Філософ, культурний діяч Антон Дробович розпочав обговорення, закликавши не відмовлятися від «свого» заради миру і діалогу. Спонукав до першої думки: ми не повинні відмовлятись від "свого" заради миру і діалогу; ми кажемо «так» собі і у спільному, і у відмінному, зберігаючи і єдність, і свободу.

«Кожна людина – це її досвід. В нашій країні ці досвіди радикально відмінні. Як вести діалог, коли не існує спільного досвіду? – звернулася до аудиторії Катерина Тягло, соціолог, менеджерка соціально-культурних проектів, письменниця. – Завдання людей мистецтва, які працюють на лінії вогню – не те щоб об'єднати людей, а щоб люди хоча б не повбивали одне одного».

Олександр Хименко, начальник відділу систематизації, правової роботи та правової освіти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти, зосередився на правовому аспекті: «Саме в умовах централізації народжується те, що ми називаємо Україною. Потрібно долати індивідуалізм, правовий нігілізм, стверджувати повагу до права у суспільстві. Необхідно прийняти ряд норм політичної і юридичної відповідальності за невиконання передвиборчих обіцянок, за висловлювання політиків, які порушують консолідацію держави».

«Церква у капеланстві відіграла велику роль на Майдані, – зауважив о. Андрій Боднарук, голова Прес-бюро Київської архієпархії УГКЦ. – Голос Церкви дуже важливий як у ствердженні єдності і правди в обороні України, так і у попередженні внутрішньо-української ворожнечі між партіями та ідеологіями, лівими, правими, передніми, щоби непозбутня відмінність не перетворилась на війну. Ми маємо стверджувати спільність, визнавати відмінність, попереджувати ворожнечу і війну».

Про ментальність українців говорила дослідниця в галузі філософії освіти та політичної філософії Мар'яна Колотило. «В українській ментальності є певна інерціцність – хтось прийде і за нас зробить. Це призводить до відсутності належної відповідальності за майбутнє України. Також негативна риса української ментальності – індивідуалізм».

Віолета Артемчук, координатор Гарячої лінії ГО «Донбас СОС», поділилася реальними життєвими історіями з життя мешканців регіону, про те, як доброзичливість і неупереджене ставлення допомагають шукати спільне.

Після доповідей відбулося жваве обговорення почутого. Загалом учасники заходу дійшли висновку, що такою, якою Україна була до 2014 року, вона вже ніколи не буде. Але якою вона буде – ще неясно, бо не вистачає стратегічного бачення розвитку України і спільної карти дій. Тож для початку кожен має відповісти на питання, якою він бачить Україну в майбутньому.

Теги: