Філософія реформи уряду – кожна дитина має виховуватися в сім’ї або в умовах, наближених до сімейних. Відповідно до реформи, інституційні заклади опіки – інтернати, спецшколи, будинки малютки і т. п. визнаються неефективними та шкідливими як для самої дитини, так і для її сім’ї та суспільства в цілому. А державна політика зі стартом реформи ДІ спрямовується на створення альтернативних форм опіки та виховання дітей. Ідеальна картина майбутнього – інтернати, як спадок радянської системи, мають зникнути або ж кількість дітей у них має скоротитись на 90 відсотків до 2027 року.

Для цього в українських громадах налагоджують систему соціальних послуг для сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах для мінімізації ризику потрапляння дітей з таких сімей в інтернати. А також стимулюють створення Дитячих будинків сімейного типу, Малих групових будинків, Прийомних сімей та ін.

Понад три роки греко-католицький священник Василь Улішак разом із дружиною Надією та синами живуть і служать у містечку Лубни на Полтавщині. За цей час подружжя зуміло, крім згуртування громади та побудови храму Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ, м. Лубни, організувати в місті цілу низку успішних соціальних ініціатив. Вони вірять, що сила Церкви сьогодні в реальному вияві милосердя та підтримки потребуючих.

Кілька років тому подружжя вирішило стати сім’єю для дитини, позбавленої батьківської опіки, згодом – для двох. І сьогодні їхнє бажання здійснилося – двоє дівчат, що все життя провели в Будинку дитини, отримали опікунів та будуть виховуватись у сім’ї.

Сім’я пройшла тривалий шлях, щоб стати опікунами – від необізнаності та байдужості чиновників різних рівнів і до звернень у центральні органи влади.

Священник каже, що, розпочавши спочатку створення прийомної сім’ї, а потім, за порадою чиновників, – процес встановлення опіки над дітьми, сподівався на всебічне сприяння зі сторони місцевого самоврядування та державної влади. Але, каже, на жаль, у його випадку система ніби і не була зацікавлена у виконанні задекларованого в реформі ДІ, шукала більше причин, щоб відмовити їм.

“У всьому цьому процесі були навіть думки відвезти всі зібрані документи до губернатора Полтавської ОДА, “подякувати” йому, вибачитися за те, “що ми такі погані, хочемо стати сім’єю для дітей з інтернату” та шукати інших шляхів”, – ділиться о. Василь.

“Лише у Краматорську, де до сьогодні виховувалися вже наші дівчата, здається, вперше працівники соціальних служб повірили у наші добрі наміри і поставилися до нас гідно. Ніби лише там система зацікавлена реалізувати право дітей виховуватись у сім’ї”, – додає Надія, дружина о. Василя.

Сім’я виховує двоє синів, тож рішення про опіку приймали спільно з ними. “Наші сини знають і підтримують нас. Ми давно їм розказали про цю ідею, розказали, що в них буде сестричка, а згодом – дві. Розуміємо, що це для них буде певною мірою стрес. Але ми до цього готові і своїх дітей до цього тривалий час готуємо. Радіємо, що наступний відпочинок вже плануватимемо не як звично, а на велику сім’ю”, – розповідає Надія.

Після півтора року в закладі інституційної опіки сьогодні діти вперше повечеряють вдома

Теги: