В числе духовных чад покойной киевской монахини Алипии (Авдеевой), которая имеет большую популярность в православных, особенно консервативных, церковных кругах и в то же время известна своей противоречивой репутацией в Церкви, оказался бывший епископ Тульчинский и Брацлавский УПЦ МП — 56-летний владыка Ипполит (Хилько), ныне отстраненный от дел.
Как сообщает Православие.ру, в своих воспоминаниях о старице владыка поведал, как она предрекла ему епископство, а еще о пожаре, случившемся, когда он учился в Московской духовной академии: пожар вспыхнул в 1986 году как раз под праздник Воздвижения Креста Господня – пять студентов тогда отдали Христу свои души.
– А моей сестре, еще ничего не знавшей, о пожаре сообщила матушка Алипия: «Пожар случился! А он не спа-а-л! Туда-сюда ходил!» По молитвам матушки все обошлось – я действительно не спал в ту ночь.
Епископ перечислил еще несколько удивительных случаев из своей жизни, как по молитвам блаженной ему удалось сохранить палец, который он чуть не потерял, работая с электропилой – ей было это открыто, как помогла ему в перелете в Иерусалим, где он нес послушание в Русской духовной миссии, и многое другое. Приведу эпизод их последней встречи. Это было перед самым отъездом в Иерусалим. Матушка очень любила цветы, и владыка принес букет.
– Матушка, примите цветы. Говорят, они символ жизни.
– Жизни, говоришь? Тогда сам и поставь.
Эта была их последняя встреча на земле, сообщается на сайте.
При этом в публикации опущена информация о том, что владыка Ипполит (Хилько) продолжительное время являлся духовным лидером "политического православия", главным украинским сподвижником Чукотского епископа Диомида (Дзюбана), который впоследствии разорвал общение с РПЦ, назвав её «служанкой Антихриста». Оба епископа вместе подписывали и рассылали пастве письма и заявления против ИНН, глобализма, экуменизма, «отступления» РПЦ от «чистоты православного вероучения», пока не были осуждены в 2007-2008 годах высшими органами управления РПЦ и УПЦ (МП).
Как согласуется "путевка в жизнь", данная епископу Ипполиту монахиней Алипией, и бесславное завершение его епископского служения, владыка тоже не объясняет.
Ранее сообщалось, что духовники Киевских епархий УПЦ МП и УПЦ КП едины в отрицательном отношении к канонизации "псевдоюродивой" монахини Алипии.
Теги:
Мертвенность православия в УПЦ КП-это отмена строго Успенского поста в "великий"праздник 24 августа по решению синодаУПЦ КП,это Денисенко как предстоятель,это принятие в общение всякого сброда,который выгнали с других церквей(главное признаться в любви к украине и мове),это высмеивание и критика канонизированных Святых.Не Вам судить о канонизации Алипии,если Господу будет угодно ,то она состоится.
А не пусті порівняння з екстрасенсами і іншою нечистю, та власні догадки та випади про матушку.
Можливий термін її канонізація в 2018р.= 1988 + 30. А вирішувати питання канонізації буде комісія, призначена священним синодом.
Десять років взято з запасом, бо не думаю що канонізація відбудеться зразу по закінченню тридцятирічного терміну.
Та справа не в 10-и роках, а в тому, що обов’язково шановна Магдалина поміняє свій світогляд, при її (що вітається) наполегливому бажанні розібратися у всьому. Тому я привів приклад з черницею із власного досвіду.
Варто, ще й як варто. Досвід РПЦ засвідчив, як не піднімали на щит слави Івана Грозного, та нічого не вийшло, як не топтали в РПЦ промосковські екстремісти свого часу Петра Могилу, – так і осталися зі своєю ненавистю.
Тому Марк Л., справу, якщо вона непротирічить Божим заповідям, потрібно робити, а Господь або дозволить звершити її, або розвалить.
Тепер щодо слів "Якщо це Божа справа". Напевне, не варто будь які діяння в Церкві апробувати цими словами. Бо пізніше постане питання, наприклад, канонізації Сталіна і канонізують, прикрившись цими словами, тобто, скажуть: якщо це Божа справа, то люди будуть вшановувати, а якщо ні, то святий Сталін піде в забуття. Вибачте що такий приклад, але будь яка канонізація є важливим та відповідальним актом в житті Церкви і якість канонізаціійних процесів свідчить якраз про усвідомлення цієї важливості та відповідальності.
Розкажу з практики. В одному монастирі, де я був, одна черниця з досвідом дуже строгої аскези, (а в монастирях дуже рідко хто дотримується аскези з високою строгістю, та це й по уставу не вимагається), одну постійну прихожанку монастиря наставляла до кого потрібно молитися, звертатися за порадами і кому поклонятися. В кінці настанов черниця об’яснила що до київських: ні-ні, бо миряни. Це було восени 2007.
Літом 2008 роздався в мене в дома телефонний дзвінок, моя знайома черниця попросила зустріти її. Виявилося що в неї набігли проблеми, і їх потрібно вирішити. В Києві зводили її на могилку до Феофіла, та до саркофагу Аліпії. Проблеми розрішилися.
Питати що спонукало приїхати до «мирян» я не захотів, вона не перша, і не остання, в переміні поглядів. Мені і без запитань було зрозуміло що з нею.
Візьміть перший том «Житія святих» святителя Дмитрія Ростовського, в УПЦ КП його теж признають, прочитайте вступні слова, і Ви все зрозумієте. Дмитрій сам описує про жорстку редакційну правку «Житія святих». Так що в книгах, зайвого ви нічого не знайдете. Для цього потрібно читати історії.
В якому описанні житія рівноапостольного царя Костянтина ви знайдете що в нього, окрім матері рівноапостольної Єлени, була дружина і син? Між іншим, він їх стратив підчас проведення Вселенського Собору. Та це не завадило всій християнській спільноті признати його святим.
Так що свої нападки на матушку Аліпію притримайте років на десять, а там, після канонізації її, і подасте свій голос. На канонізацію ж однак не вплинете, зате гріхів наберетеся, при таких бурних, нікому не потрібних дописах.
Сказано: якщо це Божа справа …
что-то я в древних житиях не встречала случаев, чтобы святые хвалились своими молитвами перед приходящими к ним, притом еще и подчеркивали, мол, это я вымолил тебя
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній новині.