Каким нужно быть <...>, чтобы считать рпц "Церковью", а не отделом кгб! И еще большим <...> исповедоваться в кгб!!!

Отредактировано
админ

вчера (вместе с птн-пнх) дал приказ захватывать украинских заложников, а сегодня - отпустить! добрейшей души человек! (а мог бы и четвертовать) 

Абракадабра,
да, кстати, тут днесь говорили о разных записках известного в узких кругах тов. Фролова. как Вы к ним относитесь?   то, что он стукутый на голову -это я даже обсуждать не собираюсь. но интересен антураж и то, в чём он мнит быть полезным (или даже предводителем).
а Вы -Онуфрий , Онуфрий..с той стороны слышат только голос власти.

Абракадабра,
да, както у Максима Исповедника спросили: вот, все с нами, а с кем же ты? можно долго радоваться тому, что все больный из дурдома друг друга поддерживают и тихо ненавидят главврача и санитаров...дуриков гораздо больше, нежели санитаров. но, однако же, это ничуть не меняет общей картины...
всё гораздо сложнее, нежели "привычыне уклады". кому привычные?

 
Та це не новина: від них ніколи нічого не залежить...  І раніше не залежало
 
Не в тому лихо, що МП не має впливу на "керівників війни"... біда що бандюки і пройдисвіти мають повний контроль над РПЦ
 
Авжеж... Як взагалі щось можна робити без дозволу Кг, та без узгодження з Пу..

Интересно читать такие рассуждения у Щеткиной. Немного отходит она от своего постоянного амплуа ярого борца ЗаЕПоЦ. 
Но опять-таки удивляют рассуждения об "экспериментах с церковной реальностью", опризнании Таинств, возможном "путем переговоров". Ведь, кажется, женщина постоянно пишет о восточном христианстве, и имеет некие понятия о принятых нормах.
А вообще недавно прочитала у Афанасия Лимассольского интересное высказывание (которое мысленно сразу перенесла на нашу украинскую церковную ситуацию):

dima222,
конечно, при содействии патриарха и еще множества других лиц. Неужели вы думаете, что достаточно владыке Онуфрию щелкнуть пальцами, чтобы всех военнопленных отпустили в Украину?

То есть мы убеждаемся, что влияние Церкви на руководителей войны, проводимой на Донбассе, не очень велико, что единолично владыка Онуфрий не может решать вопросы освобождения пленных, как бы не призывал его к таким действиям в самопиарных заявлениях наш религиозный контингент. Дело это очень непростое, но, по-видимому, представители УПЦ КП и мусульманских общин об этом не знают.

За сприяння УПЦ ???

 а вот париарх Кирил пишет, что это при его содействии был освобожден Колодий, что именно он "обратился к лицам, от которых зависело положительное решение по данному вопросу"

https://www.patriarchia.ru/db/text/4716251.html

.... ой, опять пейсательница вернулась. сейчас она привнесёт новизну, раскроет, опишет...лучше бы вы молчали©

Сестро, паліть якісні продукти, щоб "видіння" були більш екстравагантні, щоб з ними не хотілося ділитися з другими.

Христос посеред нас! Ця стаття чомусь залишилася обділена увагою користувачів порталу.  Автор торкається проблем російського православ»я, проте цікаво подивитися під цим кутом зору і на українське православ»я.  Це дає можливість вийти за межі наших  обмежуючих суб»єктивних уявлень і побачити ситуацію в цілому. Моє розуміння цієї публікації теж є в певній мірі одностороннім, але за участі більшої аудиторії в обговоренні системних проблем можна створити певний колективний продукт – модель церковних стосунків  чи бачення перспектив оновлення УПЦ тощо. Відразу хочу застерегти, що в моє бачення перспектив оновлення УПЦ діалог про об»єднання  з УПЦ-КП не входить. Простіть, кого вивела з рівноваги  своєю позицією, але відійти від вчення Ісуса Христа не можу, адже всі відомі аргументи зацікавленої в цьому сторони не знаходять підтвердження в новозавітному баченні Церкви як Тіла Христового.  Очільник КП  був позбавлений  сану митрополита і всіх степенів священства, і чернецтва Судовим рішенням Архієрейського Собору від 11.06. 1992р, тому не може  здійснювати Таїнства, бо тоді ж був відлучений  від Церкви. Отже, не можуть здійснювати Таїнства і священнослужителі УПЦ-КП, бо ніхто не може сам себе «зробити» священником,  використовуючи знання чи таланти. Ще Апостоли  встановили той порядок безперервного священства через Таїнство рукопокладання, якого дотримуються в Церкві і до нашого часу. Якщо Вселенський Патріарх зніме анафемствування, тобто візьме на себе «відповідальність за того чи іншого єретика або розкольника, косніючого у своєму відхиленні» ( з Вікіпедії), то лише тоді вже спільно будемо обговорювати проблеми українського православ»я. :) А тепер повернуся до статті, автор якої інколи суперечить сам собі. Наприклад,  термін «європравослав»я» тлумачить,  то як «некое новое понимание православия — своего рода «европравославие», совместимое с либеральными ценностями и демократическими процедурами», або як  «Новозаветное видение Церкви как Тела Христова, состоящего из многих и разных частей, а равно и принцип соборности…могут стать основой того, что в этой статье условно и несколько провокативно названо «европравославием».  Які моменти привернули мою увагу? Як за приклад, пропонується європейський досвід, що російськомовні православні общини на Заході не залежать від місцевої влади, проте зазнають незначного тиску від місцевих спільнот. У нас чомусь влада прагне тотального контролю над УПЦ, а будь-яка громадська організація чи «штатні» активісти вимагають ревізії православних цінностей.  Це деформація суспільної свідомості чи продуманий вплив на суспільство? Виходить, в розбудову української державності ми підсвідомо привносимо колишній радянський досвід, який процвітає в Росії: «…для того, чтобы мы постоянно их обсуждали, утрачивая всякую связность и системность мышления.»  Але це не поодинокий приклад радянських «атавізмів». Пригадую тотальний контроль держави не тільки за суспільними процесами, а й за діяльністю Церков. Сучасні ініціативи законотворців взяти під свій контроль релігійне життя в Україні  свідчать, що за роки незалежності наміри влади не змінилися. Всім, хто як в УПЦ, так і В УПЦ-КП, покладає надію на співпрацю з державою у вирішенні внутрішньо церковних  справ, варто звернути увагу  на висновок: « Пока в тренде поиск имперских миражей на службе кесарю, всерьез ничего не изменится.»  Ця стаття спонукає замислитися, а що є у нас спільного  з РПЦ, винесене ще з часів Радянського Союзу, і що є притаманне тільки Українській Православній Церкві, народжене українською свідомістю? З РПЦ нам перейшла така модель стосунків в Церкві, коли «все полномочия присвоены профессионалами-клириками, которые принимают все решения и совершают все действия, а миряне или прихожане остаются в положении пассивных клиентов. И чем выше забор между ними, тем проще сохранять управляемость и стабильность. Так это устроено далеко не везде и не всегда, но именно эта модель доминирует. И значит, все частные вопросы решаются именно в ее рамках.»  Прикро, що ми самі  не бачимо таких системних проблем в УПЦ, пов»язуючи все лиш з консервативно налаштованими Священним Синодом та архієреями або впливом РПЦ через спонсорів-олігархів. У мене свій погляд на модель церковних стосунків як Систему. Якщо хтось вже скористався моєю порадою прочитати книжку «Искусство системного мышления» (авт. Дж. О»Коннор, И. Макдермотт), то теж стане прихильником системного підходу для аналізу подій та поведінки людей. На мою думку,  джерело наших проблем в пасивності церковного люду та духовенства. «Система не може діяти краще, ніж дозволяє її найслабша ланка». Такою слабкою ланкою, як вірно підмічено російським автором,  є миряни. Я б ще додала сюди парафіяльних священників.  Неймовірно, але Ап. Павел завбачливо дає пораду, як уникнути перекосу в системі церковних стосунків:  «Але члени тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні.  А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо» (1Кор 12:22,23) А кому у нас найбільше уваги приділяється?! Тому і сформувалася така  модель стосунків, бо привнесено мирський стиль спілкування  «керівник-підлеглий», який був домінуючим у суспільстві за радянських часів. Як тепер розуміємо, що механічним від»єднанням від РПЦ, яку бачимо джерелом всіх наших проблем, ми нічого не змінимо. Бо джерело наших проблем – наші спотворені уявлення, їх ще називають ментальними моделями. Чи готові ми всі, від мирян до Священноначалля, будувати новозавітну модель церковних стосунків? Чи почне із завтрашнього дня парафіяльний священник втілювати в своїй парафії принцип соборності – сформувати свідому та активну Парафіяльну Раду, на засіданнях якої звітувати про витрачені кошти та проведену роботу, намічати нові спільні справи на майбутнє? Випадково я познайомилася з таким досвідом у російського священника https://www.facebook.com/batushkaroman?fref=nf  ( публікація від 4 грудня). Підкажіть про такий досвід на Україні. Задумалися, наше священство? В таких церковних реформах вам не стоять на заваді ні РПЦ, ні Свяшенноначалля,  а тільки людський фактор – людська неміч, бездіяльність (ст. 367 КК  «Службова недбалість» :)) парафіяльного священства. Принцип соборності допоможе зменшити фінансову залежність Церкви від спонсорів. (Принизливо бачити в храмі окрему срібну ложечку для причащання мецената та ін). На існуючу  проблему звернув увагу і А. Кураєв. На мою думку, заслуговує на увагу описаний досвід: «Приходские собрания, например, там вовсе не машины для формального одобрения заранее заготовленных решений, как в 99,99% случаев в России, а органы самоуправления, где идут реальные дискуссии и принимаются неочевидные решения. Основная причина, полагаю, проста и, как ни странно, вполне материалистична: само выживание прихода зависит от пожертвований его членов. Люди платят за свою церковь, и они хотят сами решать, на что идут их деньги.»  В УПЦ зароджуються нова модель стосунків. Подібне явище автором прогнозується: «С общественными переменами неизбежно изменится положение и роль Церкви — вернее, наиболее активной ее части. Что же будет выдвигаться в центр? Как и в православных общинах Запада — приходская жизнь народа Божьего, собранного во храме вокруг своего предстоятеля».  В УПЦ є багато таких прикладів, про які кожен з вас може прочитати на єпархіальних сайтах. На мою думку, виникло протиріччя між існуючою консервативною моделлю церковних стосунків в УПЦ та новою моделлю стосунків за участі парафіяльних громад, які гуртуються навколо свого настоятеля, яка почала зароджуватися в УПЦ. «На самом деле, это будет просто возвращение к той идее Церкви, которую мы встречаем у апостолов и святых отцов». Ось що треба нам обговорювати, ось до чого нам всім треба прагнути! Боляче, що заполітизоване бачення церковних проблем віддаляє нас від істини і поглиблює духовну кризу суспільства.
P.S. Небайдужим пропоную об”єднатися для вироблення певних концепцій, які будуть подані для благословення Предстоятелю УПЦ Блаженнійшому Митрополиту Онуфрію. Запити про додавання друзів прошу не надсилати, бо ми є брати і сестри во Христі, а це набагато більше! Почнемо долати мирський вплив у духовне спілкування. Будьте з Богом!

Arsenij P.
1.Що саме у словах Зорі Вас так опечалило, що Ви заговорили на відсторонені теми?
2.Ви справді вважаєте, що жахлива згадка про Кравчука може врятувати добряче підмочену репутацію "смотрящого за УПЦ" Новінського?