За рік будівлю мечеті вдалося цілком відновити, а також збудувати абдестхане — приміщення для обмивання. Вдалося зібрати навіть старі кумани (кумгани), глечики для ритуального обмивання — вони розміщуються в передпокої мечеті. Трохи згодом був побудований мінарет.

Зберігся й міхраб — ніша в стіні мечеті, що показує напрямок на Мекку — з унікальними фрагментами орнаментів і візерунків.

Всередині мечеть порівняно невелика, але її вистачає для місцевих жителів. Загальна чисельність населення в Кокташі (Синьокам'янці) — приблизно 350 осіб, більшість — кримські татари.

Тепер у планах жителів — облаштування майдану біля мечеті та прилеглої території.

До 1948 року село Синьокам’янка називалося Кокташ. Жили тут в основному мусульмани — кримські татари, яких депортували у травні 1944 року. Після депортації корінного населення в Криму влада перейменувала майже всі кримськотатарські топоніми.

Перша документальна згадка про село є в «Османському реєстрі земельних володінь Південного Криму 1680-х років». Згідно з ним у 1686 році (1097 за гіджрою) житель Кокташа Карт Мустафа мав ділянку землі в селищі Ворон. Згідно з Камеральним описом Криму, у 1784-му, в останній період Кримського ханства, Ґокташ належав до Ширинського кадилику Кефінського каймаканства.

Теги: