Третю презентацію спільного наукового доробку дванадцяти литовських і дванадцяти українських науковців розпочав ректор Василіанського інституту о. Пантелеймон Трофімов. Він, зокрема, зазначив, що традиція василіанських студій зродилися саме у Віленському монастирі. Протоархімандрит Василіанського чину о. Ґенезій Віомар назвав науковий доробок причиною радості і честі, оскільки він «віддзеркалює контекст цілої Церкви і призначений залишити слід на майбутнє». Тому генеральний настоятель висловив вдячність дослідникам і всім, хто спричинився до появи монографії.

Більше про серію «Київське християнство» розповів декан філософсько-богословського факультету УКУ о. д-н Роман Завійський. Він також зазначив, що ХVІ том цієї серії відобразив багатство різноманітних контекстів Віленського монастиря.

Організатор презентації професор Ігор Скочиляс поділився своїм досвідом підготовки наукового видання та виокремив плідну співпрацю Вільнюського і Українського католицького університетів, які спільно досліджували спадщину василіанського монастиря. Крім того, науковець анонсував появу другого видання монографії, де вміщений додатковий широкий спектр джерельного матеріалу. Ці джерела показують побут ченців на щодень, їхнє входження у литовську культуру та особливості вшанування постаті св. Йосафата.

Розповідаючи про значення Віленського монастиря, Ігор Скочиляс сказав: «Поява Унійної Церкви без Віленського монастиря була б неможливою». Ідеться, зокрема, про Йосафата Кунцевича, який заклав перший камінь появи благочестя в унійному монастирі Вільна. А прагматичність, вишкіл та освіченість Йосифа Велямина Рутського створили в цьому монастирі живу спільноту, яка зродила Унійну Церкву та монашество. Саме спільнота Віленського монастиря, на думку професора Скочиляса, вказувала ідентичність Унійної Церкви і надавала ці імпульси всій Церкві; саме з Віленського монастиря інші ченці брали приклад будування католицької ідентичності. Цей же монастир віддзеркалив реакцію монашества на політичні зміни у державі.

Співавтор монографії Олег Дух розповів про жіноче унійне монашество Вільна та його яскравого представника у постаті с. Василини Сапіжанки, визначної шляхтянки Великого Литовського Королівства, яка вступила до монастиря та реформувала жіноче чернецтво на теренах сучасної Литви й Білорусі.

Про роль св. Йосафата і митрополита Рутського нагадав також о. Павло Кречун, котрий доклав свої зусилля до створення наукового збірника. Він зазначив, що багато ще не досліджено, і заохотив молодих ченців до наукової праці у цій галузі.

Ще один співавтор, Іван Альмес, поділився з присутніми своїми розвідками про друкарню та бібліотеку Віленського монастиря. Після коротких виступів про історію творення, майбутні наукові проекти та ювілеї, організатори і дослідники монографії урочисто вручили спільний науковий доробок протоархімандриту та ректору Василіанського інституту.

Теги: