Отець Володимир — ієрей храму Святого Великомученика Димитрія Солунського Православної Церкви України у селищі Новодмитрівка в 3 км від Костянтинівки. Церкву св. вмч Димитрія Солунського побудували лише рік тому, а до того в селищі храму не було. Тут мешкає близько 200 людей, і не всі були раді створенню саме церкви ПЦУ. Але поступово ситуація змінюється.

“Спочатку багато хто кричав, що “церква не така”, “неправильна”. А вже на Хрещення минулого року людей з 50 прийшли. На літургії ж лінуються трішки ходити. Іноді навіть з міста люди приїжджають. Були в нас вже й хрестини дітей, і вінчання: моя колега з мобільної бригади вирішила взяти церковний шлюб зі своїм чоловіком”,  —  каже священник.
Велику підтримку відчуває панотець з боку сільського голови Миколи Яковлева, чиї два сини служили в ЗСУ, а також місцевого фермера Олексія Солдатенка.

“До храму я ходив завжди. Але коли прийшла війна в нашу країну, я замислився, дещо переосмислив. Вирішив ходити в українську церкву, тому що побачив, що в ній все трохи по-іншому: більше за нашу країну моляться, за військових”,  —  розповідає отець Володимир.

Багато хто дивується, що він, російськомовний та з російським прізвищем очолює українську церкву. “Я люблю свою країну, я тут живу та хочу продовжувати жити тут”, — просто відповідає на це священник.

“Декілька разів служив молебні у військових в штабі ООС у Часів Ярі, в 90-му батальйоні  у Костянтинівці панахиду по вбитих “кіборгах”. 25 грудня планую виїхати на передову, відслужити там молебень, там у мене кум зараз служить”, — розповідає священник.

Каже, що карантинних обмежень під час служіння в церкві дотримується. “На службу люди приходять в масках. У кого немає — на вході є маски та антисептики. Матушка моя постійно протирає спиртом дверні ручки та ікони. Причастя я подаю в сухому вигляді, у перчатках, або одноразовими ложками, які потім спалюємо в печі. Хрест я зараз цілувати не даю, тільки благословляємо”, — пояснює отець Володимир.

Про тих священників, які нехтують карантинними обмеженнями, каже: вони гоняться за грошима. “Ми ж цих людей ведемо до Бога і ми за них відповідаємо. Краще відслужіть самі. Але влаштовувати ці скупчення людей… Треба поберегтися трохи. Звісно, молимося за те, аби це все скоріше пройшло”,  —  каже священник ПЦУ.

Поза церквою отець Володимир працює в Центрі первинної медичної допомоги Костянтинівки водієм мобільної бригади. Окрім нього в бригаді ще 2 медсестри. З весни кожного робочого дня вони їздять по домівках людей з симптомами коронавірусу та беруть у них мазки з носоглотки для ПЛР-тестування. Решту робочого часу Володимир возить сімейних лікарів на виклики до звичайних хворих.


Каже, що коли цю мобільну бригаду лише створювали, інший водій відмовився їздити у її складі до пацієнтів з коронавірусною хворобою. “Я одразу підійшов до свого механіка й сказав: “Давай піду я, якщо нікому”. Комусь це діло треба робити. Потім сказали, що це буде ще й окремо оплачуватись”, — згадує водій-священник карантинну весну.    

Пояснює, що заразитися на роботі не боїться. Оскільки, на думку священника, підчепити коронавірус можна будь-де.

Графік роботи у Володимира з 7:30 до 17:30, іноді бувають чергування в суботу до 14:00. Зранку він отримує перелік адрес, де їх чекатимуть, та планує маршрут. Вдягаються у захист у поліклініці: це комбінезон, рукавички, маска, бахіли. Медсестри одягають ще й одноразовий халат та окуляри. Якщо потрібно, він допомагає медсестрам обробитися, приймає телефонні дзвінки з ЦПМД з робочих питань.


За його словами, доплати за інфекційну небезпеку праці отримує, але менше ніж 300%. Значну частину з цих доплат він витрачає на своє служіння та облаштування храму, а також на благодійні пожертви важкохворим.

Володимир каже, що його мобільна бригада — поки єдина у Костянтинівці.

Священник проводив обряди й у самій лікарні.  “Я причащав в хірургії хворих, щоправда не з COVID-19 (це було до пандемії). Медсестри, буває, дзвонять та питають чи можу я приїхати та причастити хворого. В основному більше перед операціями намагаються люди причаститись. Від хворого ніякої підготовки до причастя непотрібно. Я читаю молитви, сповідую та причащаю людину. Та й потім продовжую за них молитись. Як і за лікарів, які роблять ті операції та лікують ту людину”,  —  розповідає отець Володимир.  

Відспівувати померлих з COVID-19 йому ще не доводилося, хоча ритуальні служби й питали в нього про таку можливість. Відповів, що міг би, але тільки на кладовищі, просто неба, або принаймні на вулиці. Також його запрошували провести обряд поховання небіжчика з підтвердженим COVID-19, але священник не зміг, працював у лікарні, тож відспівував померлого інший священник ПЦУ з Костянтинівки.

Про колег з церков Московського Патріархату отець Володимир каже: ті проводять відспівування померлих з діагнозом COVID-19 за скороченим варіантом та “підвищеним тарифом”. “Вони читають лише літію та одну молитву, повністю як має бути, вони не вичитують. 5 хвилин і все. Це все мені люди з “ритуалок” розповідають”,  — каже священник.

Теги: