Чин освячення пам’ятника очолив владика Агапіт, секретар Київської митрополії ПЦУ. У заході також взяли участь державні високопосадовці, громадські діячі, історики та митці.

У ході заходу слово було надано скульптору Михайлові Горловому; заступниці Українського міського голови Агнесі Олковій-Михницькій; президентові благодійного фонду Щоденної всеукраїнської газети «День», членові правління Народного музею України, письменнику Миколі Гриценку; професорці Київської православної богословської академії, докторці історичних наук Ірині Преловській; історику Андрію Ковальову; настоятелю храму успіння Пресвятої Богородиці в селі Щербанівці отцю Олександрові.
Піснею усіх присутніх привітав кобзар, Народний артист України Тарас Компаніченко, який під супровід бандури виконав пісню за текстом митрополита Щербацького і молитву «Боже великий Єдиний, Русь-Україну храни».

Уже кілька років існує ініціатива жителів Обухівського району встановити пам’ятник митрополитові Київському і Галицькому Тимофію Щербацькому, який би засвідчував повагу нащадків до цієї особистості та своєї історичної спадщини.

Пам’ятником митрополиту Щербацькому мешканці Київщини віддають шану співвітчизнику і його місіонерському життю у складній і суперечливій історії України у XVIII сторіччі.

Коли у жовтні 1747 р. помер митрополит Рафаїл Заборовський, на вимогу імператриці Єлизавети Петрівни, всупереч давній традиції обрання, вже у листопаді 1747 р. Тимофій Щербацький був призначений на посаду Київського митрополита. Чин єпископської хіротонії та інтронізації відбувся у Санкт-Петербурзі у березні 1748 р. За сім років свого правління Тимофій показав себе успішним управлінцем, здатним реалізовувати великі проєкти: завершив будівництва Лаврської дзвіниці (1745 р.); укріпив лаврські пагорби над печерами; здійснив просвітницько-видавничі проєкти тощо. При ньому Київська Лавра стає місцем паломництва ченців із Балкан (болгари, серби, македонці та ін.), які навчалися тут архітектурі, друку книг, писанню ікон тощо.

Митрополит у 1750 р. був присутнім на виборах (заочних) гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського у Глухові. А вже у 1751 р. митрополит подав клопотання у Святійший Синод про відновлення гарантованих царськими і патріаршими грамотами привілеїв Київського митрополита.

Окрім упорядкування Софійського монастиря, значну увагу було приділено підвищенню освітнього рівня кліру митрополії. Для цього проводилася реформа навчання у Києво-Могилянській академії (у 1752 р. запроваджено новий навчальний статут, введено нові предмети тощо).

Зусилля Київського митрополита у відстоюванні своїх давніх прав виявилися марними. Політика Петербургського Синоду була чітко спрямована на перетворення Київського митрополита у пересічного єпархіального архиєрея. І навіть участь митрополита Тимофія у засіданнях Синоду (з 1754 р.) не могла змінити ситуацію.

Тому у 1757 р. митрополит подав рапорт на звільнення на спокій і поселення у Видубецькому монастирі. Проте замість відставки Тимофій був переведений на Московську катедру. У січні 1767 р. йому все ж вдалося звільнитися і піти на спокій. Але здоров’я було підірване остаточно — у квітні цього ж року він помер (похований у Чудовому монастирі у Москві).

Теги: