«Ще до вчорашнього ранку я лише мріяв доставити в погоріле село хоча б один обладнаний для житла вагончик (битовку), – розповідає служитель церкви, директор Департаменту соціального служіння УЦХВЄ В’ячеслав Когут. – Зранку за кавою зустрілися з одним братом-підприємцем, розговорилися – біда у людей. Він, довго не роздумуючи, запросив на своє будівельне підприємство: «Є вікна, двері, цемент…» Підійшов ще один забудовник, каже: «Я даю укомплектований для житла вагончик». Інший: «А я виділю маніпулятор (транспорт для розвантаження – ред.)» Ще один пожертвував два вагончики. Хтось з братів закупив руберойд, мінвату та інші будматеріали. Члени київської церкви “Філадельфія” зібрали спальні мішки, а наші — дитячі іграшки, теплі речі, та продуктові набори».

Щоб перевезти вантаж треба було найняти фуру, коли ж зідзвонилися з господарем компанії-перевізника і він дізнався для чого вантажівка, виділив її безкоштовно. Бог розташував серця й інших людей. Відтак уже о п’ятій ранку наступного дня, 30 квітня, на Житомирщину вирушило шість автомобілів.

«Коли ми прибули на місце, помітили завезене сіно для худоби, днями у селі побували брати з Рівненщини під керівництвом єпископа Володимира Брички. Загалом же картина – на словах не передати!.. Нагадує апокаліпсис – все обвуглене. Дорогою зрозуміли, що досі не всі пожежі погашені, — продовжує свою розповідь В’ячеслав Когут. – Поблизу згорілої православної церкви, про яку тепер нагадує тільки обвуглений хрест, із землянки вилізли дві жінки. Ми встановили перший вагончик і коли вони зайшли в середину, то не могли стримати сліз. Ліжка з матрацами, подушками й ковдрами… вони не могли повірити, що вже у цю ніч не будуть спати в сирій землянці, а тут, у теплі».

Коли приїхали на інше дворище, назустріч вийшла жінка, яка розповіла, що іще вчора знала, що буде будиночок. Вона, та ще двоє її сестер з сім’ями (на всіх — семеро дітей, у двох сестер по троє дітей) ночували у сусідньому селі, де вціліло кілька будинків. Звичайно на серці було бажання отримати такий тимчасовий прихисток, але сестри порадились і вирішили вагончик віддати іншій родині, там потрібніше. Але будиночок привезли не один і їм також дістався.

У третьому місці господар довго не міг повірити, що це безкоштовний дар, усе запитував, скільки часу він зможе там прожити, поки збудує якусь свою будку. Коли ж нарешті усвідомив, що християни подарували йому цей вагончик, чоловік стояв просто і плакав.

«Люди в Магдині щодня молилися і просили: «Боже, дай нам дах над головою». Дехто думав про шифер і целофан, а приїхав цілий будиночок, хоч і шифер та целофан ми привезли також. Мене ж вразило інше – ділиться В’ячеслав Когут. – Коли команда завершила роботу і всі зібралися на молитву, одразу після нашого «Амінь», секунд через тридцять, пішов дощ. Я помітив, що Ярослав Олексійович, голова Овруцької РДА, який увесь цей час був із нами, раптом не стримав сліз.

Про те що сталося у цей момент, дізнався потім від Анатолія Кушнірчука, члена церкви ЄХБ, який і надихнув нас на цю поїздку. Ще вранці Ярослав Чепурко приєднався до нашого екіпажу (сам він через бюрократичні перепони вже два тижні безрезультатно б’ється про такий вагончик для погорільців). Хтось зранку запитав голову РДА: чим іще ми можемо допомогти? «Дощу б нам!» – відповів той. А брат Анатолій взяв і сказав: «Повірте, це такі люди, що все змонтують, вкінці помоляться і буде вам дощ. Так і сталося».

Команда служителів щиро дякує кожному, хто долучився до сьогоднішньої гуманітарної експедиції. А ще анонсувала, що 1 травня, на світанку із Києва на Житомирщину виїде колона вантажівок, яка повезе на погорілі села іще п’ять вагончиків. Церква планує взяти під опіку ще одне постраждале село.

Теги: