Робоча зустріч відбулася за участі владики Гліба Лончини (голови Патріаршої літургійної комісії Синоду єпископів УГКЦ), богословів, істориків і каноністів з УКУ та науковців з академічних середовищ Львова, Любліна і Дрогобича.

Проректор УКУ з наукової роботи проф. Ігор Скочиляс представив рішення Синоду єпископів УГКЦ щодо відзначення 300-ліття Замойського собору, а також концепцію Міжнародної наукової конференції «Кодифікуючи традицію: Замойський собор Київської митрополії 1720 року (канонічні джерела, унійне богословʼя та культурно-релігійна програма)», що має відбутися у Замості та Римі відповідно у вересні й листопаді 2020 р. Співорганізаторами конференції виступили два католицькі університети – Український у Львові та Люблінський Івана Павла II, а також Перемисько-Варшавська митрополія УГКЦ і Замойсько-Любачівська римо-католицька дієцезія у партнерстві з Католицьким університетом Америки (Школа Богословʼя та Релігійних Студій), Замойським музеєм та Урядом міста Замостя Люблінського воєводства.

Саме в сучасному польському місті Замостя упродовж 26 серпня – 17 вересня 1720 р. проходив знаменитий собор Київської унійної митрополії, котрий зібрав майже 150 представників українсько-білоруської духовної еліти на чолі з митрополитом Левом (Кишкою). Аж до кінця XIX ст. рішення владик у Замості визначали тотожність Греко-Католицької Церкви та її душпастирські засади інкультурації Слова Божого для величезних просторів Східної та Центрально-Східної Європи, де впродовж XX ст. на руїнах колишніх імперій і тоталітарних режимів постали незалежні Білорусь, Латвія, Литва, Молдова, Польща, Росія та Україна.

Модератор семінару д-р Тарас Шманько (завідувач кафедри літургійних наук Філософсько-богословського факультету УКУ) представив основні тези до дискусії про богословську та обрядово-канонічну проблематику Замойського собору. Однією з дослідницьких гіпотез, яку в міждисциплінарному ключі обговорили богослови, каноністи й історики, є припущення, що Замойський собор не тільки засвоїв досвід Тридентської реформи латинського християнства, але й кодифікував набутий упродовж XVII – перших десятиліть XVIII ст. культурний, духовний і почасти соціальний досвід єдності Київської митрополії з Римською Церквою та діалогу з православними. Критичний аналіз джерел (зокрема, готується до друку виявлений нещодавно латиномовний «Діарій» собору 1720 р.) і тогочасного еклезіального й культурного контекстів дають підстави суттєво скореґувати традиційну інтерпретацію Замойського собору. На переконання учасників дискусії, необхідно більшу увагу звертати на внутрішньоцерковні джерела формування його культурно-релігійної програми, а також розуміти, що творцями замойської реформи були не лише Римська Апостольська столиця і Латинська Церква Речі Посполитої, але й сама Київська унійна митрополія.

Учасники семінару-робітні наголосили на тому, що заплановані наступного року міжнародний форум про Замойський собор та низка інших академічних заходів повинні стати потужним інтелектуальним стимулом для критичного переосмислення богословських, канонічних і соціокультурних джерел Передання сучасної УГКЦ. Не менш важливе значення має вироблення практичних рекомендацій у сфері літургійного життя, церковного права, еклезіології, міжконфесійного діалогу тощо з перспективи унійної спадщини давньої Київської митрополії.

На пропозицію владики Гліба Лончини, літургійна спадщина Замойського собору стане однією з основних тем наступної конференції Патріаршої літургійної комісії, що відбудеться навесні 2020 року.

Теги: