Зокрема, єпископ Рівненський і Волинський Гавриїл Гавриїл (Кризина), який також є членом Комісії з державного визнання документів про вищу духовну освіту при Міністерстві освіти та науки України, на своїй сторінці у Фейсбуці написав: «Любі земляки-закарпатці! Вважаю, що на часі прохати Всесвятійшого Константинопольського Патріарха Варфоломія про відновлення ставропігії на святому Закарпатті, яка була з 14 століття – славного монастиря на честь Архангела Михаїла у с. Грушево на Тячівщині (монастир існує). Відновимо історичну пам’ять та правду».
 
Єпископ УАПЦ в коментарях до допису також наголосив, що «з 11 жовтня 2018 року не існує ані УАПЦ, ані УПЦ КП, ані УПЦ МП – існують єпископи, священики, диякони та вірні цих Церков – у складі відродженої Київської Митрополії Константинопольського Патріархату».
 
Також єпископ Гавриїл (Кризина) наголосив, що «наша Мати-Церква була і є виключно Константинопольська Церква з 862 року – хрещення наших пращурів свв. Кирилом і Мефодієм».
 
Він також нагадав, що до 1946 р. на Закарпатті існували канонічні єпархіальні структури, монастирі і парафії Константинопольського Патріархату, патріаршим екзархом якого на Закарпатті був архієпископ Саватій (Врабець), що був усунутий радянською владою. Єпископ Гавриїл наголошує, що саме архієпископ Саватій «заснував на Закарпатті біля 10 монастирів, серед них – Чумалівський і Копашнівський». «Вважаю – він має бути згаданий та шанований закарпатцями», – пише єпископ Гавриїл.

Нагадаємо, Грушівський ставропігійний патріарший монастир св. Архангела Михаїла є одним з найдавніших на Закарпатті. Заснований він був за часів Київської Русі ще до навали татаро-монголів, тобто до 1242 року. Константинопольський патріарх Антоній ІV грамотою від 14 серпня 1391 р. проголосив цей монастир у Грушеві ставропігіальним, тобто виведеним з-під влади місцевого єпископа й безпосередньо підпорядкований владі Вселенського патріарха. Тоді ж ігумен Грушівського монастиря архім. Пахомій був призначений Екзархом Вселенського патріарха на Закарпатті.

Грушівські ігумени, ставши екзархами Вселенського патріарха, набули широких прав як над духовенством, так і над вірними усіх церков на Закарпатті. Вони мали право видавати нові розпорядження щодо збереження порядку, розглядати й вирішувати спори поміж духовенством, а також освячувати новопоставлені храми.

Ставши осідком патріяршого екзарха, Грушівський монастир тим самим набув право архімандрії, а його настоятель, як архимандрит, міг користуватися деякими єпископськими відзнаками, тобто мітрою, жезлом та золотим нагрудним хрестом. Таким чином Грушівський монастир став центральним монастирем Закарпаття і йому були підпорядковані ще й інші довколишні монастирі.

В 1551 р. угорський та німецький король Фердинанд І визнав владу мукачівського єпископа над цілим Марамороським комітатом і тим самим і над Грушевським монастирем. Вважається, що з цього часу за втручання світської влади Архангело-Михайлівський монастир у Грушеві втратив свої патріарші привілеї ставропігії і був підпорядкований Мукачівському єпископу.

Грушівський монастир був не тільки духовним центром церковного життя Мараморощини на основі привілеїв ставропігії, але теж важливим культурним осередком Закарпаття. Тут здавна існувала монастирська школа, тут монахи трудилися над приготуванням богослужебних книг. Тут існувала і власна перша на Закарпатті слов’янська друкарня, де вже між 1445-1456 рр. вийшла друком перша слов’янська книга Октоїх.

У другій половині XVII ст. монастир було зруйновано під час нападу на нього, після чого він поступово прийшов в занепад. Грушівська друкарня так само припинила своє існування разом з монастирем.

У липні 2004 р. тут було відновлено Архангело-Михайлівський православний монастр УПЦ (МП), в якому монахи проживають з 2006 року. На місці давнього монастиря було проведено археологічні розкопки, під час яких румунські й українські археологи виявили руїни кам’яної церкви та дерев’яної забудови ХVІ–ХVІІ ст. Згодом ченці самі взялися за розкопки. Під час розчистки території вони відкопали останки ченців, фрагменти кераміки, стародавні цвяхи, залишки давньої штукатурки тощо. Ширина фундаменту старого храму сягає від одного до півтора метра, подекуди видніються сліди фресок. На кістяках є сліди насилля – в одному із черепів виявили вістря стріли. Коли про знахідки дізналися науковці, несанкціоновані розкопки було припинено. Щоправда, усі знайдені предмети дотепер зберігаються в монастирському храмі.

Нагадаємо, представник Вселенського Патріархату при Всесвітній раді церков у Женеві архієпископ Тельміський Іов (Геча) нещодавно заявив, що в межах України канонічні структури Константинопольського Патріархату існували на Закарпатті до 1946 року і були насильно приєднані за допомогою каральних органів НКВД до Московського Патріархату.

Фото church.net.ua

Теги: