Модератором вебінару виступив ректор Відкритого православного університету Георгій Коваленко. Пряма трансляція онлайн-зустрічі з платформи ZOOM велася на ФБ-сторінці Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості.

У передньому слові модератор зауважив про певні недоліки документу загалом. Це і слабке структурування тексту, і відсутність тематичного покажчика. Щодо глибини розкриття тем, то о. Георгій зауважив, що деякі з них висвітлено неповністю і подекуди дуже обережно, як от проблеми молоді або питання подружнього життя з неправославними. З іншого боку, чимало питань, порушених у документі, внесли ясність щодо позиції Церкви, як от: розлучення (відтепер розлучення не вирок); клонування («дитина з пробірки» може бути охрещена); можливості повернення до розбудови Тіла Христового жінок у чині дияконис тощо.

Основними спікерами другого вебінару стали науковий редактор українського і російського перекладів документа Ігор Мялковський, вчений секретар Відкритого православного університету протоієрей Богдан Огульчанський та філософ Олександр Філоненко.

Свої міркування щодо документу загалом і третього розділу зокрема Ігор Мялковський розпочав з подяки Вселенському патріарху Варфоломію, архідиякону Джону Хрисавгісу та усім авторам документу за їхнє свідчення про життєдайність, надзвичайну актуальність православ’я в сучасному світі. Крім того, він зазначив, що, на відміну від тих церков, які ще намагаються втілювати християнську звістку за допомогою влади або спираючись на ностальгію про “золоту добу”, «ми мусимо усвідомити, що є великою мірою на маргінесі. І це непогано. Бо якщо Церква має що сказати суспільству, то вона повинна зробити себе в рівній конкуренції, з іншими, можливо, ідеологіями, іншими голосами в царині етики, суспільно-політичній і довести своє право бути почутою», — сказав доповідач.

Свій виступ Ігор Мялковський присвятив параграфу про самотність та дружбу в православ’ї. «Я би хотів трошки поговорити про ті речі, які близькі мені самому (і саме через те, що в документі вони недостатньо осмислені, опрацьовані). Це питання про самотність і про святу дружбу, про яку згадується в дуже короткому словосполученні. Існує, на мою думку, велика складність через брак досвіду, що таке самотність у християнстві, в православ’ї. Так, ми знаємо чимало прикладів досконалого життя, яке провадили святі, пустельники… І звичайна людина час від часу потребує самотності, певної втечі від цього бурхливого світу в пустелю, щоб поспілкуватися із собою наодинці, з природою, з самим Богом. Але часто виявляється, що повернення до такого безтурботного спокою з собою стає неможливим, якщо немає примирення, ототожнення себе з іншими. І тоді немає плідних шансів ні на перебування в пустелі, ні на споглядальну і молитовну єдність з Богом. І тільки тоді ми починаємо виявляти значимість перебування наодинці із собою, з власною оригінальністю, але і з власними турботами та стражданнями… Існує певна драма самотності, відчуття покинутості, непотрібності Церкві, іншим людям, тощо. У документі йдеться якраз про те, що для полегшення самотності тих, хто йде цим особливим шляхом, тобто шляхом самотності в цьому світі, на відміну від життя чернечого, життя в шлюбі, джерелом духовної розради може стати «свята дружба». І ця тема в документі, на мою думку, не опрацьована взагалі… Я б хотів сказати, що підхід авторів закликає до цих значущих проблем суспільства, людини і викликає певні думки на тему християнського розуміння дружби і зосереджується на її природі як дару, а також на її природі як обов’язку, на таїнственній природі дружби й есхатологічному, апостольському і подвижницькому характері», — зазначив він.

Про методологію вирішення проблем, закладену в документі, говорив у своїй доповіді філософ Олександр Філоненко. «Ценность этих пунктов (Социальной доктрины — ред.) в том, что предлагается определенный новый и вечно древний методологический ключ к рассмотрению трудных вопросов. Во-первых, сама готовность Церкви смотреть на трудные для людей вопросы — это свежая вещь. В этих параграфах замечателен сам подход: не отворачиваться от всякой человеческой боли. Там много раз подчеркивается, что это трудная вещь, потому что страдания вызывают слезы, протест, желание защитить, воспользоваться нецерковными инструментами… Для меня в этой точке находится самый большой методологический подарок… Речь идет о том, чтобы войти в ситуацию страдающих людей. Если мы с букетом предпосылок — радостью, благодарностью, хвалой и милосердием — заходим в социальные проблемы через жизненный путь человека, то, оказывается, мы на все эти проблемы можем смотреть иначе… Перед нами двойная работа: во-первых, понять, какие проблемы действительно есть в украинском обществе, во-вторых, начать входить в эти проблемы по-христиански. Первое простое правило вхождения в проблемы по-христиански — не отворачиваться. И это в документе очень сильно показано».

О. Богдан Огульчанський у своєму виступі зазначив, що сила документу в тому, що він дає світло, звертається до суспільства. «Вперше у цьому документі я бачу, що Церква ставить питання, що вона готова визнати, що є питання, на які у неї немає простої відповіді, немає беззаперечного догматичного авторитету — «ми знаємо, як вам жити далі». І в цьому є велика заслуга, що Церква звертається одночасно і до самої себе в цьому документі, і ми звертаємося один до одного. Вона відкривається світові, говорить, що є проблеми, піднімає їх, але не каже «роби, як я», а пропонує вирішувати ці питання. Тому що ті цінності любові, які дають Господь і Євангеліє, ми повинні нести».

Однак, на думку о. Богдана, у документі бракує візії, як Церква бачить вирішення конкретних проблем. Він пропонує шукати ті спільноти та групи, які навчилися ставити конкретні питання і певною мірою вирішили, як їх розв’язувати.

Також до обговорення ІІІ розділу доктрини долучилися учасники вебінару. Зокрема, голова управління соціального служіння ПЦУ о. Сергій Дмитрієв відповів на питання Оксани Горкуші та Людмил Филиппович про реальну імплементацію цього документу в життєдіяльність Церкви.

Отець Сергій Дмитрієв: «Я с документом ознакомился еще месяц назад, и мы опубликовали его на официальной страничке Социального служения ПЦУ. Я был, наконец-то, очень рад, потому что то, чем мы занимаемся, сформулировано в некоторые богословские термины, то, чего не хватает не только для ПЦУ, а вообще для религиозного сообщества в целом. И для вещей, которые мы делаем, — например, сопровождение ВИЧ-позитивных людей, женщин коммерческого секса, наркозависимых подростков, ЛГБТ-сообщества — этот документ дает нам некую легитимность, право объяснять, почему мы находимся там и какая наша функция. С другой стороны, я понимаю, что документ разрабатывался не для Украины. Вселенский Патриархат ни для Украины, ни для РПЦ не являлся таким примером, как документы Римо-католической церкви для их широкой общественности. Его написали греки, и что с этим делать? Для кого этот документ? Если это документ в целом для Церкви, то нужно каждого священника убеждать, нужно, чтобы эту дискуссию слышали, участвовали или хотя бы записывали как минимум несколько тысяч священнослужителей. Будет ли документ подписан Священным Синодом или хотя бы Отделом социального служения на таком уровне, чтобы мы могли им пользоваться? Чтобы мы могли конкретные терминологии, которые прекрасно изложены, использовать — т.е. легимитизировать свою работу, сказать, что «так говорит Церковь». Поэтому я этим занимаюсь...».

Також свої міркування стосовно соціальної доктрини висловив о. Іван Гищук з управління у справах сім’ї ПЦУ: «Дуже цінний документ насправді, для Православної Церкви він важливий. Він не відкриває усіх проблем та питань, які виникають перед сучасним суспільством і сім’єю. Але для мене дуже знакове, що в цьому документі закликається до служіння людині. І не просто до служіння людині, але кожній людині. Тому що тут відкритість для всіх. Засуджується гріх, але не людина. Принцип, який дарується нам для пастирської опіки та служіння, — любов. Він дуже вміло підібраний, бо це в дусі самого Ісуса Христа, до Якого фарисеї привели блудницю і сказали «засуди!». На що Він відповів: «Хто без гріха, нехай кине камінь». Цим самим проявив божественну мудрість, божественне співчуття і божественну любов. Принцип, що відкривається в цій соціальній доктрині, — принцип любові — закликає нас до відповідальності й особливого служіння. Тому я з радістю вітаю цей документ, він справив на мене велике враження своєю цінністю, любов’ю і тендітністю, щоб не викликати певні суперечки у колі і православних християн, і православних богословів. Тому тендітність і любов — Божий Дух, прописаний словами цього документу».

Також до дискусії щодо ІІІ розділу долучилися учасники попереднього, першого вебінару — науковці з видавництва «Дух і Літера» Лідія Лозова, Костянтин Сігов та Дарина Морозова.

Лідія Лозова, зокрема, зазначила, що для неї цей документ є «про те, що «Церква з тобою», що в центрі документу і цих розділів є людина, найуразливіші люди, яких треба оберігати, любити. І завдання Церкви не в тому, щоб сказати, як вони мають жити, які аскетичні вправи виконувати, щоб стати кращими, а в тому, щоб бути у солідарності з цими людьми». Також, на думку доповідачки, в документі є багато питань, але немає всіх відповідей, що свідчить про те, що це жива, актуальна історія.

Костянтин Сігов закликав не перебільшувати «закордонності» документу, він упевнений,  що цей соціальна доктрина має пряме відношення до кожного українського міста і околиці. Все ж питання полягає в інкультурації — потрібне тлумачення, пояснення стосовно цього дуже якісного документу.

Крім того, він повідомив, що з’явилася рефлексія на православну доктрину з боку католицької спільноти. «Потужний відгук на цей документ написала з Франції Анн-Марі Пельтьє. Вона порушила дуже важливу тему: в який спосіб для великої спільноти, яка пів століття практикує подібні документи, може бути цікавий, суголосний цей документ; чому католики можуть у цьому джерелі знаходити цікаві ідеї, імпульси для подальшого дослідження».

Він також запропонував до обговорення питання, як конкретні параграфи цього документу виносити в дискусії в суспільстві і сприяти тому, щоб він став посиланням, яке чують, яке знають, до якого звертаються і в освіті, і в синодальному процесі, і в багатьох інших дискусіях.

На миротворчій місії документу та його майстерності узгоджувати різні погляди зробила наголос Дарина Морозова. «У Церкві завжди є два крила: осердя, яке тримається традицій, і ті, хто прагне рухатись кудись далі. Без жодного з цих крил Церква неможлива. Як і людський організм. Безперечно важко узгодити погляди цих двох партій. Тому пошуки спільної мови, порозуміння, коли ніхто б не почував себе виключеним із діалогу, — це дуже важливо і схвально. Жодне з цих служінь не є легким. Я б не сказала, що свідчити про цінності Церкви легко. Нелегко нагадувати суспільству про заповіді, які сьогодні не є для нього зручними. Про це свідчить кожне житіє мучеників, преподобних, сповідників… Але, мабуть, іще важче, добре знаючи заповіді, усвідомлюючи свої цінності, на яких стоїш, приймати ту людину, яка живе інакше, яка не згодна з тобою, має інші цінності. Тому дуже важливо вміти примиряти».

Також під час обговорення ІІІ розділу учасники бесіди активно дискутували в чаті.

Теги: