Архімандрит Кирил Говорун, доктор філософських наук, кандидат богослов’я, професор університету Лойола-Мерімаунт, професор Стокгольмської школи теології
Джерело телеграм-канал автора
Дозволю собі кілька міркувань про застосування канонів у Східному християнстві, яке безпосередньо залежить від церковно-державних відносин.
Система церковних канонів формувалася в римському правовому полі як частина цього поля. Канони стали видимою маніфестацією симфонії, в якій політичне лише розрізнялося, але не відокремлювалося від релігійного. Вони, таким чином, позначили розворот від нон-конформізму назад до конформізму.
Церковні правила стали державними законами, отримавши назву «канонів». Їхнє застосування забезпечувалося силовими механізмами держави і не дуже залежало від примх єпископату. Тільки імператор був «натхненним законом», а решта, зокрема священноначалля, мали виконувати закон незалежно від того, подобався він їм чи ні.
, так і не навчившись приходити до консенсусу без державної підтримки.
У західному християнстві система права збереглася головним чином тому, що церква сама по суті стала державою. Там лише Папа є «одушевленим законом», яким свого часу був римський імператор. Католицькі єпископи таким не є і зобов'язані підкорятися кодексу права.
Таким чином, головна відмінність між західним і східним ставленням до канонів, на мій погляд, полягає не стільки в тому, що в першому випадку воно є «римським» або «схоластичним», а в другому – прецедентним. І в тому, і в іншому випадку коріння канонічних традицій росте з римського ґрунту. Відмінність лише в тому, хто є гарантом правозастосування. У першому випадку це церква, що стала квазідержавою. А в другому – такого гаранта просто немає. Вірніше, епізодично виникають ситуативні гаранти, як наприклад, путінська держава. Але такі гаранти лише посилюють хаос.
Теги:
Головна відмінність між західним, цивілізованим і східним ставленням до канонів в тому, що там по мірі дорослішання людства відбулось розділення права відповідно до того, які відносини те право регулює. Світське, в основному цивільне, право, регулює майнові, господарські відносини між людьми. Які відносини регулює канонічне право — це питання до віруючих, до богословів. Я краще за них не скажу. Додатково при цьому розділенні, внаслідок цього розділення виникли цивілізовані конституції, з тим відділенням релігії від держави. Причому це розділення прав зафіксоване в тому, що вони взаємно визнають протилежність і різну природу один одного. Світське право не визнає канонічне право як самим правом. Відповідно канонічне право заперечує в своєму існуванні використання світських нормативів. Ну і тут в о.Кирила виглядає як закид державі, що вона покинула бідолашну церкву, не хоче або погано регулює її і цим сіє хаос.
В церкві немає ніяких “гарантів правозастосування” і церква немає ніякої влади над віруючими. “Влади” в світському розумінні і це різні поняття в різних закритих сферах — світській і релігійній сфері. В державі гарантом виконання законів є державний примус, в церкві виконання канонів гарантується тільки вірою. Віруючий добровільно у вірі прийшов до церкви і добровільно буде приймати все, що від неї походить. Державі, при накладанні покарання, абсолютно байдуже що покараний думає про державу і її закони. Так, покараний може на словах(!) каятися у вчиненому проступку, може так заробити у держави менше покарання. Але у вірі так не пройде. Якщо наказаний віруючий буде каятися і при цьому ненавидіти церкву і братів по вірі — це буде якесь збочення. Адже такою поведінкою він просто не досягне тих цілей, з якими він прийшов у вірі до церкви. Тому покаяння в церкві інше і глибше і покараний повинен дійсно зрозуміти гріховність свого вчинку, сам(!) повинен стати іншою людиною і довести це братам по вірі і такого ніяка влада і ніякий примус не гарантує.