Заява СВР РФ проти Вселенського Патріарха: що саме сталося і чому це важливо для України
14 01 2026
У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь
– Я долго приглядывался к вашей Церкви и пришел к заключению, что она прогнила в пороках, Ваши пастыри не могут ничего вам дать, ваши архиереи практически все ставленники КГБ. Может ли из скверного сосуда струиться чистая вода?
– Все, что Вы говорите – это правда о человеке в Церкви, но не о Церкви по сути своей. Я не интересуюсь личной жизнь епископата и священников нашей Церкви, но одно уж точно могу Вам сказать. Я был в расколе, конечно, дай Вам Бог здоровья жить так, как Вы живете, но я не могу справиться с грехом, что во мне, без Того, Кто именно в той чаше, которую держат в своих руках именно эти архипастыри. И это не убеждение мое, а опыт. Спасибо."Оказується такі <...>, як у нас є і в Чорногорії.
Хіба можна так скоро забути, що при допомозі НАТО православна Церква на Балканах втратила свою святу землю Косово з безліччю древніх монастирів і храмів? Тож хіба треба тиснути Росії, щоб правослана Чорногорська митрополія всіма силами пручалася проти до НАТО?
відредаговано
адмін
Помер Патріарх Грузинської церкви Ілія II: його відспівування очолить Вселенський патріарх
Нападки спецслужб Росії не примусять Вселенський патріархат зупинити свою вселенську місію – заява
Служба зовнішньої розвідки РФ обізвала Вселенського патріарха «антихристом у рясі»
Київський Миколаївський костел передали римо-католицькій громаді після багаторічної боротьби
Богослужіння у зруйнованому храмі: новий кліп “Капелан” від Культурних сил
Митрополит Сумський УПЦ Євлогій: «Кирил Гундяєв зазнав "кораблекрушіння у вірі"»
Румунський патріархат вшановує героїв Революції 1989 року
dutchak1
dutchak1 написал:
Хтось уже писав — українська наука це як “совєтскоє шампанскоє” - і не совєтскоє і не шампанскоє.
І в цьому явищі тих наук “українське релігієзнавство” одне з найогидніших явищ. Життя якось продовжується і економічні, технічні науки мають шанс очиститись, існувати. “Релігієзнавство” такого шансу немає.
dutchak1
dutchak1 написал:
Одна з яскраво-сірих представників українського релігієзнавства.
dutchak1
dutchak1 написал:
Так, сьогодні ми маємо унікальну ситуацію – два центра релігійного впливу і більше нічого. Тільки ці міфічні центри, міфічний вплив і міфічні організації. Причому не дві, в нас всі церкви міфічні організації і хоча гострий конфлікт тільки у двох, це не гарантує від інших конфліктів у майбутньому. Пригадаймо — у нас вже був один, зараз затихарений, тоді коли легалізували УГКЦ і почались поза державні і поза церковні бійки на майні. І тепер туди, в ті міфічні впливи намагаються зайти ще й братчики з консолідованими намірами руйнування одних міфів, потім, очевидно консолідовано будуть творити другі міфи...Все решту — офіційно, неофіційно, делегітимізація, напіввизнані — пусте. І от якщо говорити про припинення конфліктів, теперішніх і легко прогнозованих майбутніх, то це припинення повинно бути не на годину чи на день, а таке припинення, яке виключає конфлікти як церков між собою так і церков з державою. Припинення і відносини мають будуватись на чомусь стабільному, постійному. Таким постійним, що існувало тисячоліття і існує сьогодні є канонічне право і право світське, яке, виявляється, походить від канонічного. Далі, перед об’єднанням, навіть якщо воно не відбудеться, необхідно завершити роз’єднання церков як суб’єктів права в полі українського права. Тут у нас “кайдашева сім’я”, “діти” підросли і “батьки” чи держава повинні між ними якось поділити спадок, майно. Християнські церкви самі чи за посередництвом держави повинні почати договорюватись по майну між собою. Необхідно вгамувати те мародерство, “загарбницькі” надії, за якими деякі церкви, використовуючи Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” надіялися тими “переходами” парафій прискорити чи замінити ту декларовану єдність. Це марні надії. Церкви повинні зафіксувати поточний майновий стан, припинити грабункові переходи і договоритись між собою — Все, припиняємо! Від сьогодні це майно, яке має кожна парафія кожної церкви стає майном всіє церкви. Як у канонах.(!) Кожна церква від дати договору повинна відмовитись від подальших претензій одна до одної по майну а також відмовитись у використанні в відносинах між собою Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Потім, міфічні організації-церкви повинні у держави вимагати легалізації, введення їх у правове поле як автономних об’єднань і надання цим об’єднанням статусу юридичної особи. Наслідком цього буде те, що церква буде мати власне майно згідно своїх канонів і зможе захищати сама себе в судах. По релігійному закону у нас з майном бордель і до тих речей, на які можна дивитись вічно, типу вогонь горить, вода біжить, можна добавити ще одну - дивитись як церкви ділять культове майно. Адже ніколи, після чергового переділу, ні церкви, ні парафії не стають повноцінними власниками майна. Вони по українському закону тільки власники тимчасові, до чергового переділу...😄До того часу, коли знову не виникне в православному середовищі чергове збурення, чергова хвиля переділу майна і християни знову почнуть квасити один одному носи і ділити храми.
І от з цього, вищенаведеного, легко напрошується висновок - “фундаментальний підхід до забезпечення релігійних прав і свобод” у нас почнеться після утилізації релігійного закону і ця грамотна утилізація сама почне запуск статті 35 Конституції України. До речі — грамотна утилізація утилізує також ті, “антицерковні”, закони. Вони у нас не “антицерковні” а “антихристиянські”, “більшовицькі”...
Статистика, якою не займався Христос
Євангеліє нам говорить що Бог то Любов. Лиш диявол вимагає справедливості. Згодіться, якби нам по справедливості діставалось від Бога за кожну думку і діяння, то нам було ми непереливки.
"«Якщо в людини немає віри в Христа, сама вона не осягне тієї істини, що Бог її прощає. Перед свідомістю людини стоять її незліченні гріхи та невмолимий закон правди, що вимагає задоволення. Сам Бог уявляється їй лише у вигляді грізного караючого судді, ворожого людині. Не мавши що сказати на своє виправдання, людина лише боїться Бога. І скоріше готова відкинути Бога й будь-яку думку про спасіння й віддатися безбожжю. Само собою вона любові Божої не зрозуміє і до неї не звернеться: Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? (Рим. 10, 14)». Це слова відомого богослова, патріарха-сповідника Сергія (Страгородського) з його книги «Православне вчення про спасіння». Вся його книга про те, що людина виправдовує свою аморальність, уявляючи Бога немилосердним, а отже аморальним суддею, що людина ховається від любові Божої, аби виправдати буквою формальної справедливості своє самолюбство.
І навіть трохи страшнувато подумати, що людина, за всієї свободи, дарованої Творцем, помирає зі своєю маленькою, вузьколобою правдою, зі своєю «скарбницею добрих діл». І природно, вона потрапляє на суд саме цієї «правди», і зважуються саме ті діла, на які вона сподівалася. Але всі наші справи не мають жодної ваги перед лицем милосердя Божого, і жодної ціни, якщо вони не привели душу до смирення й усвідомлення своєї гріховності: «Щоби прийти до думки про те, що Бог не гнівається на попередні гріхи людини, — писав Сергій (Страгородський), — що Він за всієї Його святості є Любов, для цього необхідно насамперед багато перевідчувати у своїй душі, треба зрозуміти тягар гріха. Лише після цього можлива віра в любов Божу, що сповнює людину радістю. Той, хто не розуміє тягаря гріха, не зрозуміє і радості бути незаслужено прощеним…»"