У 1919 році місцевий сільський уряд дозволив православним вірянам користуватись Свято-Миколаївською уніатською церквою, брати участь у проведенні позачергових богослужінь.

З часом за благословенням о. Олексія (Кабалюка) мешканці почали перейматися побудовою нової церкви. Сінокісні угіддя тут були власністю місцевого жителя Юрія Поповича (1860-1937) – схимонаха Герасима, якого в селі знали як Мигалчишина. Він і подарував влітку 1921 року цю землю під майбутній монастир.

Створення скита зареєстровано в православній канцелярії м. Хуст, воно датоване 1921 роком, і в записі йдеться про православний чоловічий Фаворський скит Преображенія Господнього при с. Теребля на Карпатській Русі.


Згадує один з колишніх настоятелів архімандрит Веніамін (Керечанин): «…звернення до Сербської Православної церкви про відкриття скиту, яке вивчалось… і тільки з початком будівництва каплиці 15 квітня 1923 року благословив Сербський Патріарх Димитрій».


На початку 1920 року Православна Церква, після пертурбацій, пов'язаних з революціями та війнами у дотичних країнах, робила перші самостійні кроки, не маючи свого очільника – єпископа. Велись переговори з Сербською Православною Церквою, щоб взяла під своє крило. Новостворена держава Чехословакія в перші роки становлення не визнавала Карпаторуську єпархію і тільки у 1923-1924 роках питання православної віри зрушило з місця. Особливо держава стала підтримувати нашу віру після парламентських виборів 1924 року. Були виділені значні кошти для будівництва різних релігійних споруд та на зарплату священникам. Тому дехто вважає, що на 1923 рік припадає заснування монастиря. Будівництво великого цегляного Преображенського храму розпочалося у 1937 році і завершилося вже після війни – у 1953-му, коли будівля засяяла своїми куполами над Тереблянською долиною.


За часів СРСР, у 1952 році, ігумен Веніамін започаткував спорудження нового цегельного житлового корпусу. Тут була ковальська кузня, столярний цех з електродвигуном, великий фруктовий сад, яблука з якого продавали за межами області, виноградна плантація, що давало власне натуральне вино.


Але 30 березня 1960 року на ігумена Веніаміна було відкрито судову справу і районним судом позбавлено волі на 1 рік 6 місяців (відбував покарання у колонії загального режиму).
Під час гоніння осиротіла монастирська братія, щоб підтримувати порядок в обителі, обрала ігуменом архімандрита Йова (Кундрю) – який з березня 1960 року і до закриття обителі 10 травня 1961 року керував нею.


10 травня 1961 року монастир постановою влади примусово закрили і всіх монахів, послушників розігнали по домівках до родичів або на приходи. Будівлі монастиря та земля були передані Буштинській школі-інтернату: тут у літній період діяв піонерський табір для учнів. З ачсом багато споруд було зруйновано, навіть на цвинтарі спиляли дерев’яні хрести, а могили зрівняли із землею.


Потім тячівська влада усе нерухоме майно та землю з садами і виноградником передала місцевому колгоспу «Більшовик», який став тут повноцінним господарем і з монастирського виноградника площею 80 сотин за декілька років розвів на схилах урочища Ботинське плантацію на 12 гектарах.


У 1970 році храм було остаточно зруйновано, залишилась тільки купа битої цегли…


Через 40 років, після розпаду Радянського Союзу, у 1992 році при приходському священнику о. Володимиру (Руснаку) та підтримці місцевих кураторів, будівельних майстрів і помічників залишки цегляного корпусу, який зберігся, було перебудовано на церкву – розширено зал для прихожан, добудовано вівтарну частину, залишено дві келії та великий ганок-коридор під одним дахом. Будівництво завершилось восени 1993 року.

Ідею відродження монастиря й ініціативну групу підтримав восени 2000 року владика Хустсько-Виноградівської єпархії УПЦ (МП) о. Іоанн (Сіопко). У січні 2001 року на Синоді в Києві, після обговорення, було дано дозвіл і благословення на відновлення монастиря.

Ігуменом Тереблянського монастиря зараз є архімандрит Варлаам (Діденко). 

Теги: