Денис Таргонський

Джерело Фейсбук-сторінка автора

Ще з 2014 року, відколи росія почала війну проти України, УПЦ постійно звинувачує українську державу в «гоніннях», зокрема на міжнародному рівні.

Тим часом, у церковній традиції словом «гоніння» називають примус зректися віри у Христа. В разі незгоди людей карали – аж до фізичного знищення.

За більш ніж десятиліття так званих «гонінь» пропагандисти з УПЦ не змогли назвати жодного випадку не лише «мученицької смерті» за Христа, а й хоча б ув’язнення їхніх кліриків та парафіян за християнське віросповідання. 

Але нарешті мрії пропагандистів УПЦ про гоніння збулися.

Архімандрита УПЦ Феогноста Пушкова по справжньому гонять! За віру в Христа, за дотримання Божих заповідей, за тверду церковну позицію, незалежну від політичних «розклáдів», за феноменальну теологічну освіченість.

За усіма канонами все сходиться. Одна лиш біда: ув’язнила його не Україна, а російська «влада» на окупованій території. 

Через це УПЦ й мовчить – бо проти московського начальства не попреш.

Вони й про десятки своїх храмів, які знищили «православні брати», промовчали. І про власних парафіян, убитих російськими ракетами, теж нічого не сказали в міжнародних правозахисних організаціях.

Іронія в тому, що коли СБУ заарештувала митрополита УПЦ Іонафана Єлецьких – а він провадив відверту російську пропаганду! – про це миттю дізнався ввесь світ. УПЦ навіть свого «собрата по благодаті» папу Римського задіяло, щоб випустити державного злочинця під заставу.

Архімандрит Феогност Пушков такої честі від архіпастирів не сподобився – не їхнього поля ягода. Він же завжди єванегельську правду писав! Обґрунтовано, чесно, часом наївно – але завжди гостро.

Особисто я з ним часто сперечався. Часто був незгодним із «формою подачі» цієї правди. Проте завжди захоплювався його титанічною відданістю християнським ідеалам – у тому вигляді, в якому він їх розумів.

Його не хотіли друкувати на офіційних церковних  ресурсах. Але читали всі зацікавлені. З ним таємно радилися церковні ієрархи.

За довгі роки служіння в УПЦ він добряче дістав фарисеїв і лицемірів своєю чесністю та щирістю. А коли його село окупували росіяни, він не перейшов до РПЦ, а принципово пішов за штат.

Він, ціною власного статусу, зберіг вірність УПЦ. А от чи вірна УПЦ своїм чадам? – Загалом для неї властива інша тактика.

Як і багатьох освічених священиків, архімандрита Феоноста відправили «на далекі села» – що традиційно для цієї структури. Там люди зазвичай або спиваються, або мовчать, намагаючись вижити, або й залишають Церкву. О. Феогност же не зламався.

Проте «підхід» до нього знайшла російська окупаційна «влада». Його ув’язнили якраз тоді, коли в його хворої мами почалися ускладнення. Вони знають, що без нього мама загине. І вочевидь, у якийсь буцегарні нащадки чекістів ставлять йому побожне запитання: який же ти християнин? Твоя мама без тебе вмирає, а ти вперся лобом у свого Христа!

То що, будемо чекати «каяття» отця Феоноста? Чи, може, в архієреїв УПЦ врешті з’явиться почуття відповідальності за своїх чад?

Оскільки це малоймовірно, все, що залищається тим, хто його любить – це хоча б не мовчати.

Теги: