Монастирський храм у Покотилівці біля Харкова зведений на початку 2000 років за проєктом харківського архітектора Юрія Столяревського. На початку 2020 року парафіяни виявили ініціативу оновити храм і після великодніх свят розпочалися ремонтні роботи. Заміни потребувала електрична мережа, утеплення стін, система опалення храму, до того ж встановлено нове провітрювання, підлогове опалення та озвучення церкви.
Свято освячення розпочалося урочистою утренею, яку відслужив протоігумен провінції Найсвятішого Спасителя о. Йоан Школик. Перед початком лтургії духовенство та численні парафіяни і гості зустріли владику Василія Тучапця, екзарха Харківського.
Відразу після вступних молитов розпочався обряд освячення оновленого храму, а також приміщення для катехитичних занять молодіжної спільноти «Вірні вірі» та дитячої недільної Школи святого Василія Великого, який органічно поєднався з архиєрейською літургією.
Божественну літургію співслужили: протоігумен о. Йоан Школик, ЧСВВ, та о. Корнилій Яремак, ЧСВВ, провінційний радник зі Львова, о. Григорій Семенков, генеральний вікарій Харківсько-Запорізької римо-католицької дієцезії, настоятель монастиря о. Йосиф Щур, ЧСВВ, о. Олександр Дядя, парох у Сумах, декан Харківського деканату, о. Роман Мельник, ЧСВВ, ігумен Погінського монастиря на Івано-Франківщині, о. В’ячеслав Сеник, ЧСВВ, настоятель монастиря у Званівці на Донеччині, о. Онуфрій Репецький, ЧСВВ із василіанського монастиря в Кам’янці-Подільському, перший настоятель монастиря, о. Піо Павлик, ЧСВВ, економ Крехівського монастиря на Львівщині, о. Миколай Микосовський, ЧСВВ, о. Петро Майка з Ізюма, о. Володимир Раковецький з Полтави, дияконував отець-диякон Микола Литвиненко.
На святкуванні були присутні жертводавці, виконавці ремонтних робіт, які своїми пожертвами та працею долучилися до цієї події.
Теги:
dutchak1 написал:
Ствердження, що в часи "священного союзу" Церкви та держави існувало громадянське суспільство яке чимало потерпало - дуже сміливе. Ну а благочестивій імператриці Ірині було набагато легше збирати Собор названий Церквою Сьомим, Святим, Вселенським і розлядати питання які, на думку Д.Таргонського, були особливо важливими. В імператриці не було необхідності зважувати на такі дурниці, як права людини чи різні там міжнародні конвенції, які її майже примушували підписувати і заставляли потім гармонізувати власне законодавства із ЄС, . Не було і в неї необхідності переконувати віруючих в її намірах “йти в Європу”. Ну а ствердження автором, що у нас є політичний тиск на віруючий електорат — це з опери “Мы живём, под собою не чуя страны, Наши речи за десять шагов не слышны”