Свято-Успенська Почаївська Лавра відома численними чудесами, згадки про які зберігаються у стародавніх книгах та закарбовані в пам’яті місцевих вірян

Чудеса Почаївської Лаври

Коли сонячного зимового дня під’їжджаєш до містечка Почаїв Кременецького району Тернопільщини, здалеку поміж засніжених дерев вимальовуються обриси золотоверхих церков Свято-Успенської Почаївської Лаври. Розташований храм на високій горі, за 70 км від Тернополя і за 24 від Кременця.

Почаївську Лавру заснували 767 років тому. Нині це духовний центр та релігійна святиня, відома всьому світові. Час немовби зупинився за стінами монастиря. Однак, певні сучасні риси вже окреслюються і в Почаєві. Зокрема, у Лаврі паломники і туристи мають змогу зупинитися і харчуватися в місцевому готелі. А на фотозйомку в Лаврі слід отримати дозвіл із підписом священнослужителя.

Із 1661 року в монастирі почали записувати дива, що відбувалися за участю чудотворної ікони. Одне з найяскравіших датоване 1675 роком. Тоді ікона врятувала Почаївську Лавру від навали татар і турків. Згідно з переказами, численне військо турецького султана Магомета IV підступило до легкодоступної на той час дерев’яної огорожі монастиря, за якою сховалися місцеві жителі та незначна кількість захисників храму. Перед очима загарбників з’явилася Богородиця з ангелами і покійним ігуменом монастиря Іовом. Коли турки з татарами почали стріляти з луків, стріли поверталися і вражали завойовників, які кинулися навтікача. А деякі з них залишилися, прийняли християнство і стали ченцями.

Майже через сто років по тому граф Микола Потоцький на місці стародавніх церков Почаївської гори побудував собор на честь Успіння Пресвятої Богородиці, який стоїть нині. А спонукав до цього випадок.

Неподалік монастиря коні перекинули бричку, якою їхав Потоцький. Той був відомий крутим норовом, отож вирішив покарати візника – пристрелити на місці пригоди. Але кучер звернувся з молитвою до Богородиці й безвідмовна зброя графа дала три осічки поспіль. Кажуть, саме тоді граф Потоцький склав обітницю опікуватися монастирем.

Цілющі джерела

У стародавніх книгах ідеться, що у 1240 році на Почаївській горі відбулося Явлення Божої Матері монахам і пастухові. На місці відбитку правої стопи Божої Матері, що на території Свято-Успенського собору, б’є джерело. «Цілюща стопа» відкрита для бажаючих щодня. В архівах зберігаються документи, які засвідчують багатотисячні історії зцілень цією водою.

Окрім цього, туристи можуть відвідати інші цілющі джерела, щедро розкидані Тернопільщиною. Одним із найцікавіших є джерело Святої Анни біля села Лішня, що в Кременецькому районі. Згідно з легендою, якщо в нього тричі зануритися з головою, будеш здоровим протягом року. Біля джерела облаштовані чоловіча та жіноча купальні.

Ще одне джерело є в урочищі Божа гора біля села Великі Бережці, неподалік Кременця. У печері, що поруч із джерелом, досі час од часу живуть монахи-відлюдники. Підніжжя гори рясно уквітчане різнокольоровими стрічечками. Їх задля духовного зв’язку з горою залишають туристи і паломники.

Цілющі джерела на Тернопільщині можна знайти ледь не в кожному районі. Зокрема, хвороби зору лікують водами із джерел у селах Улашківці, Лисівці, Слобідка Чортківського району. Стверджують, що є свідчення зцілень навіть онкологічних захворювань після вживання води із джерел біля церкви Святої Покрови у Чорткові.

А ще кажуть, вода із джерела «Від Ангела» біля церкви Ікони Казанської Божої Матері, що в селі Верещаки Лановецького району, зцілює хвороби внутрішніх органів.

Поруч із Ланівцями, в урочищі Лазьонка, ще одне цілюще джерело, вода з якого користується великою популярністю у поляків. Крім того, варто відвідати джерела в селах Ступки, Лучка, Смиківці, Дубівці, Острів, Красівка Тернопільського району, Озерна Зборівського та джерело Святої Богородиці в Колодіївці Підволочиського районів.

Описуючи «водну» тему, не можна не згадати колодязь 104-метрової глибини із цілющою водою в Свято-Духовському скиті, що за 4 км від Почаївської Лаври. Зазвичай паломники долають цю відстань пішки за будь-якої погоди. У скиті варто оглянути храм на честь Преподобного Серафима Саровського та ікону, змальовану на камені, де святий, кажуть, молився протягом тисячі днів і ночей.

На Тернопільщині досі пам’ятають старовинні народні звичаї та забави. Більше того, місцеві жителі із задоволенням показують гостям найцікавіші стародавні обряди. Наприклад, у січні, на Маланку, неодруженим хлопцям з нашої групи запропонували вибити дерев’яною качалкою сніп пшениці. Потім вибите зерно їм довелося спалити, танцюючи, на перехресті центральних вулиць. І все це заради щасливого сімейного майбуття.

Головне – вірити в диво. І тоді воно обов’язково станеться. Для цього варто лише приїхати до казкової Тернопільщини, яку називають українським Єрусалимом...

Теги: