Был одним из активистов возникшего в Запорожье Казацкого товарищества «Запорiзька Сiч».
Был советником бывшего главы парламента Александра Мороза.
Беспартийный

Награды:
За активное сотрудничество с Украинской Православной Церковью был удостоен высшей награды УПЦ - ордена Святого Владимира Равноапостольного.
Большая атаманская Рада вручила ему серебряный крест второй степени - за возрождение Запорожского казачества.
Кавалер медали "10 лет Союзу Казаков России".

О нем писали:

Вот как прокомментировал арест прокурор Жовтневого района Виктор ЗАНФИРОВ: “Никакой политической подоплеки это дело не имеет. Оно никак не связано с деятельностью казачества. Каждый человек, совершивший преступление, несет перед законом ответственность независимо от того, кто он такой. Получение от бизнесмена пятисот гривен якобы за организацию ему “крыши” на рынке “Анголенко” это далеко не единственный эпизод обвинения. Следствие располагает данными о других фактах вымогательства и злоупотребления должностным положением. Мерой пресечения Александру Панченко избрано содержание под стражей”.

К четырем годам лишения свободы с отбыванием наказания в ИТК усиленного режима и конфискацией имущества приговорен бывший верховный атаман Войска Низового Запорожского Александр Панченко. В ходе разбирательства, которое в течение почти месяца проводила судебная коллегия Запорожского областного суда под председательством Ларисы Бараненко, с подсудимого были сняты выдвинутые первоначально обвинения в злоупотреблении служебным положением и хищении в особо крупных размерах. Во время слушания дела нашли подтверждение случаи получения взяток за «крышу» от предпринимателей, торгующих в районе улиц, прилегающих к Центральному рынку, на общую сумму 1555 гривен, сообщает корреспондент «Дня»

_Кактус

Даруйте, але у Вас дуже примітивні поняття про функції адвокатів. Бо вони захищають не "злочинців", а підозрюваних або підсудніх. Та це - лише частина роботи юриста. У більшості випадків вони представляють інтереси потерпілих, а також цивільних позивачів або відповідачів. Думка, що адвокат потрібен лише "злочинцю" - то ознака вкрай низької правничої культури нашої громади.

Щодо Польщі - то вона дійсно наш адвокат. І робить досить багато. Вимагати від неї, аби вона заблокувала роботу цілого ЕС через Україну - то так само, як вимагати, аби справжній адвокат кинувся під колеса автомобіля, який везе до суду прокурора, що збирається виступати проти клієнта цього адвоката.

Польща, як і будь-який адвокат, виконує свою роботу не без інтересу. Надія на прив"язування України до Європи - то надія Польщі позбутися єдиної реальної геостратегічної загрози її безпеці - з боку Росії. Тому Польща і надалі сумлінно виконуватиме свою роль. Бо ця роль, в підсумку, зводиться до захисту власних національних інтересів.

Якщо вже мова зайшла про зовнішню політику, то Україні слід залицятися не до "адвоката", а до "судді". Події останніх років розвіяли будь-які сумніви - європейські справи вирішуються в Берліні. Так що нам слід би замислитися над активною політикою на німецькому напрямку. Надмірні намагання загоїти всілякі вавки, які полякам болять щораз менше і менше в силу самого плину часу, може відволікти нас від наших справжніх зовнішньополітичних завдань.

Колись було таке поняття - "прєклонєніє пєрєд Западом". Зараз, здається, воно трансформувалося, чи звузилося, до схиляння перед Польщею.

Шановний пан Маринович мав би знати, що ідея польсько-української дружби багато-багато давніша від гєдройцевих писань. Одним з найраніших її прихильників був Тарас Шевченко, який мріяв про одну, нерозмежовану слов"янську землю від моря до моря.

Далі, що це за шизофренія: я не знаю, як вчинив би на місці своїх предків, але точно знаю, що так чинити, як вони - то гріх? Що це за моральна позиція? Якщо впевнений, що вони чинили неправильно, та ще й просиш за їх дії прощення, тоді треба вже йти до кінця і заявити, що я, будучи святим, ніколи такого не вчинив би. У цій непослідовності глибокошановного п.Мариновича проривається не так брак інтелектуальної потуги, як внутрішнє, фундаментальне протиріччя його (і не лише його) позиції. З одного боку, він (і не лише він) живе в державі, за яку боролися наші герої. Користується усіма перевагами громадянина, сказати б, першого сорту, хоча, може, поки що не першосортної країни. І в той же час начеб-то мусить засудити тих самих героїв. Тут або одне - або інше. Треба або виправдати упівців, або відмовитися від українських прав на Галичину і Волинь, за які вони боролися. Все інше - від лукавого.

Нарешті, цілком юридичний аргумент. Знаю, несправедливо вживати його до шановного Мариновича, який не має спеціальної підготовки. Це скоріше закид нашій юридичній громадськості, яка не звернула увагу решти громадськості на те, що застосовувати юридичне поняття "геноцид" до подій 1943 року підстав немає. Конвенція ООН була підписана лише 1948 року. Вступила в дію і того пізніше - 1951 року. Звинувачувати ОУН-УПА в геноциді, то так само як звинувачувати в геноциді гетьмана Жолкєвського за події під Солоницею.