Зазвичай у будь-яку стару дерев'яну сільську церкву на Закарпатті можна потрапити: відкриють, якщо навіть наперед не домовлялися. Але в селі Ужок не тільки в церкву не пустять, а навіть на її територію, хоча гіди з туристами, паломники, чиновники та історики мають на це право. Журналісти Укрінформу разом з представниками місцевої влади вирушили до церкви.

"Два роки тому ми заїжджали до Ужоцької церкви, коли були на Великоберезнянщині у відрядженні, — до храму можна було підійти, роздивитися його з подвір'я, пофотографувати. Тоді якраз подвір'я біля церкви виклали кольоровою сучасною тротуарною плиткою, ми ще подивувалися, як громада змогла це зробити, бо це ж очевидне порушення охоронної зони пам'ятки зі списку ЮНЕСКО... Але коли випала нагода поїхати в Ужок знову, я таки спробувала туди потрапити. Ми поїхали в село з головою Великоберезнянської райради. Ярославу Шукалю також відома ситуація, він ділиться з нами планом, – як зробити, аби до храму був доступ. Дорогою розповідає про комісію у складі керівників профільних департаментів ОДА, очільників району, яка буквально днем раніше поцілувала тут колодки, бо їм церкву не відкрили", — пишуть у репортажі Тетяна Когутич і Сергій Гудака.

- Наскільки мені відомо, громада закріпила храм і передала ключі голові церковної “десятки“, чоловік працює вахтово, тому часто ключі – в його жінки. Саме вона, як правило, відмовляє відвідувачам, все одно, хто це — турист, паломник чи голова комісії з департаменту культури Закарпатської ОДА. Бо мовляв, церква — не музей, тому офіційно приходити можна тільки на православні свята й у неділю. А в інші дні нема спеціальної людини, яка би витрачала свій час на те, аби відкрити храм на бажання заїжджого. Відтак ми плануємо запропонувати громаді найняти таку людину, неодноразово чули, що туристи, які хочуть відвідувати церкву, згодні платити за вхід кошти — оператори, що обслуговують, наприклад, австрійські групи, кажуть про ціну в 2 євро. Ці кошти від туризму громада зможе використовувати на ремонт храму, утримання території, – ділиться ідеєю очільник Великоберезнянської райради.

Однак його ентузіазм швидко закінчується — ключниця відмовила відкрити храм, "бо в неї сіно”. Виявляється, що підійти до церкви також не можна, бо входи до подвір'я зачинені. У голови села Михайла Лешка дізнаються, що у парафії нема такого чоловіка, який відкривав би храм на вимогу туристів, тому радить приходити під час богослужінь.

"Вдома пані Марії не виявилося, вона, каже сусід, неподалік від хати горне сіно. Чоловік показує, де це, йдемо туди. Жінка, очевидно, вже в курсі про нас, бо в міру нашого наближення, підходить, войовничо спершись на рогач. Підійшовши на відстань руки, вітаюсь і прошу: пані Маріє, мовляв, ми журналісти, хочемо написати про Ужоцьку церкву, приїхали здалеку, чи не могли б ви відкрити храм? Жінка, так само дивлячись з-під лоба, замість “добрий день” каже: “Я нічого не знаю”, – і йде повз нас униз. Йду за нею, ще раз пояснюючи – хто ми і чому прийшли. Жінка на це просто починає тікати в кущі, дорогою нервово кудись телефонувати, обертаючись до мене, кілька разів погрожує викликати поліцію, зрештою, переходить на крик та образи, і зникає в кущах за копицею сіна", — пишуть журналісти.

Ситуація з доступом до Ужоцької церкви зайшла в тупик близько року тому. Ігор Губіліт, директор туроператора “Відвідай” ще в листопаді 2018 року писав із цього приводу запити до Закарпатської ОДА, Ужоцької сільради, Мукачівської єпархії УПЦ (МП), до Мінкультури. Усі відомства надали відписки.

- Так, як нині є в Ужку, в цивілізованій країні бути не може, ми ж говоримо про розвиток туризму в регіоні та об'єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Мушу вам сказати, що це єдиний храм на Закарпатті, до якого нині немає доступу туристам. Ми маємо постійні тури Закарпатськими дерев'яними церквами — і всюди доступ є, навіть на цій же Березнянщині в селах Кострино, Сухий, храми в яких – також під юрисдикцією Московського патріархату, – каже Ігор Губіліт.

Гід Марина (переселенка з ОРДЛО, просила не називати її прізвища), розказала свою історію, пов’язану з Ужком:

- Я воджу групи закарпатськими церквами кілька років, і знаю, що в Ужоцьку церкву можна потрапити в неділю. Нещодавно з туристами приїхали в Свято-Михайлівський храм, там якраз почалася служба, я розповіла їм про історію храму, про ЮНЕСКО, про вінець бойківської архітектури, вони пішли всередину – помолитися й поставити свічки. Я ж залишилася внизу: маю специфічний вигляд, завжди одягаюся на екскурсії у вишиванку, чіпляю віночка чи чільце, відтак, аби не дратувати місцевих, не пішла з туристами всередину. Через якийсь час чую з храму крики. Виявилося, що жінка з місцевої громади почала від туристів вимагати гроші, власне, я почула, підійшовши на крик, наступне: “Де ваша каса? Гроші давайте, вам тут що, музей?!”, “О, каса прийшла (це як мене побачила), ви тут шастаєте щодня, гроші заробляєте, і нам давай щось!”. Я забрала туристів, вибачилася перед ними. Мені було прикро, бо в групі були люди із Одеси, центральної та східної України, власне, усі вони – також прихожани православних храмів УПЦ МП. Вони були шоковані, жінка з Харкова сказала: “Навіть у нас такого нема!”.

Гід Любомир Воробій також регулярно возить групи дерев'яними церквами Закарпаття.

- Ця церква — перший об'єкт на нашому маршруті, після того, як ми переїжджаємо Ужоцький перевал. Більше року вже ми не маємо змоги потрапити до храму, хоча раніше старий ключник завжди церкву відкривав на попереднє прохання. Також донедавна не було замків на хвіртках, ми могли підійти до храму, оглянути його знадвору. Остання моя екскурсія на подвір'ї Ужоцької церкви була 30 березня. Ми обійшли церкву з боку цвинтаря, зайшли на подвір'я, я почав екскурсію. Маю вам сказати, що туристи у нас — освічені люди, які цікавляться історією, архітектурою, слухали із задоволенням. Отож, іде екскурсія, – і раптом до нас із криками підбігає якась жіночка, починає кричати на мене, перебиваючи, чого я завів сюди людей, у кого я питав дозволу, потім набрала по телефону чоловіка, передала мені слухавку — той також кричав у слухавку, в кого я питався дозволу зайти. Це є абсолютно ганебна річ! Я стояв, навколо мене 50 людей з цілої України, з-за кордону, США, навіть із Гонконгу, вони також стояли і все це слухали. Зрештою, ми просто звідти пішли. Більше я людей туди не заводив.

Ілдико Молнар, начальник управління охорони культурної спадщини Закарпатської ОДА, підтверджує:

- Ми два тижні тому були в Ужку — комісія з охорони культурної спадщини у складі керівництва профільних департаментів ОДА, голови Великоберезнянської РДА та райради, голова сільради Ужка. Ми були біля храму, до нас не долучився ніхто з громади, згодом сільський голова телефонував ключникам храму, але на наше прохання відчинити храм не відреагували.

В Закарпатській ОДА ініціюватимуть найближчим часом наступну зустріч, адже громада вже тривалий час не підписує з департаментом договір про охорону культурної спадщини, якою цей храм є, окрім того, що це — діюча церква.

- Право власності на церкву в Ужку має релігійна громада, а не сільрада, це було оформлено в 1991 році. Але громада має щодо цього храму не тільки права, а й обов'язки, а там — купа порушень з боку охорони культурної спадщини. Там, наприклад, дзвіниця була покрита бляхою, бо протікала — ми зараз маємо кошти на перекриття дзвіниці шинґлами (покрівельний матеріал із дерева, – ред.), але не можемо виділити їх на об'єкт, бо не підписаний договір із громадою. А тим часом дерево під бляхою гниє, тож пам'ятка псується і відповідальність за це – на власнику. Як мінімум, кримінальна відповідальність за невиконання нормативних актів, – акцентує Ілдико Молнар.

Денис Ман, директор департаменту економрозвитку Закарпатської ОДА, також наголосив на потребі діалогу.

- Церква в Ужку – унікальна пам'ятка під захистом ЮНЕСКО. У нас таких об'єктів лише два. Зрозуміло, що запит на її відвідування великий. Напевно, тут слід вести діалог із церковною громадою. Ми його, власне, і розпочали. Вкотре. Оскільки попередні діалоги результатів не дали (а представники ОДА вже зверталися як до місцевої громади, так і до єпархії, але безрезультатно), ми прийшли до села з пропозицією розглянути питання про інфраструктурні проекти навколо храму. У нас є програма підтримки сфери туризму, яка дозволяє облаштувати туристичні стоянки, є програма зі збереження культурної спадщини, завдяки якій можна реставрувати пам'ятки архітектури та ціла низка інших програм.

Голова інформаційного відділу Мукачівської єпархії УПЦ (МП) протоієрей Олександр Монич пояснив у відповіді на запит Укрінформу:

- Парадокс ситуації з наданням виокремленого статусу цьому храму полягає в тому, що храм de jure, і як наслідок – de facto у 2013 році за поданням управління охорони культурної спадщини Закарпатської ОДА включили в перелік ЮНЕСКО без будь-яких консультацій та без згоди громади села і Управління Мукачівської Православної єпархії. З цього часу й почалося двояке розуміння ситуації державою, пілігримами, туроператорами — з одного боку та громадою – з іншого. Пікантності ситуації додає ще й той факт, що, наскільки нам відомо, від часу включення храму у всесвітню сім’ю спадщини ЮНЕСКО всі без винятку кошти, які виділялися та виділяються на ремонтно-реставраційні роботи храму, громада не бачила. Тут, думаємо, є питання не стільки до нас, як до інших інстанцій! Всі поточні, реставраційно-ремонтні роботи станом на 23 липня 2019 року громада села робила своїм коштом.

Священник каже, що на Великоберезнянщині (особливо гора Полонина) часто-густо збираються представники різноманітних язичницьких та антихристиянських культів, які неодноразово «навідувалися» до святині з пляшками спиртних напоїв, тому до храму вхід обмежено. Проте "декларуємо, що Управління Мукачівської Православної єпархії готове до будь-якого конструктивного діалогу зі всіма без винятку інстанціями, які будуть піклуватися та відповідно дбати про святиню", зазначається у відповіді.

Відомий дослідник закарпатських дерев'яних церков, мистецтвознавець Михайло Сирохман каже, що обласна влада повинна прийняти рішення, місцева — забезпечити його виконання.

- Звісно, церква, особливо Московського патріархату, – це держава в державі, це вносить свої нюанси, а до того ж, коли ще й влада не виконує своїх функцій із захисту пам'яток, — маємо отакі ситуації. Ну але, зрештою, у нашій державі є закони, які мусить виконувати навіть церква. Очевидно, що треба шукати можливості за допомогою діалогу, чи інші способи – як забезпечити виконання закону. Ця церква в Ужку — надбання народу і всього людства, і до неї повинен бути доступ, а забезпечити його має влада та церковна громада... Я колись казав вам в інтерв'ю, що вже довгий час не їжджу закарпатськими дерев'яними церквами, бо мені боляче дивитися, як вони занепадають, як їх перекривають бляхою ззовні, оббивають фанерою зсередини, обгороджують залізним парканом чи викладають тротуарною плиткою. Я бачу, як у Словаччині, Польщі їх відновлюють – ці церкви квітнуть, а наші в той же час занепадають. Тому й не їжджу більше. Хоча від цього серце за них у мене не менше болить...

Теги: