Від Чернігова у Соборі УАПЦ брали участь п’ять осіб: Дмитро Попружний, В’ячеслав Логін, Сергій Шумило, Юрій Шульга та О. Алдошин (останнього під час Собору викрили як провокатора).
Для мене це була перша в житті участь у такому великому церковному заході. На ньому я був безпосереднім очевидцем і учасником багатьох подій, обговорень і прийнятих рішень, зокрема й заочного обрання Київським патріархом Мстислава (Скрипника), який на той час був в СРСР «особою нон-грата».
Там я особисто познайомився та спілкувався з митрополитом Іоаном (Боднарчуком), який тоді подарував мені українську Біблію з власним дарчим написом, а також з протоієреєм Володимиром Яремою, Євгеном Сверстюком, Володимиром Котельницьким та багатьма іншими.
Захід проходив в атмосфері національно-патріотичної ейфорії та романтичного піднесення. Всього у ньому брало участь понад 400 осіб, серед яких було чимало членів Товариства української мови, УГС, НРУ, СНУМ та інших.
Для мене це був час пошуку Бога, віри і правди… Такі пошуки в радянські часи панівної богоборчої атеїстично-комуністичної ідеології та заборон будь-якої віри і релігії були дуже непростими. Часто вистраждані через численні внутрішні переживання, травми, помилки, спотикання та розчарування. Через такі важкі пошуки довелося пройти і мені наприкінці 1980-х- початку 1990-х.
У той час важкі кроки на шляху особистісного внутрішнього самопізнання, духовних пошуків Бога і віри нерідко були поєднані з «дисидентством». Дуже часто вони були невід’ємними від прагнення внутрішньої свободи, правди як в духовному, так і в громадсько-політичному житті, поєднані з захистом прав людини, неприйняттям і протистоянням комуністичній богоборчій системі та зануренням в шукання власної національної ідентичності та самосвідомості. Це все були прояви внутрішніх духовних шукань...
У школі чи інституті з їхніми безбожними піонеріями, комсомолами і т.п. будь-яка альтернативна думка, зокрема релігійна, сприймалась як виклик системі. За цим слідкували численні сексоти, комсомольські і компартійні активісти, вчителі, співробітники КГБ... За безневинне носіння хрестика на шиї, а тим паче за висловлювання «релігійних забобонів» багато хто ще в недалекі 1980-ті рр. мав серйозні проблеми на роботі або у навчальних закладах. Мене у школі у 1980-ті за носіння хрестика якось навіть побили, а потім за відмову носити піонерського червоного галстука мав серйозні проблеми не тільки я, але й мої батьки…
Внутрішній пошук сенсу життя, вищої правди, віри і Бога був характерний для багатьох з нашого покоління 1980-х. Однозначно, він не був прямим і легким. У кожного він був свій, не без спотикань, помилок, відхилень і розчарувань… Але це був порив вирватись з того безбожного «вавілонського полону», в якому перебували всі ми… То був час великих надій і сподівань, можливо у чомусь надто романтичних... Не все справдилось, багато потім було й розчарувань... Можна по різному оцінювати ті події, але це вже історія нашого покоління. А оцінки тому нехай кожен дає сам…
Facebook, 6 червня 2020
Теги:
dutchak1 написал: