Спочатку в Апостольському палаці папа Римський Франциск прийняв єпископів Синоду УГКЦ. Він нагадав https://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/44513-papa-francisk-nagadav-sinodu-ugkc-pro-poklikannya-cerkvi-yevangelizuvati.html УГКЦ про «покликання Церкви євангелізувати».

На самому засіданні глава УГКЦ верховний архієпископ Святослав виголосив доповідь «Сопричастя в житті і свідченні УГКЦ», в якій, зокрема, сказав: «Ми часто говоримо, що бути членом Східної Католицької Церкви – це певний особливий спосіб бути християнином. Той особливий спосіб сопричастя Київської Церкви має свої специфічні вияви і рівні, як, наприклад, її помісність, синодальність, глобальність у єдності-сопричасті з Наступником святого апостола Петра».

Щоб описати той рівень сопричастя в житті та свідченні УГКЦ, який окреслює головна тема Синоду, Святослав розділив його два види: Ad extra – сопричастя з іншими помісними Церквами та спільнотами: як з тими, якіразом з УГКЦ є невід’ємною частиною Вселенської Церкви у єдності з єпископом Риму, так і щодо тих, які не перебувають у повному сопричасті з УГКЦ, але з якими Церква перебуває в екуменічній відкритості; Ad intra – сопричастя як внутрішня єдність УГКЦ, Церкви, спадкоємниці та правонаступниці київського християнства, Церкви, яка є воднораз помісною і глобальною, яка несе у собі тисячолітню історію християнського досвіду українського народу, але також є матір’ю для багатьох вихідців з різних народів і культур.

У доповіді предстоятель УГКЦ зосередив увагу на другому рівні сопричастя. Зокрема, Святослав зазначив, що за дивним Божим задумом ця Церква зі своєї київської колиски поширилася по всьому світі.

Вікарій для вірних Східних Католицьких Церков в Австрії, протосинкел о. Юрій Коласа виступив з доповіддю “Досвід будування і свідчення єдності Христової Церкви. Ординаріат для вірних Східних Католицьких Церков в Австрії”.  У своєму виступів він представив досвід Східних Католицьких Церков, зокрема УГКЦ в Австрії, щодо будування і свідчення єдності Христової Церкви. Крім того, він розповів про екуменічну площину, а відтак про унікальний досвід сопричастя різних Східних Католицьких Церков в Австрії, а також порушив питання сопричастя з Матірною Церквою.

“Цього року Ординаріат виступив із пропозицією на рівні екуменічної ради християнських церков в Австрії, щоб у 2020 році, офіційна спільна молитва в рамках традиційного світового тижня молитви за єдність християн, була присвячена 5 річниці з дня страти 21-го новомучеників Коптської Церкви. Ми запропонували провести вечірню у візантійському обряді та використати тексти присвячені коптським новомученикам, які уклав німецькою мовою священик УГКЦ, ректор  колегіуму Орієнталє м. Айхштет Олександр Петринко. Цю пропозицію підтримали з надзвичайним захопленням, особливо єпископ Коптської Церкви в Австрії, Габріель”, — поділився о. Юрій Коласа досвідом в екуменічній площин.

 “На завершення, хотів би порушити питання сопричастя з Матірними Церквами. Кодекс Канонів Східних Церков говорить лише про те, що вірні Східних Церков, хоч би були доручені опіці ієрарха або пароха іншої Церкви свого права, залишаються, однак, приписаними до власної Церкви свого права (Канон 38 ССЕО). На жаль, ні східне, ні латинське право не регулюють структуру та діяльність Ординаріату, тому не має юридичних підстав для плекання сопричастя вірних та священиків з Матірними Церквами. Багато залежить від доброї волі місцевого Ординарія та від місцевих римо-католицьких єпископів. Тому пошук юридичних механізмів та способів збереження сопричастя з Матірними Церквами залишається дуже актуальним. Я, наприклад, неодноразово піднімав питання про збірки для Матірних Церков, але часто наштовхувався на спротив священиків”, — зазначив священник.

Він зауважив, що впродовж останніх 8-ми років вдалося адаптувати напрацювання УГКЦ у життя громад різних Східних Католицьких Церков в Австрії, а також щороку на запрошення Глава окремої Східної Церкви відвідує своїх вірних в Австрії.

Архиєпископ і митрополит Куритибський Володимир Ковбич виступив перед владиками з доповіддю «Сопричастя в житті та свідченні Української Греко-Католицької Церкви» з метою представити регіональну дійсність про сопричастя Церкви у трьох різних країнах: Австралії, Аргентини і Бразилії.

Митрополит Володимир вважає, що передусім спільні історичні коріння, обряд, право, дії та проекти сприяють тепер сопричастю/єдності нашої Церкви в її глобальному вимірі. Однак владика також згадав і про зовнішні загрози, зокрема про соціальні, релігійні і культурні елементи.

«Без сумніву, воєнні обставини в Україні стосуються не самих громадян, а водночас усіх греко-католиків, які живуть там і поза її межами, бо це обставини наших братів і сестер, які щоденно гинуть і багатьох, що були змушені емігрувати, терплячи драматичні наслідки виселення. Насильна еміграція ослаблює Батьківщину і шкодить церковному сопричастю, бо віруючі розсіяні в різних соціальних контекстах. У соціальному контексті діаспори наші сім’ї різко змінилися впродовж останніх десятиліть: багато з них перемістилися із сіл та малих міст до великих міст; їхній соціально-фінансовий стан життя став кращим; зменшилося число дітей і розсіялися в суспільстві, втратили свою оригінальну ідентичність та віддалилися від нашої Церкви», – зазначив доповідач.

Він переконаний, що внаслідок сильного впливу місцевих культур дуже важко зберігати східний дух у мішаних сім’ях. У діаспорі втрата української ідентичності стається дуже швидко, як у культурній, так і в церковно-релігійній галузі.

На його думку, внутрішніми загрозами є церковні елементи: дефіцитне застосовування канонічних норм, проблематичні взаємно-церковні стосунки, криза керівництва, літургійні проблеми, структурні труднощі та криза покликань. «Криза покликань стосується також кризи християнської сім’ї та втрати вічних цінностей внаслідок процесу секуляризації. На загал, Католицька Церква переносить велику кризу покликання до подружнього життя. Численні батьки, мабуть, більшість із них, не виконують своєї місії як вихователі та перші катехити своїх дітей. А діти перебувають під сильним впливом секуляризованого суспільства...» – каже він.

Митрополит Перемишльсько-Варшавський Євген Попович у своїй доповіді «Сопричастя в житті й свідченні УГКЦ» зазначив: «До речі, ми вистояли як Католицька Церква візантійської традиції завдяки глибокій вірі та глибокій любові наших вірних до своєї Церкви. Так було в минулому, так було і 30 років тому в Україні, коли Церква вийшла з підпілля. Подібно є і зараз, адже видимим є цей феномен організації церковного життя серед новітніх емігрантів у зовсім чужих нашій традиції країнах поселення».

Очевидно, вважає член Синоду, що сьогодні є інше покоління вірних, «однак попри роки атеїзації в Україні та секуляризації в західному світі, наші вірні здали іспит з приналежності до УГКЦ». «Чому так відбувається? Бо УГКЦ є Церквою, яка в собі несе оцей народний елемент і яка вміло інкультурувала Євангеліє в нашій українській традиції, культурі, мові, звичаях та обрядності. Церква увійшла в народ і постійно є з народом. Це наша велика цінність і сила, яких не можемо в сучасну добу змарнувати», – наголосив він.

Митрополит Євген висловив переконання, що об’єднавчою силою УГКЦ є папа Римський. «Свідомий греко-католик, – вважає він, – ототожнює свою приналежність до УГКЦ разом із визнанням примату Вселенського Архиєрея. Цю свідомість у серцях наших вірних слід надалі утверджувати. Варто пам’ятати слова, які колись сказав наш Блаженніший Святослав, почувши їх від своєї бабці: «Правдива Церква є там, де є Папа»».

Теги: