У п’ятнадцять років вийшов Віктор Кузьмук із отчого дому: спочатку був Шацький лісовий технікум, потім армія, морехідне училище, Академія військово-морських сил. Так хлопчина з глибинки, що жив на хуторі, випасав худобу і дуже любив місцеве озеро, став капітаном першого рангу.

– Віктор Кузьмук побачив пів світу, пережив багато, – розповідає настоятель Хрестовоздвиженського храму села Синове протоієрей Володимир Федорович. – Похоронив сестру Любу, якій було лише 15 років, у 32 помер брат Костянтин. Життя було сповнене випробувань та ризику. У якийсь момент Віктор Сергійович вирішив присвятити його Богові і завершити на батьківщині поблизу Милецької Свято-Миколаївської чоловічої обителі. Ішов до цього, не покладаючи сил. Тож спочатку у Києві його висвятили у диякона, а потім у Володимирі-Волинському – в сан протоієрея.

Мрія Віктора Кузьмука спорудити храм там, де знайшли вічний спочинок батьки, і відслужити в ньому хоча б одну службу, почала втілюватися в життя торік, після Пасхи, коли в Шкробах заклали перший камінь під каплицю.

 – Укладений отцем Віктором контракт на черговий рейс, схоже, буде останнім у його морській одіссеї, розпочнеться лише священницьке служіння, – каже отець Володимир. – Вкотре йти в море його спонукало бажання завершити будівництво, адже це дороговартісний процес і споруджується храм виключно за кошти отця Віктора. Нині священник перебуває в Лівії та Ємені, де досить напружена обстановка, не може навіть зійти з вантажного судна, не те, що переказати гроші в Україну. Але будівництво не зупиняється, деяку суму на храм зібрали місцеві мешканці.

Затримує будівельні роботи й карантин. Розповідають, що коли в село привезли з Почаєва куполи, майстри ламали голову, як переварити кріплення на одному із них, боялися, що від прогрівання воно трісне. Якоїсь ночі Олександру Бораку наснився сон, що ту частину конструкції, за яку переживають, потрібно закопати в пісок і таким чином уникнути неприємностей. Так і зробили. Нині куполи вже прикрашають шкробівську церковцю. Її назвали на честь великомучениці Варвари, яку дуже любить і якій молиться протоієрей Віктор. На Старовижівщині це єдиний храм, який має таку назву.

Теги: