Галина Бєлікова, завідувачка відділу стародавнього мистецтва НХМУ, розповідає історію ікони:


"У XVII столітті село належало Чернігівському і Київському каштеляну Адаму Кисілю, який звів у ньому замок. У 1751 році село стало власністю Наталії Розумовської, матері останнього гетьмана України Кирила Розумовського, а 1783 року Катерина II передала Кобижчу у володіння канцлеру Російської імперії Олексію Андрійовичу Безбородьку, співзасновнику Ніжинської гімназії.

Ікону привіз у музей з експедиції 1911 року завідувач історико-побутового відділу Данило Щербаківський. Він не залишив вказівки, з якої саме церкви взяв ікону, тож вона могла належати котромусь із храмів Кобижчі: Троїцькому, Успенському, Покровському, Різдва Христового.

Розмір і вигляд пам’ятки свідчать, що вона була в намісному ряді іконостаса, тому з найбільшою вірогідністю можна вважати, що це храмова ікона з церкви Покрову. Вона була зведена у 1796 році, за часів Олексія Безбородька, на території колишнього замку Кисіля. Перетворена в склад зерна у 1928-1930 роках, у 1950-1951 перебудована на клуб. Не виключено, що церкву звели у 1796 році на місці давнішої Покровської церкви, як то зазвичай практикувалося, але про неї згадок немає. Можливо, перед встановленням в новій церкві ікона кілька десятиліть перебувала в іконостасі давнішого храму.

Ікона виконана в типі "Madonna della Misericordia" – Богоматір Милосердя. Цей італійський термін вживається на позначення зображень Богородиці, під розгорнутими полами плаща якої зібрані групи людей – це символізує її опіку, покровительство над ними.

Незліченні приклади таких зображень, серед них і видатних авторів – Тіціана, П’єро делла Франчески, Доменіко Гірландайо, Ель Греко та ін., – дає готичне, ренесансне і барокове мистецтво Європи. Сюжет зародився в Італії у XIII столітті, напевно, під впливом написаного тоді твору католицького ченця Цезарія Гейстербахського "Видіння чудес".


Мадонна Милосердя була зображена на хоругві створеного Бонавентурою католицького братства Опіки Богоматері, про що згадується ще в 1267 році. Відтоді в сюжет, залежно від замовників, вводилися зображення цілком конкретних груп людей – дітей з Виховного будинку (Оспедале) у Флоренції (на картині невідомого майстра XVI століття), ченців певного монастиря (Сано ді П’єтро, Мадонна з черницями), членів певної гільдії чи представників однієї професії (Алехо Фернандес, Мадонна мореплавців, 1535), членів однієї родини (Доменіко Гірландайо, Мадонна Веспуччі, чи Тіціан, Мадонна з венеціанським сімейством), а найчастіше – членів братств Милосердя, що діяли в численних містах (П`єро делла Франческа, 1468, центральна частина поліптиху).


На землях сучасної України ідея покровительства і заступництва Богородиці була втілена в сюжеті Покрову Богородиці, іконографія якого почала складатися в Київській Русі в домонгольські часи. Чим відрізняється зображення православного Покрову від католицької Мадонни Милосердя?

Іконографія Покрову виникла на основі кількох тем – чудес і реліквій (передусім мафорію Богородиці) Влахернського монастиря в Константинополі, видіння Андрія Юродивого, акафіста в честь Богоматері Романа Солодкоспівця. Богоматір в Покрові зображується в інтер'єрі храму, де вона стоїть в повітрі над вівтарною перегородкою в оточенні ангелів та/або святих. Внизу обабіч царських врат їй предстоять групи людей, серед них – Андрій Юродивий з Єпифанієм, Роман Солодкоспівець, патріарх, імператор з імператрицею; з ними – ченці та миряни різних соціальних станів (як в іконі з Покровської церкви в Сулимівці). Богоматір зображується з тканиною-покровом: або вона тримає її в розведених руках, або над її постаттю тканину тримають ангели.

Композиція "Misericordia" була залучена українською церквою в час приходу з Європи стилю бароко у другій половині XVII століття і стала іконографічним різновидом Покрову, використовувалась поряд з ним. Ікона з Кобижчі – не єдиний в музейній збірці образ Покрову в типі Мадонна Милосердя, можна навести ще деякі подібні приклади: це ікони із сіл Саварка, Розкопанці, Дешки.


Цікаво, що у двох творах – з Кобижчі і Дешок – автори дотрималися композиційної схеми європейських Мізерікордій, в якій справа під плащем Богородиці розміщені жінки, зліва – чоловіки. Це наслідування європейського зразка було формальним – в Україні зображених людей не вважали мешканцями Дешок чи Кобижчі, як їх сприймали б у Європі".

Теги: