Тернопільщина цими вихідними відзначає Дні пам’яті свого земляка — патріарха Української греко–католицької церкви Йосипа Сліпого, який помер 25 років тому. Але пам’ятають цього світлого чоловіка багато де по всій Україні, зокрема на Черкащині. Постійний читач «України молодої» Володимир Махиня із села Лебедин Шполянського району митрополита добре знав.
Познайомитися з Володимиром Петровичем спонукав лист. У ньому пенсіонер писав до редакції, що після прочитаного в газеті інтерв’ю з кардиналом Любомиром Гузаром «теж має що сказати, сьорбнувши не одну порцію тюремної баланди із попередником Гузара — Йосипом Сліпим, певний час перебуваючи з ним в одній кадебістській камері, а потім і в таборі».
Володимир Махиня каже, що сам потрапив за ґрати через лист до Центрального комітету КПРС. У листі він обурювався політикою стосовно подій в Угорщині у 1956 році. Обурення коштувало чоловіку трьох років таборів — за «викривлення радянської дійсності». У пересильній тюрмі Свердловська весною 1959 року йому й судилося зустрітися з Йосипом Сліпим.
«Серед ночі до нашої камери занесли на дерев’яних ношах якогось хворого на ноги в’язня. Та коли ми вдосвіта встали, чоловік пошепки молився біля вікна. Більше ніколи в житті не бачив, щоб так щиро молився чоловік. Ми ж тоді атеїсти були. А він молився до самого обіду, навіть відмовився від сніданку», — пригадує минуле Володимир Петрович. За його словами, це вже згодом, коли вони познайомилися з Йосипом Івановичем, він розповів, що хворі ноги відмовляються ходити. Тож вночі діставався до вікна, хапаючись руками за верхні нари, практично повисаючи на них.
У тій камері Володимир Махиня разом із Йосипом Сліпим просиділи місяць. Багато спілкувалися. Молодому співкамернику було цікаво чути спогади митрополита про його юність та навчання у Ватикані.
«Наші розмови після довірливого обміну думками були близькі до дружніх. Митрополит добре знався на історії релігії Польщі, Литви, Росії, Білорусі та України. Я слухав його розповіді, відкривши рота», — зізнається Володимир Петрович. Він каже, що тоді вперше почув правду про так званих «бандерівців» і був вражений почутим до глибини душі. Уже пізніше, у Мордовії, доля зведе Махиню із тими «бандерівцями» і він знову пересвідчиться, що люди просто любили свою Україну і боролися за її незалежність. Разом із ними Володимир Петрович у період хрущовської «відлиги» організує концерт до 100–річчя смерті Тараса Шевченка. І коли зі сцени табірного клубу читатимуть «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий», то зал плакатиме.
Там, у мордовському таборі, Махиня зустрінеться з Йосипом Сліпим удруге. Він працював у бібліотеці, а митрополит приходив за книгами. «Візьме книгу і читає в залі. А мені тільки покаже пальцем, мовляв, мовчи. Бо за ним увесь час слідкували, то ж він так беріг від неприємностей інших людей», — пояснює Володимир Петрович. У таборі всі знали, що це митрополит, згадує чоловік. Він завжди ходив із високо піднятою головою. Люди його дуже поважали.
«Я все своє життя, після того як доля звела мене з Йосипом Івановичем, слідкував за його славним життям. Бо він став мені наче рідною людиною. Дуже вразив мене цей чоловік своєю інтелігентністю, освіченістю, чемністю, — розповідає «УМ» Володимир Петрович. — Ото тільки по телевізору щось про нього розповідають, я від екрана і не відходжу».
Познайомитися з Володимиром Петровичем спонукав лист. У ньому пенсіонер писав до редакції, що після прочитаного в газеті інтерв’ю з кардиналом Любомиром Гузаром «теж має що сказати, сьорбнувши не одну порцію тюремної баланди із попередником Гузара — Йосипом Сліпим, певний час перебуваючи з ним в одній кадебістській камері, а потім і в таборі».
Володимир Махиня каже, що сам потрапив за ґрати через лист до Центрального комітету КПРС. У листі він обурювався політикою стосовно подій в Угорщині у 1956 році. Обурення коштувало чоловіку трьох років таборів — за «викривлення радянської дійсності». У пересильній тюрмі Свердловська весною 1959 року йому й судилося зустрітися з Йосипом Сліпим.
«Серед ночі до нашої камери занесли на дерев’яних ношах якогось хворого на ноги в’язня. Та коли ми вдосвіта встали, чоловік пошепки молився біля вікна. Більше ніколи в житті не бачив, щоб так щиро молився чоловік. Ми ж тоді атеїсти були. А він молився до самого обіду, навіть відмовився від сніданку», — пригадує минуле Володимир Петрович. За його словами, це вже згодом, коли вони познайомилися з Йосипом Івановичем, він розповів, що хворі ноги відмовляються ходити. Тож вночі діставався до вікна, хапаючись руками за верхні нари, практично повисаючи на них.
У тій камері Володимир Махиня разом із Йосипом Сліпим просиділи місяць. Багато спілкувалися. Молодому співкамернику було цікаво чути спогади митрополита про його юність та навчання у Ватикані.
«Наші розмови після довірливого обміну думками були близькі до дружніх. Митрополит добре знався на історії релігії Польщі, Литви, Росії, Білорусі та України. Я слухав його розповіді, відкривши рота», — зізнається Володимир Петрович. Він каже, що тоді вперше почув правду про так званих «бандерівців» і був вражений почутим до глибини душі. Уже пізніше, у Мордовії, доля зведе Махиню із тими «бандерівцями» і він знову пересвідчиться, що люди просто любили свою Україну і боролися за її незалежність. Разом із ними Володимир Петрович у період хрущовської «відлиги» організує концерт до 100–річчя смерті Тараса Шевченка. І коли зі сцени табірного клубу читатимуть «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий», то зал плакатиме.
Там, у мордовському таборі, Махиня зустрінеться з Йосипом Сліпим удруге. Він працював у бібліотеці, а митрополит приходив за книгами. «Візьме книгу і читає в залі. А мені тільки покаже пальцем, мовляв, мовчи. Бо за ним увесь час слідкували, то ж він так беріг від неприємностей інших людей», — пояснює Володимир Петрович. У таборі всі знали, що це митрополит, згадує чоловік. Він завжди ходив із високо піднятою головою. Люди його дуже поважали.
«Я все своє життя, після того як доля звела мене з Йосипом Івановичем, слідкував за його славним життям. Бо він став мені наче рідною людиною. Дуже вразив мене цей чоловік своєю інтелігентністю, освіченістю, чемністю, — розповідає «УМ» Володимир Петрович. — Ото тільки по телевізору щось про нього розповідають, я від екрана і не відходжу».
Теги:
dutchak1 написал: