Напередодні Старого Нового року в багатьох місцевостях України водять Козу – на добрий урожай, щастя і добробут

altЦикл груднево-січневих свят в Україні вже дістав жартівливу назву: “від Романа до Йордана – український рамадан”. І щось у тому є… Свята тривають. Завтра – преподобної Меланії, післязавтра – Старий Новий рік, обрізання Господнє і свято Василія Великого. Нагод повеселитися аж забагато.

У Центральній і Східній Україні, на Гуцульщині завтра – Щедрий вечір. Дивно, що його масово не відзначають у Галичині, а переносять на “голодну кутю” в Надвечір’я Водохреща (18 січня). Але Маланки святкують скрізь. І Козу водять також.

Це дійство веселе, в ньому, як правило, бере участь молодь. Коза – це перебраний парубок, який тримається за жердину з рогами і вухами, за які правлять прив’язані дерев’яні ложки. Хвіст – то віхоть, а шерсть – вивернутий кожух. У компанії з Козою завжди ходить Кіт. Починають вони своє гуляння тоді, коли надворі добре стемніє. Заходять до хат, де є малі діти, і влаштовують ціле дійство. Коза танцює і робить збитки. Кіт теж пританцьовує, випрошуючи у господині сала. При цьому співають ритуальні пісні, основний зміст яких зводиться до того, що “де коза ходить, там жито родить”.

Також у цей вечір водять по селу Маланку два гурти – парубочий і дівочий. У парубочій компанії Маланкою перебирається парубок, який вміє добре “штуки викидати”, тобто жартувати. Таку Маланку супроводжують інші жартівливі персонажі – Журавель (це обов’язково найвищий парубок у селі, Коза, Циган, Циганка, Ведмідь, Чорт). Така ватага заходить до хати і показує різні комедії. Циган торгується з господарем за коня, Циганка щось міняє, Чорт заглядає в усі закутки і робить збитки, а найбільше господині остерігаються самої Маланки. А вона так і норовить викрасти мітлу і порозкидати по хаті сміття, порозмазувати або й повалити піч…

Дівоча Маланка трохи спокійніша. Ця ватага ходить і співає обрядові пісні лише під вікнами господи. На Маланку вбирається найкраща дівчина села, ще одна дівчина перебирається на її нареченого – Василя. Після закінчення обходу ватаги збираються у домовленому місці, викладають увесь свій “зарібок” на стіл і гуляють до ранку.

Дівчата у ніч на Старий Новий рік знову ворожать. Це дійство нагадує ворожіння на Андрія: кидають чоботи поза хату – куди носок повернеться, туди й заміж вийде, рахують кілки “удівець-молодець”, ліплять вареники і годують ними вже не пса, а кота.

Про цікавий обряд, що його влаштовували в Новорічну ніч на Полтавщині, згадує відомий дослідник цього краю Микола Маркевич. Згідно з повір’ям, саме взимку росте відома в Україні рослина – нечуйвітер, яку широко використовують з лікувальною метою. Проте особливу властивість вона має напередодні Нового року, її можуть відшукати “тільки незрячі, котрим нечуйвітер коле очі”; вона допомагає не лише рибалкам, а й іншим “щасливо переправлятися через рік”.

У народі віддавна вважають, що ніч на Старий Новий рік чудодійна, бо “відкривається небо”, і можна просити у святих чого завгодно: перетворення води на вино, каменя – на хліб, води – на мед. А на Гуцульщині в цю ніч – свято печі. “Цілий рік вона несе службу, а на Василя йде в танець, вона ся віддає”, - кажуть гуцули. Вранці на Маланки піч акуратно змащують глиною, “аби не кляла, що немащена”. Ніхто тої ночі на печі не спить, не сідає на неї, “бо важко їй буде танцювати”. Ба більше, ще звечора гуцули кладуть на піч овес, “аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на герць”. Ніч на Старий Новий рік багата на магічні дії та чари, в яких відчувається бажання відгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік.

Зранку 14 січня на Галичині в кожну домівку ходять посівальники і зичать здоров’я та достатку. У рукавиці й кишені вони набирають зерна (жита, пшениці, вівса) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починають засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: “Ой роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю! Будьте здорові. З Новим роком та Василем! На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Христос ся рождає!”. Господар щедро винагороджує (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми.


Цікаво знати


Традиція відзначати Старий Новий рік у ніч із 13 на 14 січня виникла після 1918 року, коли було введено нове літочислення. Колись цей день припадав на 1 січня й називався днем Василя.

У 1699 році за наказом Петра I Новий рік було перенесено на 1 січня за старим стилем, тобто на 14 січня за новим стилем. Після революції, у 1918 році, більшовики “скасували” 13 днів у році, які становили різницю між нашим та європейським літочисленням. Так утворилися два святкування Нового року – за новим і старим стилем.

Високий Замок

Теги: Старий Новий рік, Гуцульщина, Щедрий вечір, Маланка, Микола Маркевич