Богослови та журналісти обговорювали питання єдності українського православ’я після томосу про українську автокефалію, проблеми, які постали перед Православною Церквою України, аналізували сам текст документу, зокрема визнання головування Вселенського Патріархату, конфлікт про першість у православ’ї та шукали нові моделі єдності, оцінюючи спроби у минулому.

«У дні боротьби за Томос у багатьох склалося враження, що з виданням цього історичного документа об’єднання відбудеться само собою. Сьогодні всім вже стало зрозуміло, що миттєвої консолідації не відбудеться. Об’єднавчі процеси триватимуть не один рік. А реальне об’єднання відбудеться не раніше, ніж обидві сторони усвідомлять незворотність змін, будуть готові поступатися, прощати та шукати спільне рішення на основі компромісу», - зазначив у своїй доповіді владика Олександр Драбинко, митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Православної Церкви України.

Проректор Київської духовної академії і семінарії Української Православної Церкви (Московський Патріархат) Володимир Бурега коротко проаналізував головні пункти томосу і підсумував: «Конфлікт між Константинополем та Москвою, це не тільки конфлікт за Україну це глибший конфлікт про першість у Вселенській церкві, про розуміння цієї першості та певну архітектуру міжцерковних відносин. І ми маємо з цього приводу висловлюватися. Томос – це не ситуативний документ, який відповідає на наші внутрішні українські проблеми, це – історичний документ, який вписує українське питання у ширше коло загальноцерковних проблем сучасності».

Також учасники мали нагоду познайомитися з реаліями Російської Православної Церкви, завдяки Сергію Чапніну, російському журналісту з Москви, який протягом тривалого часу був відповідальним редактором «Журналу Московської Патріархіїи», а наразі є головним редактором альманаху сучасної християнської культури «Дари».

«Роль мирян, духовенства і частини єпископату в РПЦ щодо тих чи інших рішень мінімальна. Тому є офіційна думка РПЦ, яка формулюється однією людиною, а всі інші думки не офіційні. У нас реальне життя Церкви перейшло на парафіяльний рівень, інший рівень. Ми перестали розуміти, що відбувається на рівні Церковного управління і стали просто парафіянами. Це Церква мовчання,  де є тисячі і десятки тисяч кліриків, і велика кількість парафіян, голос якої не чуємо навіть ми самі. Тож майте це не увазі, РПЦ залишається великою Церквою і християни в Росії є. Якби ці приватні голоси людей у церкві склалися в один, то він прозвучав би дуже голосно», - переконаний Сергій Чапнін.

Про еклезіальні моделі єдності, зокрема подвійне сопричастя, в історичному контексті роздумував під час семінару д-р Ігор Скочиляс, проректор з наукової роботи Українського католицького університету (УКУ).

Натомість д-р Павло Смицнюк, директор Інституту екуменічних студій Українського католицького університету коротко означив 5 моделей єдності і запропонував асиметричний підхід до екуменічного діалогу: «Якщо ми будемо чекати поки інші зміняться, відкладатимемо своє прощення поки інший попросить прощення, то спіраль непрощення буде безкінечною. Сьогодні екуменічний діалог зайшов у глухий кут, через логіку компромісу та взаємності, переважає логіка ринку та обміну, в такій ситуації асиметричний підхід до діалогу може стати виходом із глухого кута. Звичайно ми повинні боятися самозречення, але Пасхальна віра означає, що віддавати життя за інших –  не залишається без відповіді Бога».

Підсумовуючи обговорення президент Інституту екуменічних студій УКУ о. д-р Іван Дацько наголосив: «Треба говорити про Євхаристію примирення. Може б ми спільно приймали цю Євхаристію, щоб зблизитися. Якби наші вірні бачили, що ми служимо разом, то це мало би це надзвичайно позитивний вплив на них. Якби ми проповідували єдність, а не ненависть… Дай Боже, щоб ми разом з православними братами і сестрами розв’язували ті виклики, які постають перед християнами України».

Теги: