Архиєпископ Курт Кох, який з 2010 року очолює Папську Раду сприяння християнській єдності, в Українському католицькому університеті у Львові 10 червня прочитав лекцію «Перпективи екуменічного діалогу між Католицькою і Православною Церквами» та відповів на низку запитань.
Ректор УКУ, владика Борис (Ґудзяк), представляючи гостя, сказав, що «єдність між послідовниками Христа є пріоритетом різних програм, які реалізовуються сьогодні в УКУ, де також діє Інститут екуменічних студій».
Кардинал Курт Кох у своєму виступі зупинився на аналізі фаз і тем католицько-православного діалогу, акцентував на заслузі Папи Бенедикта XVI щодо активізації роботи змішаної міжнародної комісії з богословського діалогу між РКЦ і Православними Церквами, яка зосереджена на обговоренні одного з найболючіших і ключових питань православно-католицьких стосунків – примату єпископа Риму.
Як пояснив кардинал Кох, «з православної точки зору Церква присутня і звершується в кожній місцевій Церкві, в якій відправляється Євхаристія, тому кожна євхаристійна громада є цілковитою Церквою. Натомість, у католицькому розумінні, окрема євхаристійна громада не є цілою Церквою. Тому засадничою для Католицької Церкви є єдність окремих євхаристійних громад між собою та єпископом Риму. Тобто, Католицька Церква живе у взаємному перехрещенні місцевих Церков в єдину Церкву Вселенську».
Кардинал Кох також окреслив майбутні екуменічні кроки, які повинні зробити як Католицька, так і Православні Церкви назустріч одна одній. Тобто, Католицька Церква зі свого боку повинна «поглиблювати аргументацію про важливість для життя і діяльності Церкви примату Папи», а Православні Церкви повинні «відважно розглянути свою головну еклезіологічну проблему, а саме – автокефалію національних Церков і їхню тенденцію до націоналізму».
Як наголосив кардинал, «найважливішим є не втратити з поля зору мети екуменічного діалогу між Католицькою і Православними Церквами, що, принаймні, з католицької точки зору, може полягати лише у відновленні видимого сопричастя Церков».
Окремою темою доповіді кардинала Курта Коха стало питання екуменічного значення католицьких Східних Церков, які можуть виконати функцію містка між Католицькою і Православними Церквами. У цьому контексті кардинал процитував Декрет II Ватиканського Собору "Про екуменізм": "Східі Церкви, перебуваючи у сопричасті з Римським апостольським Престолом, мають особливий обов’язок - плекати єдність всіх християн".
Довідка: Екуменічні стосунки між Католицькою і Православними Церквами розпочалася 1965 року. Тоді, під час II Ватиканського Собору, 7 грудня 1965 року, Папа Павло VI зробив екуменічний крок назустріч Вселенському Патріарху Атенагору, скасувавши взаємні анафеми 1054 року. Від того часу діалог ведеться з перемінними успіхами. Найболючіші питання такого діалогу: примат Папи та звинувачення з боку Російської Православної Церкви греко-католиків у прозелітизмі.
Теги:
Отже, для того, щоб єдність Католицької Церкви з Церквою була досягнута необхідно по-перше зречення від усіх єресей, починаючи від "філіокве", "чистилища", " "індульгенцій -відпустів", "непомильності папи" (+так званий примат), "непорочне зачаття Діви Марії" та багатьох інших відхилень від вчення "Нерозділеної" Церкви (оскільки нема жодного вчення православної Церкви яке б не було пошкоджено католицизмом). Тому я і пишу про адомагматизм екуменізму. Оскільки не позбуваючись єресей Ватикан хоче говорити про єдність з православною Церквою, влаштовує спільні моління, які заборонені 45 Апостольським Правилом, тощо. Я вже не кажу про псевдодуховні явища латинської духовності, які з точки зору святителів православної Церкви є "прєлєстю", тобто духовною оманою. А також культ Фатіми, Меджугор'я, Люрду, Серця Христового, таємниць щастя святої Бригіди Шведської, Божого милосердя Фаустини Ковальської, містика Падре Піо... Та список довгенький вийде.
Тому Патріарх Філарет зазначив, що діалог з інославними може відбуватися лише щодо питань співпраці у відстоюванні моральних принципів у Європі. Бачимо ж наступ агресивного безбожництва, у тій самій Франції, та всюди. До речі, патріарх Філарет один із найактивніших учасників екуменічних переговорів за всю історію екуменізму, але перспективи в об'єднанні КЦ і ПЦ не бачить жодної. І не він один. Вартий особливої уваги вихід із Всесвітньої Ради Церков Грузинської православної церкви.
Найбільш сильний вплив на грузинських православних християн справила чудова книга «Чому православному християнинові не можна бути екуменістом», написана видатними болгарськими богословами архімандритами Серафимом (Олексієвим) і Сергієм (Язаджієвим), учнями відомого прозорливця та чудотворця архієпископа Серафима (Соболєва).
Активні екуменічні контакти в Грузинській Православній Церкві (ГПЦ) почалися в 1962 році, після її вступу до екуменічної організації Всесвітня рада церков (ВРЦ), яку преподобний Іустин (Попович) називав «єретичним, гуманістичним і человекоугодницьким собором, що складається з 263 єресей (на 1961 р), кожна з яких означає духовну смерть». До середини 1990-х прихильники екуменізму в Грузинській Церкві стали незмінними учасниками екуменічного руху. Але от, з моменту виходу Грузії зі складу Радянського Союзу, в країну хлинув свіжий струмінь духовної літератури, яка висвітлювала даний рух зі святоотецьких позицій. У 1997 році Грузинська Церква під тиском свідомого духовенства та вірних залишила всі екуменічні та масонські структури.
У 1998 році під тиском пастви з ВРЦ вийшла Болгарська Православна Церква.