виділили 3 кімнати. Добре годували – а це ж 10 людей. Хлопці натомість відремонтували у будинку балкон, через який затікала вода.
Протягом двох днів місіонери спілкувались з дітьми. Розказували з власного досвіду, до чого може призвести непослух та погані звички. Історія тхеквондиста, який подолав наркотичну залежність, зачепила і дорослих. Наступного дня на площадку зібрались і діти, і їхні батьки. Грали ігри, співали християнські пісні під гітару.
Місіонер в іншому селі Данило Волик розповідає: «Ми налаштували себе на те, що не потрібно надто багато турбуватись про ночівлю і їжу, а необхідно шукати людей, яким зможемо розповісти Євангеліє».
Розповідали про Христа жителям села. Дітей запрошували ввечері на майстер-клас з флорболу. Шукали, де переночувати. Пропонували взамін на нічліг допомогти по господарству. Всюди відмовляли. Говорили, що всі дрова порубані і вся інша робота пороблена. Врешті команда з дозволу директорки поселилась у школі.
«Ми прокинулись о 6 ранку, щоб потренуватись. Діти нас вже чекали, щоб позайматись з нами. Взагалі вони супроводжували нас постійно. Коли ми ходили євангелізувати по селу, одна бабуся запропонувала поїсти. Вона погодувала і нас, і всіх дітей, які ходили з нами, – згадує Данило. – Інша бабуся розповіла нам всю свою біографію, починаючи від дитинства. Ми сиділи слухали…».
Інший учасник походу Андрій Кацюба розповідає, що люди зустрічали їх привітно, особливо донька голови сільської ради. Вона з сім’єю прийняли на обід та вечерю і допомогли добратись до Луцька.
Теги:
dutchak1 написал: